Ніщо в цім світі неабсолютне
В цім світі абсолютний тільки Бог
А ми як недосконалі
Спраглі твори
Лиш ходимо навколо
Джерелá
І попиваємо ми з нього
Щоб хоча б трохи
Доторкнутись до
Абсолютності цієї
Устами
Щоб хоча б трохи оживити
Свій світ, життя
Справжністю
Любов'ю
Наповнити збентежені
Розгублені серця

Я бачила сьогодні
Метеликів в парі
Такі красиві різнокольорові
Крильцями мигали
Над полем, жовтоземом
Зораним, чужим
Вони літали
Безтурботні і веселі
Мов в дитинстві
Згадалось
Село, яри і спокій, тиша
Коли вітер лоскоче
Все тіло ніжно
Ряд тополь старих
Вздовж пшеничного поля
І я на возі, з дядьком їдемо
І всім кутком
По суниці
В ліс
Стара дорога байківська
Дві жовті колії
Така старовинна давнина
Ніби ще чумаки
Тудою проїжджали

Село, дитинство
Там були
Посіяні мої
Дитячі мрії
Вернутись конче
Туди мушу
Щоби зібрати
З них плоди


(28.3.2022)

Якщо не можем на яву
То хоч би уві сні давай
Зустрінемося поглядом, руками

Те найдорожче, що в тобі
Душею обійняти можу
Здається, це життя

Щось нове, що з'явилось
Коли з тобою ми зустрілись
На перехресті, на краю
Світів своїх колись

Вночі, перед війною

(24.2.2022)

Ніби до краю дійшли. Принаймні
Сьогодні. Нема ні слів, ні бажань
Крім одного
Об'єкти, речі навколо, хоч би
Порозкладати по місцях. Хоч би ті
Найближчі. Нема нікого
Нікого навколо
З тих не кровних, з тих своїх

Новий ряд мабуть для багатьох настане
Новий ряд, нового життя сприйняття
Для декого - інше, позаземне
А може, вони повернуться
В нових людях. Дітях

Всьому знову початок
Дитя. Людина
Сенс. Все так чітко стало
Перелом і кризу відчувають всі
Річ, слова скорочуються до сутого сенсу
А він один. Правда. Істина
А хто ще зможе зухвало чесності протистояти?
І навіщо?

Без правди не можливо жити
А без любові - й поготів
Щодня, звершуючи цикл
Шукаємо свого продовжувача
Свою людину єдину, вірну й ніжну
З відчуттям, з почуттям, що
Відчуває, що живе в житті моєму
Що кохає всім, а передусім душею

О Боже, не вірю, що Ти не бачиш
Що Ти не допомагаєш
Вищі знання, розумом важко зрозуміти
Тим, що зараз болять, Ти мусиш їх рятувати
Перейди невіру і провокацію
Сліпої людини, дитини

Я вірю в життя і початок - продовження
Людину. Рід
Його зцілення від проклять
І благословення
Всі мають право жити новим життям
Хоч і Рай за межею
Ми маєм право на щастя ще зараз
Тут, на цій землі

(2022)

Такі події... Нутрощі ніби на тертку
Перетерті і поскладані назад
Сухо всередині. Папір'я
Як те перемир'я
Все в ніщо

Стільки вагомостей і умовностей
Як в бурі морській
Сіллю сльози запиваю
Очікування, бажання і знову чекаю
Нема нічого окрім правди
І того, що є...насправді

Слова як папір'я, кригкі
Як зрадливе перемир'я
На лінії вогню війни
Життя
Ще день і все, що в ньому
І віра, і надія, і любов
А інше, як ті невиправдані
Кінці його
У воду

Десь знаходжусь в світі, чи стою
Малюю щось перед собою
Все може бути тільки однозначно
Все просто і вагомо
Як у вирішальному, останньому бою


(2022)

Крок і крок. А потім обійми.
Близькість душ -
То шлях до близькості тіл.
Темно вже, тому свічки запалімо
На нашому святковому столі.
Закутай все своїм теплом.
Мене, наш дім, своїх дітей.
Крок і ще раз крок, ходімо
Разом в ритмі життя
Миттєвостей.

