Навіть коли здається, що все пропало,
Енергії нуль, а фронт потрібно тримати,
Залишки сил збираєте й вкотре вдало
Ламаєте вісь можливого й плани ката.
Ангелам з плоті звичні зіниці смерті,
Мабу́ть тут і час втрачає буденну міру,
Нетрі зневіри скошує міць і впертість,
І подвиг земний лягає підмурком миру.



2022 р.

“Ти тримаєшся?” “Ніби так.
Та від нього вже тиждень ні слова,
І здається, змінила смак
Звична їжа і кава ранкова.”

“Ти вливаєш жалі́ свої.”
“Я до Неба молюсь щогодини.
Там, де він – не прості бої,
Там немає живої місцини.”

“Не одна ти в тривозі цій.”
“Але він… він один в моїм світі.
Я тримаюсь, тримаю стрій…
Хтось же мусить навалу спинити.

Вибір волі – святий завжди.
Волелюбністю змалку з ним схожі…
Боже праведний, відведи
Тінь біди, що стоїть на сторожі.”


2022 р.

Ніби справи по колу, розмови за звичаєм,
Та печаль полотном на твоєму обличчі:
Твоя думка сьогодні десь там, біля нього –
На нулі, на перетині віри і відчаю.



2022 р.

Жовтень. Плюс вісім. Пронизливий вітер. Пост рятувальника.
Двоє, загорнуті в куртки й тепло літніх мрій.
Зустріч із морем буває й такою – неідеальною.
Втім ідеали – химери у світі стихій.

Холодно. Зовко. Зате не було ярма окупації.
В грізності хвиль не вбачалась прийдешня війна…
Вільні, безжурні, дещо наївні – ми тим мали рацію,
Щастя минущого миті ловили сповна.

Нині на згадку фото. У книзі живої історії
Чіткість стирається літер буремністю змін.
Зайди. Кайдани. Кордони. Пусткою пляж. Євпаторія.
Жовтень. Плюс вісім. Б’є вітер у пам’яті дзвін.


2021 р.

Дотик минулого – болісний, теплий, терпки́й.
Втрачений рай ми лишаємо в кутику серця.
Він нас ятри́ть через всі кілометри й роки́,
Він же рятує від пастки життєвих інерцій.

Спогад про щастя буває солоний на смак –
В нім гіркота помилок, щем розбитих ілюзій
І усвідомлення, що ми робили не так.
Спогад як шторм, що тримає в постійній напрузі.

Вкрадений Крим – ніби щеплення від збайдужінь,
Від самозречень в культурі, знецінення мови.
Там, де покора чужому не знає межі,
Волі вітрило боре́ї порвуть до основи.


2021 р.

Той до́світній ранок, що розтягнувся на рік –
Війна…
А мозок, здається, ще й досі не встиг, не звик
Сповна.
В катівнях ординських дитячий зболений крик –
Весна…
І Воїнам Світла – загиблим – згублено лік…
Струна –
Обірваним зойком, що рветься з-під буднів-брил.
Стіна,
Що зводиться з них. І тіла – без ніг, без могил…
Та знай:
У власній злобі́ захлинеться вир темних сил.
Ясна́
Зоря осінить вільний злет нескорених крил!
Ціна?..


2023 р.

Іще клаптики снігу чіпляються сонних ярів,
Але лютий все вище і вище викочує сонце –
Воно ген над верхів’ям висотних отих яворів,
І тепло́ на долоні від цілунків його проміння.
Ще дошкульні, та марні морозні рвучкі потуги
Інерційно-бундючних ворожих північних вітрів,
Що про велич колишню торочать всім недолуго –
Їм вже віри не ймуть, хто пізнав я́сних весен прозріння.


2023 р.

Коли слово важке, мов брила,
Коли гнів розправляє плечі,
Ніжні музи згортають крила,
І не пишеш чуттєвих речень,

І на паузу ставиш сльози,
Відключаєш опцію болю,
І скидається вірш на прозу,
І здається, що власна доля –

Лиш відлуння долі країни,
Що виборює право бути,
Відбуваючись крізь руїни,
Розриваючи давні пута.

Від орди незагойні рани,
Але злу не здолати Бога.
А серця і слова відтануть
Після нашої Перемоги.


2022 р.

