Відчувати... Давно вже забув,
Що колись, це бувало можливо.
Серед ледокаїнових днів
Метроном відраховує зліва,
Найпростішу з існуючих гамм.
Прислухаюсь до серця, та граю.
Наче, хтось там колись існував.
Наче... вже не пам'ятаю.
Тільки гуркіт нічних поїздів,
Марний шлях, від нікого в нікуди.
Ти пробач, я тебе не зустрів.
І шукати напевне не буду.
05.2019

Невиліковна осінь хворіє, безліччю прикрих втрат. 
Листя зів'яло, листя жовтіє, вітер холодний брат. 
Вмерти тридцятого листопада, вироки лікарів. 
Без прощавання в небо злітають зграї сумних птахів.
Мабуть це прикро, зовсім не живши, землю лишити так,
Впасти багнотою, під простирадло, білих зимових ознак... 
Я підхоплю криваво-жовтавий, зсохлий прощальний лист
І поховаю в зошит з віршами, котрі втрачають зміст. 
Буде у ньому, як в домовині, серед рядків лежать,
Пам'ять про ту, що тяжко хворіла, безліччю прикрих втрат. 2016

Ти не вона, ти точно не вона.
Вона померла в сірій порожнечі.
Тоді, як обирала не мене,
Поспішно в сумку кидаючи речі.

Тоді, коли зламала цілий світ,
І замість нього, лишила багаття.
Та сукню, що вкривав весняний цвіт,
Змінила, на цнотливе біле плаття.

Ти болісно-солодкий ніжний сон,
Який ніколи не насниться більше.
Розтанула крижинка між долонь.
А ти не гірша. Інша, просто інша.
2019