Музо, ти шатами майнеш
І знов
Поет сп’яніє від туги.
Він мимоволі
Слова складе в рядки,
А звуки – в колір.
Бринять вони в пустельній тиші дому.
Поет-провидець,
Над кадилом часу схилився він.
ТИ знов його торкнула
Й розтанула в пітьмі.
Пророчі сни
Бентежать знов провидця
Він більше не поет
Поет помер
Без тебе став ніким умить.
Кадило часу тліє і горить.