Самотня я, самотньою була я завжди.
І вже я втратила надію справжню,
Кохання вічне відшукать.
Що прийде час й воно саме знайдеться,
Мені лишилось лиш співать.
Співать пісень тривожних невблаганних,
Що я самотня і цього не зламать.

02.03.2020

Як кажуть завжди люди,
Поет живе в віршах.
Й не зникне він нікуди,
Жива його душа.

Слова їх не вмирущі,
Написані в рядках.
Вони завжди на аркушах,
Оспівані в віках.

Писали їх у темряві,
Сидячі при свічках.
Щоб люди їх читаючи,
Могли відкинуть страх.

2020

Сяє сонце в небі,
Легкий весняний вітерець.
Це для весни початок ,
А для зими кінець.

Перші проліски,
зійшли тюльпани,
І загоюються давні рани

Квітом скоро вкриються поляни.
У всіх щастя,
А в мене,
на душі кайдани.

Ці замки,
Не просто так зламати.
Нема кохання ,
Його ще треба відшукати.

Того, з ким справді
Зможу відчувати.
Того з ким справжньою
Я зможу стати.

Сяє сонце в небі,
Легкий весняний вітерець.
Це для весни початок ,
А для зими кінець.

Перші проліски,
зійшли тюльпани,
І загоюються давні рани

Квітом скоро вкриються поляни.
У всіх щастя,
А в мене,
на душі кайдани.

Ці замки,
Не просто так зламати.
Нема кохання ,
Його ще треба відшукати.

Того, з ким справді
Зможу відчувати.
Того з ким справжньою
Я зможу стати.

Стоїть серед моря ,
Самотня дівчина.
У білій сукні, з крилами.
То мати Україна .

Волосся ніби сонце,
А очі в неї цілий океан.
Але вдалось її здолати ,
І кров тепер тече із ран.

Вона нещясна ,
І розбита часом .
Але не підвладна ,
Вона їнщим расам.

Вона не одна
Ще знайде кохання.
У неї є віра ,
Є сподівання .

Іще переможе,
Війна не остання .
Ще буде велична,
Це не прощяння.
2020 рік