Відпусти вже всі слабкості ці.
Уяви ніби ніколи не був ти собою.
Яким хочеш бути?
Обмежитись тільки цим?
Ховайся і далі, будуй барікади,
Гори без вогню,
Тільки не бути ніколи живим.

Всі хто завчив той сценарій,
який написано було за них
не можуть відчути ідей
від свого, рідного автора,
артисту погорілого театру
під назвою- життя.

Завчивши сценарій істота
взагалі не може бути живою,
Є тільки мотузки з ниток
які вузлами замотані в
надії про краще майбутнє.
Надії це тільки мрії,
які все одно відкладеш на завтра.
Життя вбиває надії.


Істота ця також шукає любов,
любов яка його не взлюбила,
пройшла повз, обійшла строною.
Так я же не гірше за інших!
Чому ця любов тільки трощила,
трощила ті лучики світла
якими щиро ділився,
не бачивши за горізонтом подій-
істини тої що, насправді,
не може бути інакше,
так вже влаштований світ

Допоки істина під замками
закована від тебе, в глибинах страху-
тобі не бути собою.
Страх- лише ілюзія,
тобі і без того не бути собою.
В ньому народжується чорна дира,
Яка поглинає всі лучики світла
Не лишаючи нічого крім хаосу й мраку
А далі немов схиблений, шукаєш буття,
в цьому сценарії, сні- довжиною в життя.

А справді, реальність це сон?
В якому герой, заточений в кокон
з ілюзій, привичек й шаблонів.
Зрозуміти хоче в чому то справа.
Істота, що мала би бути жива
Вибирає шлях безпечний й комфортний,
пливе по течії і тихо плаче,
бажаючи тільки сховатись чим скорше,
допоки цей сон не скінчиться.

І тільки на грані фатальній
розноситься вщент
весь той "внутрішній світ",
об світи в рази більші, мудріші.
Викидаєш сценарій і будуєш свій світ.
Світ, в якому істотне- життя
А страху нема!
Досить надіятись, все в твоїх руках.

Все таки, реальність- не сон,
Сон- реальність для тих хто боїться
Втратити щось чого не існує.
Втративши дійсно важливе:
Всі ми один живий організм
творимо світ в якому живемо.
Ти- це життя, його механізм,
Життя не обмежене, не постійне
Реальність- потік, буття в небутті.

Твори!

12.2020