Норія
Сонце сідало,
вкриваючи пилом
сумний надвечірок.
Водиця співала
плебейські куплети
в ковшах загребущих
неквапної норії.
Снив старий мул,
о, сердешна тварина,
під музику тіней,
що ними бриніло
води колування.
Спорошене сонце
клонилося долу.
Не знаю, хто саме —
шляхетний сновида —
з’єднав цю гіркоту
одвічного трибу
з солодкою треллю
води, що клекоче,
і мулу пов’язку накинув на очі.
Та знаю, він був
богорівний пісняр
із серцем,
що визріло сумом знання.
Євангеліна Драгоман
20 вересня 2016
Коментарі (2)
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --