Розлитись нотами в щирості хвилину
коли емоції гучніші за слова,
як лють струмка шліфує каменину
розбити наглухо забиту домовину
в якій живу та живучи прошу, проте не гину
про щастя хвильку й дрібку жовтого жасмину.
Що спраглому теплом обов'язкова
проста та тиха лиш єдина мить казкова,
коли в обіймах скажуть: "ти не бійся, все минеться... скоро"

Мінливість речей - це дилема життя
Це примха людей, що летять в небуття
Це істини пошук й душі відкриття
Це дім відкриття для власного "Я"

Сьогодні я високо в небі літаю
А завтра під тином паба блукаю
В пабі тім бачу лиш відчай і страх
Страх, що палає в наших очах

Вернути б те "вчора" коли я літав
Ті очі дитячі, коли я бажав
Змінити весь світ, прибрати все зло
В кожній людині найти те тепло

Тепер же дорослим до мене дійшло
Нічого й ніколи в душі не було
Те абстрактне "тепло" розвіялось в мить
Лишилося дитя, що так марно тремтить

07.07.2021

Як же кортить мені бути птахом
Сином свободи і волі братом
Для долі людської стати крахом
А як не вийде то бодай прахом

Розвійте печалі над морем причалів
Коли я палав чому не волав?
В приміщеннях залів, в очах фестивалів
Ви глухо сміялись, а я все гадав

Тепер ви самотні для мене мерзотні
Терпіти до скону той образ кислотний
Лиш вам доведеться, любі кати
Своїми руками мене довели

За що я вам вдячний,життя хоч і лячний
Зірвався на лихо, тепер тут так тихо
Акорд мій заключний,можливо й не влучний
Всім вам на потіху в кімнаті зі сміху

Тепер я полинув і вас я покинув
За обрій, туди де ніколи не був
Нарешті спочину і сенсу причину
Свого існування можливо збагну


14.07.2021