Тебе тако́ж покличе ця війна.
Ворожі танки вже стоять на чатах,
Й здається, що зривається одна,
Іще одна з отих семи печаток,

Й з безодні лих підводиться дракон,
Щоб мирні мрії обернути в тління.
Мабуть, існує свій армагеддон
У кожній долі й кожнім поколінні –

Коли від вибухів здригає світ,
Коли цунамі, голод, вбивчий вірус,
.Й недобрих змін вітри ламають ґніт
І гасять полум’я в лампаді віри,

І слабне правда в плетиві облуд,
І вабить легкістю стежина підла…
І не збагнути – йде Останній Суд
Чи просто битва темряви і світла.


2021 р.

Є ро́ки тріумфу й гіркого уроку,
Є ро́ки падіння і першого кроку,
Є ро́ки-голгофи і ро́ки в’язниці,
Є ро́ки-болото і ро́ки-криниці.

Є ро́ки мовчання і ро́ки творіння,
Є ро́ки ілюзій і болю прозріння,
Є ро́ки ненависті й ро́ки кохання,
Розбра́ту роки́ і роки́ об’єдна́ння.

І от чергови́й рік минає у вічність,
Хай лиха його не мігрують у звичність,
Хай втрати його не відлунюють в серці,
Хай щастям прийдешній рік гордо назветься.


2020 р.

Ось і перейдено літа екватор,
З дощами перейдено, спекою, грозами,
Прожите віршами нелегко згадати –
Дні якось самі написалися прозою:

Звичайна буденність, виснажлива праця.
Ще вітер. І небо з його блискавицями.
Змиваються рештки старих декорацій,
Майбутнє бентежить і зве таємницями.

А задум Творця, як завжди, невідомий...
Пророцтв неможливо почути за зливою...
Боюся невдачі. Готуюсь до втоми.
І вірю всім серцем, що буду щасливою.


2010 р.

Калюжами спішать кудись маршрутки,
Стікають сльози з стріх, немов з повік, –
Природа виливає наші смутки
В рясних потоках із небесних рік.

Стукочуть краплі монотонні ноти,
Тужливий сум за вікнами бринить,
Дощами вимивається скорбота,
Щоб стало серцю легше хоч на мить.


2014 р.

Живий музей нетлінної краси,
Мінливо-вічна магія природи –
Сади весняні, парки і ліси,
Тут кожен погляд – погляд насолоди,

Тут кожен подих – свіжий і п’янкий,
Тут кожен дотик – дотик до гармоній.
Як словом перелити у рядки
Майбутній всесвіт ніжності півоній,

Що жевріє у пуп’янках малих?
Галактики бузку цвітуть духмяно.
Спадає яблунь цвіт, та край доріг
Свічки надій запалюють каштани.


2016 р.

Сади цвітуть, і їм не до війни,
У них життя, в них віра і надія,
Що за вітрами й примхами весни
Усіх нас літнє сонечко зігріє,

Що буде мир на цій святій землі,
Із зав’язі плоди хороші вродять,
А вороги пощезнуть у імлі,
Як ті примари, й більше не зашкодять,

Добро, Краса, Гармонія і БОГ
Від сил лихих нас захистить зуміють.
Спасибі вам, цілителі тривог
За пелюсткову дивотерапію.


2014 р.

Коли права не гарантуються – купуються,
Обов’язків за хабарі цураються,
Родинами у владу інтегруються,
У час війни безбожно наживаються,
Порушуючи заповіді совісті,
Ціну встановлюють на вічні цінності
І беззаконню надають законності,
Як зміни закріпляючи незмінності.


2016 р.

Пише вітер весня́ний зимові цитати,
Розгортаючи досвіду довгий сувій,
І намарне в негоду цю сонця шукати,
Що наповнило б щастям долі сторінку.
Із роками все важче дається початок,
І знесилює віру біль страчених мрій,
І у ризику бачиш не шанс, а розплату,
І розмінюєш дії на поведінку.

2020 р.

Не кожному дано писати щиро,
Не розгубити в пишних формах зміст.
Потрібен швидше Божий дар, ніж хист,
Щоб з іскри слова запалити віру

І розбудити думку в сонній тиші;
Торкнутись вічного крізь поспіх днів;
Красу природи, ніжність почуттів
Подарувати у суцвіттях віршів;

Плекати вищі цінності свободи
І правду берегти для майбуття;
Попри спокуси й виклики життя
Лишатись нервом власного народу.

2018 р.

Присвячено українським поетам-шістдесятникам,
насамперед Ліні Костенко і Василю Симоненку.

