Роки промайнули, мов коні спесиві –
і хрест був, і був оберіг,
і біль самоти, і усмішки щасливі,
медяник був й лютий батіг.
Фортуна крилом обняла лише двічі –
проклала в майбутнє місток.
Збираюсь в дорогу, відкинувши відчай,
й без права вернути квиток.

Прощальний погляд на прощання.
Розлуки рух неговіркий.
Душі затаєне знущання –
безглузді дії, крах стрімкий?
Незвично думка шаленіє.
Хто він тепер – коханий, друг?..
Душа єдина розуміє
холодний потиск теплих рук.

Ноти летять безкінечно
в музики ніжні струмки.
Стукає мірно сердечко,
гріє нестримні думки.

Звуки тривкі, всюдисущі,
настрою слів вартові.
Спокій окутує душі
мрії збудити нові.

Трохи хвилює безкрилля,
й тиснуть проблеми земні.
Втім, ми на сонячних хвилях
чуємо ноти одні.

Сяє барвінковий купол,
зорі розсипав Звіздар.
Лагідно, втішно і любо
ллється мотив, як нектар…

Ніч. І мелодія гасне…
Повне життя й новизни
музики диво прекрасне
перетікає у сни.
27.06.2020

Потихшали літні октави,
спекотливі дні ненадійні.
Впав серпень у скошені трави
до вересня – просто в обійми.
Теплінь. І дзвінкі голосочки
летять у відчинені вікна.
Немає в природи відстрочки,
ця плинність постійна і вічна.
Поблискують сонячні вії,
підкрашують золотом хмари.
Ще мить – задощить і завіє,
закидає листя бульвари.
03.09.2020