Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вероніка Кабарчук (2005)




Огляди

  1. Дикий плющ

    Тобою вкотре протоптана стежка
    До чорного каменю, обвитого диким плющем,
    Туди, де пісня твоя мертва
    І марно цілі зошити списані олівцем.

    Пам’ятаєш, ти дивився завжди здалеку
    І міг за мить віднайти у натовпі її силует.
    Вона зіркою стала для твоєї малої планети,
    А разом із нею згас у тобі і поет.

    Її забрали хвилі на світанні,
    Коли підвело давно поранене крило.
    Тобі видавалось, вона зі сталі,
    Насправді ж, крихка, немов тонке скло.

    Ви все заздрили її щастю, вона щораз обирала отруту.
    Чи хтось помічав, як за усмішкою тремтіли її вуста,
    Як була готова благати не дати втонути,
    Подати руку за секунду до того, як впаде з моста?

    Зелені очі, мов дикий плющ, не побачать твоїх букетів.
    Між вами – стіною мить, між вами – ціле життя.
    Тепер присвяти їй хоч триста сонетів,
    Ти її не повернеш назад.

    І твій рай колись нетлінному програє,
    Тишина заглушить пульс і шелест вітру;
    Її тягар, який несе крізь всі епохи, важчим стане
    На змовчені слова, що пером твоїм підкорені ритму.


    А висічене на камені ім’я у пісні житиме вічно,
    Та який в цьому сенс, коли вона її не почує?
    Нам завжди говорили, що ніколи не пізно.
    Неправда. Пізно може стати через секунду



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --