Коли вночі розтулиш очі
І заговориш, як китайський тамагочі,
То буде знак, що годі пити так,
Щоб залишалась Аква Віта
Наполовину у реторті недопита
Алхімік справжній лише той, хто вся
І все завжди доводить до кінця

Нестерпний сморід трансмутацій
За едельвейси ліпший, як уранці
Ти з апарата маєш еліксир
А як не дай боже його здобути
Нам заборонить Папа, у час скрути
Підемо у хрестовий, у похід
В нічний кіоск через підземний перехід

Є вірний спосіб, щоб не спитись, друже
Ввімкнути рок і перейматися не дуже
Про екзистенцію свого буття
Коли ж його вже геть не стане,
Чорти галантно мовлять: «Прошу, пане»
Тоді я теж, на чемності гаразд,
Скажу: «До пекла тільки після вас...»

І буде свято
Життя прекрасне, не сумуй
Безсмертя й злато
То таке, аби не зов’ялий ху...

Я знаю дівчину, мовчання
Утома тяжкая від слів
Панує маревом сіяння
Зіниць розширених вогнів

Її душа відкрита спрагло
Лише віршам дзвінким, як мідь
Життя пересічне, огрядне
Минає гордо, мимохідь

Легка, нечутна, некваплива
Не йде, а начебто пливе
Не скажеш, що вона вродлива
Та щастя все у ній моє

Вона сумна в години млості
Та має блискавку швидку
І сни її чіткі та гострі,
Як райські тіні в пеклі на піску

Коли жадаю я свавілля
Я йду сміливо пити всі
З солодким, мудрим болем зілля
Знемоги й марення її

літо, 2018 рік

Шпалами піду дзвінкими
Наче уві сні
В небі кольору шипшини
Рейок дві струни

В залах станцій хмурих буду
Спати, тремтячи,
Як не витурить приблуду
Сторож уночі

А тоді мрійливий спогад
Прийде в сотий раз
Пані, що пустивши погляд,
Сіла в перший клас

Що красуні благородній
Вся моя любов?
Синьоокої безодні
Не побачу знов!

Розділю цю тайну з другом
Пожартую з ним
У той час, як вітер лугом
Теплий стелить дим

І з усмішкою гидкою
Він промовить: «Ба!
У сміття кинь книжку свою,
Бідна голова»

(оригінал - квітень 1912, переклад - 29.03.2020)