Оранжевый Олег Олег (1946)
Друзі!
Чим милі друзі нам неложні?
Та тим, що поруч з ними не старію.
Відстать не можна, обігнать не можна,
Ніс в ніс іще летимо по high-way'ю.
І, друзі, несмак то у відчай нам впадати.
Засмучуємось - всім уже не двадцять,
Хоч вечорами важче засинати,
Зате уранці легше прокидатись.
Стрічаємось, на жаль, неприпустимо рідко,
А все ж один одного впізнаєм.
Хай нижче з кожним днем на косяку відмітка,
А дух і інтелект все вище з кожним днем.
З захопленням дивлюсь на наше покоління.
Плювать, що нас зігнув радикуліт!
І вже не так згинаються коліна.
Живем, аж доки що-небудь болить.
Роки не знають знижок хитрих:
Посивів той, в того блищить макітра.
Все компенсує провидіння –
М’якшають м’язи, а в нирках твердішає каміння.
Нехай пригоди нас давно не ваблять
На ланцюгу тримають і простата і артрит.
А проміж між нас і винятки бувають,
І дехто ще по світу торохтить.
Хоча у більшості є інші вмилування.
Що з того, що не звідаєм Непал?
Зате ми знаємось в метОдах лікування
І гострий інтерес до ліків не пропав.
Течуть роки, але життя ще длиться,
Складнішає, і радує весь час.
Ми знов зібралися, знайомі всі обличчя.
Якщо ще можна пить, тож вип'ємо за нас.
Хоч нам плювать на бронз багатопуддя,
Все ж пам'ятник собі відлили на віка.
І всім довічним пам'ятником буде
Безцінна висіяна вами ДНК.