Іноді всього забагато:
я видираюся з цього лайна,
а там його ще більше.
чоботи з резини чи з найвитонченішої порцеляни -
яка в них різниця?
Мені не спиться,
мені погано.

нібито так сидиш собі,
дивишся у вікно,
і окрім цього момента,
вже ніщо немає сенсу.
і ти під якусь стару улюблену мелодію
думаєш собі так:
життя це - воно прекрасне!
воно ж це прекрасне є завжди!
а потім приходе
якийсь дурень і вимикає твою музику,
музику твого життя,
і стихає,
воно стихає...

Я сегодня блуждала
в лесах из бетона.
знаешь, солнце
так мерзко прожигало мои легкие,
что мне пришлось прийти сюда,
к большому телескопу
и рассматривать весь наш мир
на расстоянии.

красками выбеленными
рисовать
по холстам
чужих лиц.
превращаться в лис
красть у людей улицы
чтобы им не повадно
плеваться.
метаться по своим приватным подворотням
по часовням, болотам
завывать в никуда
будить колокола
растревоживать
брать за уши
тревоги
замораживать
привораживать.

течія по коридорах
бурхливо і вимушено
змиває людей
я плачу бо мені самотньо без них
і ці мої сльози змивають
все що від них ще лишилось
та ще одну важливу річ
мою пам*ять.

від п'ятої чашки кави
звело шлунок
і чому так не буває
від остогидлого чаю
я заварюю ромашку
і вливаю до вуха
роту
зіниць
я,
повністю здоровий екземпляр.

Місто
дивлюсь на нього
чому так багато калюж
дощі начебто й не кислотні
але під очима калюжі
на асфальті калюжі
в легенях теж багато
і головне що надовго.
я відкриваю двері
виходжу,
так, забула, парасолі нема
але є іронія
незліченно
що ж, плюхаю оту зелену іронію
у відкриті роти перехожих
вони застигли,
а я всміхаюсь
вони йдуть
а я танцюю
по капелюхах сумних
падаючих
будинків.

ковтаю сірі краплі
на зубах тріщить прозорий сніг(майже)
і багато пилу
яка то к чорту весна
якщо я не чую запаху твого волосся
якщо в мене застуда
якщо
якщо
засипати дуже морозно
а просинаюся
і неначе
ти
своїми теплими пальцями
виймаєш мою душу
і садиш на своє плече
я
радісно
дуже
розплющую очі
і тебе нема
і тільки застуда
і ота наближається весна.

ти дзвониш
вночі
таким тихим голосом
тоненьким
роздираєш мені вуха
і мозок
я лежу вся в крові
але щаслива,
дуже,
під ковдрою,-
тут темно.

Коли сонце відображається
у чиїхось очах
я весела
і теж шукаю сонця
і воно розсипається в мене по носі
та по щоках
маленькими сонячними плямочками
коли ж в очах немає нічого
я надягаю окуляри
щоб не дай Боже застудитись цим
і коли нарешті
я зможу не витрачати гроші
на нові окуляри
коли?
Якщо це вже 18 років так..