Як у книзі Святого Слова
Ми знаходим символи вічності,
Так в словах Кобзаря приховано
Ключ до нашої ідентичності.

Бо відбита в Шевченкових творах
Народу складна еволюція –
Той шлях сотень тисяч нескорених
Крізь війни і революції.

Ці рядки нас і досі кличуть
За волю і долю змагатися,
Рідну мову, культуру вивчити,
Перед ворогом не здаватися.

Тож вінцем Кобзаревої праці
Є, в глобальному усвідомленні,
Не поеми, вірші, а нація,
Історичне її становлення.


2014 р.

Над проліском ніжним стою, зворушена:
Зима, ще вчора ніким не порушена,
Сьогодні раптово стала колишньою.
Ця квітка, пробившись з-під листя торішнього,

Відкрила пелюсткою зміну сезонів.
Це перша усмішка природи спросоння:
Дерева ще сплять, зачаровані трави,
Ще сонце не гріє промінням яскравим,

Та все ж йде весна. По півкроку щоденно
Долає морози, набридлі страшенно,
Долає занудливу сірість палітри.
Так хочеться зелені, щебету, вітру!

Не крижаного, а ніжно-грайливого.
Хочеться бути безмежно щасливою
Від ранків бузкових багатоголосих,
Від близькості літа й далечі осені.


2009 р.

Коли Завтра під знаком питання,
Коли Вчора від втрат знеможене,
А Сьогодні можливо востаннє,
Проявляється сутність кожного.

Погляд чистий, спадає полуда,
Проступають крізь маски цінності –
Видно зрадницькі душі Іуди,
Видно світлі, сповнені гідності.

Хтось для інших живе і вмирає,
Хтось із інших здирає три шкури,
Хтось байдуже з хатини, що скраю,
Приглядається до кон’юнктури.

У момент історичного зламу,
Коли доля країни під обстрілом,
Кожен вчинок – маленький екзамен,
Ким ми є в цьому часі-просторі.

2014 р.

Як добре слово у часи лихі,
Як тихе сяйво в мороці страхів,
Перед лицем загроз потрібна віра –
Без неї вірних не знайти шляхів.


2014 р.

Розквітло зорями небесне поле,
І місяць світить на чумацький шлях –
Яка прекрасна тиха ніч довкола,
А у душі чомусь панує страх.

А може то й не страх – якась тривога,
Розгубленість, сумні передчуття...
Що, врешті-решт, життя? Складна дорога
Із небуття крізь терні в небуття.

Але її так лячно загубити,
Звернути манівцями не туди,
Свій континент в тумані не відкрити,
Не врятувати друга від біди,

Піти чужими звабними стежками,
А власну не впізнати, не знайти,
До вічної крізьвимірної брами
Лише розчарування принести.

2011 р.

Минають дні, сплітаючись в сюжети
Маленьких драм життєвої історії,
Лишаючи в свідомості портрети,
Пейзажі, факти, формули, теорії,

Чергуючи яскравість і буденність,
У майбуття незвідане прямуючи...
Що є життя? Скінченна нескінченність.
Хто ми? У вирі днів подорожуючі.


2009 р.

В її душі запалена свіча,
Із уст злітає пошепки молитва,
Надія й відчай в стомлених очах
Злились в одне після тяжкої битви.

То гріють серце, то жахають сни...
Якою буде зустрічі хвилина?
Чекає мати сина із війни.
Своїх дітей чекає Україна.

2014 р.

Зросійщені газети і журнали,
Російською по радіо пісні,
Російська – на усіх телеканалах,
В їх світі так незатишно мені.

Так хочу чути українську мову,
Аж подумки зриваюся на крик:
Невже не розумієте, панове,
Російським танкам шлях проклав язик!

Щоб русскомір’я вишкірена паща
Не поглинала молоді життя,
Потрібно оточити її хащу
Надійним муром світосприйняття.

Історію беремо за основу,
З культури цеглу робимо міцну,
Та головне – священна сила Мови,
Що цементує зведену стіну.

Лише тоді імперії лещата
Відпустять Україну назавжди.
Ми Словом обираємо нащадкам
Майбутнє волі чи пітьму біди.

2015 р.

Країна соборна хіба що на карті,
Суспільство соборне в оцінці влади,
Нас хочуть іззовні роздерти на шмаття,
А ми все не бачимо тої правди,

Плекаєм розбрат, не шукаємо згоди,
Ідей, щоб дійсно єдиними стати.
Вітри політичні нам роблять погоду,
Допомагаючи не міркувати.

Нас ділять за віком, за класом, за краєм,
І множать на нуль, і заводять в мінус,
За землю свою споконвіку вмираєм,
Купуємо кров’ю право на зміни.

А хтось користає із кожної чвари –
І нанівець усі болісні втрати.
Соборність – це мрія. І тема піару..
Ще так передчасно її святкувати.

01.12.2018 р.

Щоб пережити цю холодну ніч,
У спогади про літо загорніться,
Старі образи викиньте у піч,
Хай вогник віри у душі іскриться,

Візьміть до рук горнятко доброти,
Додайте краплі чистої надії,
Мандруйте снами в сонячні світи
Або вдивляйтесь в ясні зорі-мрії.

Мороз стирає усмішки з облич,
Але і він колись-таки минеться,
Щоб пережити долі зимну ніч,
Тепло потрібно зберегти у серці.

2016 р.

Держава починається із нас.
Замисліться над цим хоч на хвилину,
Відчуйте: кожна дія, кожен вчинок
Щомиті творить наш прийдешній час.

Ми мрієм про влаштоване життя
Й позбавлені культури перехожих.
Скажіть, співгромадяни, скільки можна
Обабіч шляху кидати сміття?

А візьмемо культуру як таку:
Чому в нас лайка слово через слово?
Чому калічить суржик рідну мову,
З краси потвору роблячи бридку?

Держава починається із нас,
В ній наші вади й наша позитивність –
Це історично дана об’єктивність,
Віками перевірена не раз.

2009 р.

О ви, майстри дезінформації,
Творці ілюзій і химер,
Що на сорти ділили націю,
Чи усвідомили тепер,

Яке зерно було посіяно
І що вродилося з брехні?
Що ви з фашистською Росією
На рівних винні у війні?

Чи стане волі і моральності
Пробачитись в страшний цей час
За ту пародію реальності,
Якою годували нас?

За тих, хто нею потруїлися
Й відкрили шлях для ворогів?
Тепер ви чесні, ви змінилися,
А наш народ хова синів...

Покірність преси перед владою
Дала рясні смертей плоди.
Боріться люди із неправдою!
В цензурі – корені біди!

2014 р.

Вертайтесь живі додому,
Батьки, наречені, сини,
Ви власну долю свідомо
Кидаєте в пекло війни.

Еліта нації справжня,
Без фальші регалій і звань.
Спасибі, мужні, відважні
За мирне майбутнє світань.

Щоденно в молитві кожній
Благаємо Бога-Отця,
Щоб кулі лихі ворожі
Не ранили ваші серця.

Рішучі, сміливі, гідні
І, певно, найкращі із нас,
Вертайте живими, рідні,
Країна збідніє без вас.

2014 р.

Сонце зійшло яскравою свічкою.
Одним – як світло, іншим – пам'ять.
Скільки людей вже зустрілося з вічністю?
Скільки іще перед Богом стануть?

В серці ненависть до ситих виродків –
Душі глухі до чужого болю –
Їхніми кулями множаться сироти,
Їхні гранати калічать долі.

Боже, хай виживуть всі травмовані,
Хай вбивць жорстока кара спіткає,
Хай буде народ навіки згуртований
І Героїв своїх пам’ятає.


20.02.2014 р.

Вже третій місяць, як протести йдуть –
Вирує болем збурена країна.
Так важко людям скинути орду,
Й ще невідомо, чи її ми скинем,

Але народ не вернеться в той стан
Німого рабства. Попри страх розправи
По всіх містах ми йдемо на Майдан,
Щоб збудувати людяну державу:

Щоб вільна, соціальна, правова,
Соборна, процвітаюча, могутня
Вона була не тільки на словах,
Але й за змістом, за своєю суттю;

Щоб впевнено дивитись в майбуття;
Щоб керували гідні і розумні;
Щоб цінності Свободи і Життя
На цій землі не ставились під сумнів.

04.02.2014 р.

Нові події і нові слова.
Великий Боже, дай, прошу, нам сили,
Щоб ясною лишалась голова,
Щоб вірний шлях розгледіти зуміли.

Нас просвіти й шляхом тим проведи,
Ми – діти церкви, діти волі й віри –
Тебе благаєм в час гіркий біди:
Пошли нам захист і пошли нам миру.

