Кружляє листя у швидкому вальсі,
І осінь вже відходить в небуття...
Але я до сонця простягаю пальці
Й прошу у нього вороття.
Воно ж з мене сміється гірко,
Своїм промінчиком цілуючи чоло,
А потім утікає швидко,
Вставляючи в душі п'янке жало...
Небесне тіло так безжально
Забрало теплі спомини собі,
Щоб потім, зовсім безпохвально,
Віддати їх усі воді...


2017р.