Спочатку ти чуєш - вперше за багато років,
⠀
Зловіщі, приглушені кроки .⠀
⠀
Хто ж посміє порушити спокій,⠀
⠀
Що коштував тобі життя ?⠀
⠀
Промінь світла розрізав блідий атлас тьми,⠀
⠀
А під ним лежиш ти:⠀
ледь помітний, німий.⠀
⠀
" Збирай свої речі: кожне ребро, кожну фалангу холодних пальців⠀
⠀
І йди геть, вимітайся !"⠀
⠀
Ти будеш блукати попід парканом,⠀
⠀
Знову зустрінеш багряний світанок⠀
⠀
Так наче для цього і жити не треба.⠀
⠀
Будеш лежати й дивитись на небо...⠀
⠀
Твоїм черепом - будуть гратися діти ,⠀
⠀
Він стане вазоном для диких квітів⠀
⠀
Адже зелені байдуже звідки зростати⠀
⠀
Байдуже з чийого праху⠀
⠀
Диктатора чи монаха...⠀
⠀
Мурашки повзуть по шкірі,⠀
⠀
Якої давно вже немає.⠀
⠀
Пам'ятаєш як щиро ти вірив,⠀
⠀
Що тебе після смерті⠀ згадають?...⠀
⠀
Копачу, УСМІХНИСЯ!!!⠀
⠀
В цих холодних порожніх, зіницях⠀
⠀
Вся сутність буття.⠀
⠀
Не сумуй за життям, адже смерть - лиш початок чийогось життя.

Забитий трамвай повзе як змія по бетонній пустелі ,

Осінь і вітер землю листям застелять ,

Оголивши скелети зелених красунь .

Змій повзе , час повзе і люди також похмурі повзуть

І не бачать красу

Що свої промені сіє повсюду ,

Тікає від мене і йде поміж люди .

І що ж то було , що палало і зникло ?

Кожне нове питання лунає як виклик ....

А може троянда ? Ні вони ж не ростуть на бетонні .

А може то вогник ? Ні -

тут палають лише електронні вогні ,

Що проливають мертве і холодне світло .

Тут ні метеликів ні птаства , лише газети на потіху вітру

Літають несучи брехню .

Так що ж то тоді ? Що побачив бездарний поет на одному із сірих , брудних авеню .

Він побачив її - ту чарівну й єдину,

Що в душі іще чиста наївна й дитинна ,

Що ховає свій погляд в рудому волоссі ,

Він побачив її свою дівчину-осінь