Ані сокир, ні шабель в нас нема,
Єдина зброя – правда і молитва.
Ми – світло. Нас оточує пітьма.
Даруй нам перемогу в лютій битві.


16.01.2014 р.

Не кажіть про Майдан “роковини”.
Це річниця, хоча і не свято.
Ми боролись тоді за країну,
І нас дійсно було не здолати.

Показавши і Заходу, й Сходу
Приклад опору без насильства,
Ми з населення стали народом,
З громадян – громадянським суспільством.

Нам нашіптують зараз: “Забудьте.
Що отримали в підсумку? Зраду”.
Наша пам’ять дає нам майбутнє,
Амнезія ж розбещує владу.

Так, ми мали фальшивих кумирів,
Але попри розчарування
Дні Майдану є символом віри,
Волі нації і об’єднання.

21.11.2011 р.

Бережи звичну мить – поки думаєш, дивишся, ходиш,
Поки чуєш, говориш, вдихаєш на повні груди.
Такі блага прості, а даються не всім від природи.
І, на жаль, не довіку. Хто знає, що завтра буде?

Тож живи, не існуй! Ризикуй починати, завершуй,
Надихай і твори, розчиняйся, палай коханням!
Помиляйся, прощай, проси завжди пробачення першим!
Кожна мить – це можливість. Можливо, вона остання.

2019 р.

(пісня)
І
Дуже часто за буднями власної реальності
Не бачим трагедій земного суспільства,
Де з почестями ховають залишки моральності
І проводять коронацію насильства,
Де міста вже давно нагадують сміттєзвалище,
Екосистема старанно ламається –
Ми стоїм за крок від безодні, та чомусь досі ше
Мріємо: „Все саме якось владнається”

Приспів:
На мить зупинись, схаменись, озирнись:
Що навколо тебе відбувається?
Активний процес – не прогрес, а регрес
В спільноті людській спостерігається:
Продажність,підлість, втрачається гідність,
Втрачається щирість людських взаємин.
Зупини цей потоп! Як не ти, то хто
Кине краплю світла в суцільну темінь?

ІІ
Не обмежуйся лише констатацією факту,
Що, мовляв,ти один нічого не зміниш:
Такою позицією не де-юре – де-факто
Ти теж губиш цей світ і сам в ньому гинеш;
Помилково вважати, що життя посеред зграї –
Це присуд довічно по-вовчому вити.
Коли шкіряться інші, хай в тебе посмішка сяє:
Настане день – й посміхнуться у відповідь.

Приспів:
На мить зупинись, схаменись, озирнись:
Що навколо тебе відбувається?
Активний процес – не прогрес, а регрес
В спільноті людській спостерігається:
Продажність,підлість, втрачається гідність,
Втрачається щирість людських взаємин.
Зупини цей потоп! Як не ти, то хто
Кине краплю світла в суцільну темінь?

2006 р.

Ну, привіт, моя давня подруго:
Рік минув – ми знову зустрілися.
Прожити цей рік було подвигом...
Я змогла. Але я стомилася

І прийшла до тебе здорожена,
Щоб надихатись твого спокою,
Щоб наслухатись заворожено
Пісні мудрої і глибокої;

Сестро-Осене, я прошу одне:
У своєму багрянці-золоті
Розчини мене, обігрій мене,
Перед тим, як віддати холоду.

2007 р.

Що значить “бути людиною”?
Це іншим в біді помагати,
Завжди берегти Батьківщину
І матір свою шанувати;

Це лиш правду мати за кредо,
Серце щире і совість мати,
Прожити життя не ледарем –
Для правди й добра працювати;

Буть другом у щастя годину
І в горі людей не забути.
Щоб справжньою бути людиною,
Треба просто людяним бути.

2004 р.

Є в кожного в душі скарбничка
І в кожного – вона своя,
Лежать в тій скриньці таємничій
Якесь число, чиєсь ім’я,

Напівзабуті сни і мрії,
Колючі реп’яшки образ,
Далекі вогники надії,
Уривки голосів і фраз,

Близьких людей ясні усмішки,
Розчарувань найперших біль,
Красива пісня, гарна книжка,
Улюблений з дитинства фільм...

І скільки б ми скарбів не мали –
Коштовних, срібних, золотих –
Та скринька, що в душі сховалась,
Є найціннішою із них.

2003 р.