Затисну в кулаці я хліб,
До Бога у душі сховаю слово.
Стою під небом. Сонце і блакить.
І люди сіють навкруги полову.

Паркани. І паркани. І хрести.
Хрести у вікнах. А у душах пошесть.
Іти, не йти? Цього вже не знести.
Гей, Боже, подавай всесвітню повінь.

Бо син твій відцурався від хреста.
І поливає землю кров’ю рясно.
В ікону заховав він тінь творця
А справжня віра в попелі погасла.

Стою під небом. Хліб у кулаці.
Шукаю віри навіть серед поля.
Там косовиця. Жниво і женці.
Розп’яті руки в житі і в мозо́лях…

Примара шибениць на пле́чах.
Весняних днів холодна втеча.
Від ворогів. І каяття.
І в побиваннях за життя,
Ідуть один за одним ро́ки.
І не з’являються пророки
У світ, де болі, смерть, хула.
У світ, де мати сповила.
Де колихалася в любові
Свята і про́клята земля.
В чорноземах. І у церквах.
В поезіях і в головах.
Примара шибениць на пле́чах –
В плачах, у війнах, в колотнечах,
Минулого гірка весна…