Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Петро Іщук (1988)




Огляди

  1. Вони говорили..
    Вони говорили, що ти вже зламана,
    Сміялись у вуса гнилими зубами,
    Пшениці зерна тобі у рани
    Брудними пальцями напихали.
    Вони підпирали тобі повіки
    Штиками рушниць - аби не закрила,
    Щоб бачила добре криваві ріки,
    Голі тіла, глибокі могили.
    Вони дублювали знову і знову,
    Щоб вкарбувала собі довіку
    Дочок згвалтованих тихе слово,
    Вбитих синів передсмертні хрипи.
    Вони говорили, що ти вже їхня,
    Що в тебе нема ні сім’ї, ні мови,
    Що тільки з ними ти знов розквітнеш,
    Били, а потім клялись в любові.
    Вони без тебе ніхто, і знають це,
    Тому і примушують зватись сестрою,
    А вмите сльозами – святіше лице,
    А той хто чесний – сильніший воїн.
    І в кіс золотавих твоїх покосах,
    І в синіх глибинах твоїх очей
    Сам Всесвіт розплати у Бога просить.
    І Бог вже стоїть за твоїм плечем.

    2019



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Не міняється день із ніччю
    Не міняється день із ніччю,
    Мов спинився під небом час,
    Мов стаєш ти чієюсь річчю,
    Мовби трут біля серця згас.
    Сильні руки.. кому та сила?
    Дужий дух.. та не хоче крил.
    Може відьма заворожила,
    Заплела коси синню жил,
    Затулила рукою ночі,
    Утопила очима дні..
    Пульс на волю із тіла хоче,
    Тіло ж ніби в блаженнім сні.
    Хрест на грудях, у вусах усміх:
    Не вари ти, не муч кажанів,
    Сила чар все одно відпустить -
    Не відпустить кришталь почуттів.
    Не збирай до подолу роси,
    Не клади босий крок на сніг,
    Я й без того тебе чорнокосу
    До надгробку забути б не зміг.
    2017



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Не зламалася, не схилилася
    Не зламалася, не схилилася,
    Може старша стала, та все ж
    Ми з тобою знову зустрілися.
    Бачу, ти тепер в червні цвітеш.
    Грози з градами зверху падали,
    Буревії мололи жорнами,
    А ти все, як раніше, радуєш
    Квітів гронами, сонця повними.
    Поїш воскові соти золотом,
    Прохолодою в спеку ніжиш,
    Обмиваєш тяжку мою голову
    Духом медовим, вітром свіжим.
    Під тобою відбігало швидко
    І дитинство моє духм’яне.
    Липонько моя, тиха липко,
    Ранній цвіт й відцвітає рано.
    На всі груди тобою дихаю,
    А твій запах, як світ – без меж.
    Липко моя, сонячна липонько,
    Що ж ти вже у червні цвітеш?..



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Все закінчиться тим, чим повинно...
    Все закінчиться тим, чим повинно.
    Хтось цей вечір зробить світанком,
    І тектиме вино полинне,
    І сміятиметься коханка,
    І зелені котячі очі,
    І котячі повільні рухи..
    Я не знаю чого ти хочеш.
    Муркочи мені. Буду слухать.

    За вікном із нічних обіймів
    Чути кроків придушений стукіт.
    Бог не винен у наших війнах,
    Бог не винен у наших муках.
    У зміїних сплетіннях зміни,
    А у змін цих – зелені очі.
    Коли вибиті двері в сіни –
    Я не знаю чого ти хочеш.

    Все закінчиться тим, чим має,
    Хтось вузлами затягне руки.
    Все мине, і вона минає,
    Як життя, як війна, як муки..
    Від захоплення до прокльону.
    На світанку такої ж ночі
    Страх, як хтілось іще Самсону
    Зрозуміти, чого ти хочеш.

    2019



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --