В твоїх очах Чумацький Шлях я бачу,
Між вій шовкових чую, вітер як шумить.
О ні! Ні за що в світі собі не пробачу,
Як повз мине одна хоч наша спільна мить!

В твоїх очах Чумацький Шлях я бачу,
Хоч не дивилась зроду я у них…
Прошу, пробач мою наївну вдачу,
Ту, що жила лиш для очей твоїх.

Я б “задивилась у твої зіниці”,
Почула б дзенькіт ніжний поміж вій…
Я вірила, і віра та була, мов криця:
Тверда і непохитна. Боже мій!

Невже так можуть помилятись люди?
Невже насправді помилилась я?
Господь – мій свідок: болем хай рве груди,
Та й досі в твої очі вірю я.

В очах твоїх я Всесвіт відчуваю.
Дарма, що ти його не бачиш сам.
Пробач мені: й я тебе пробачаю.
Зав’яжемо ж із брудополиттям.

10 квітня 2012