Хоч і літати вмію
Навчена я жити на землі
Всі відтінки побуту і тілесного
Притаманні мені
Відчуваю душу й тіло
Її присмак
Твій неповторний
Запах запашний
Для мене
Твої обриси, форми
Характеру та очей кольори
Голосу тембр
Все притаманне мені

(2022)

Я відкриваю черево кохання
Дослідити його хвороби причину
Не думала, що буду як Скаллі – така молода,
А вже в безстрашності бездоганна майже
Що патрошитиму півживе кохання тіло,
Шукаючи сліди чи якусь стару провину

Таємниці всюди, нам не все відкрито
Хоч багато чого знаємо згори
Фанатіємо від цього
Як ненормальні чи шизоїди
Шукаєм для безвірних докази неземних
Явищ, таких як прощення, зцілення, любові
Чи хоча б того самого кохання

Сьогодні я хочу вірити - I want to believe
Просто, вільно.

Просто знаю вже давно:
Що той, хто гору перенести хоче
Має по камінцю її почати перекидати
І має віру мати
Хоч як би те гірчичнеє зерно


(2022)

Блукаю вулицями міста.
Повороти, запах, очі, гострі вежі та кути...
Давно знайомі.

Відчуваю -
обіймає теплом
своїх стін кам'яних.
Воно моє, хоч і людей, що ним також блукають –
я не знаю.

Вночі, на самоті, світить віддано
старими вуличними ліхтарями,
вказуючи правильний напрямок, чи шлях.
Вдень його дух зводить в місця,
де можна побувати відчуваючи
не з існування страх
а силу свого існування.

Воно здатне на життя,
воно здатне на кохання.
Цим досвідом щиро ділиться з тобою.
Магічне місто, що знає тебе в обличчя,
що кличе тебе на ім'я.

(2022)

Притиски, притиски,
Лопаткою, паличкою
Затамування подихів
В очікуванні
Від великих форм в малі
Розбиваєш тіло на абстрактні
Міні сектори
Залишаєш позначки дрібні
У тонкій ріллі

Кожний сантиметр квадратний
Треба ще
Змапувати поглядом, руками
Доторкнутись до поверхні
Холодного, ще не готового
псевдоголéмового тіла

Поки вологий матеріал
Піддається рукам, пальцям, волі, баченню,
Законам світла-тіні, законам метафізики вищого сенсу
Поки ще в душі віра
Фатумом не перетремтіла
Від побаченого, відчутого

І знову притиски, притиски, притиски
Затамування подихів
В очікуванні

(2022)

Теперішність густа, неначе тіло
Ні, як стіна з багатьох тіл
Твої схеми і плани проходу зітліли

На горизонті подій
На краю старих
Кармічних
Кіл

Якщо Бог міг в Одне Три поєднати
Для двох такої однозначності
Хіба не стане в Нього нам?

На горизонті подій своєчасності
На горизонті подій правдивості
Для двох живих душ
Та тіл

(2022)

Вже не боюся німих слів
Не боюсь арії мовчання
Чогось боюсь даремних почуттів
Не виправданих мрій
Короткого кохання

Вони лишають в пам’яті не виправданий слід
Покинуті напризволяще óбрази й обрáзи
Як безпритульні пробивають собі ними хід
Насититись моїми і твоїми...

Почуттями

Між нами поле жита й бур’янів
Що саме будемо полоти?
В мовчанні арії
В німóті слів

Своїми кожен
Не при́знаними

Почуттями

(2022)

Сніг покриває не захищену шкіру
Тіла душі
Западає у всі її гарячі складки
Руки німіють, спомалюються
Слова завмирають
На мовчазних устах
Ті, що варто було сказати знову

Тремкіт, як їдючий осінній дим,
Заповнює порожнини лежачого тіла
Немає вже слів, щоб надихнути
Бажання єдине

Між пекучістю і холодом мовчання
Ще пекучіша жага весни
Там можна похоронити старе тіло
Щоб в нове життя прорости

(2022)

Значними словами
Слух подражнився. (Ці слухи до серця дійшли.)
Почуття і життя
Так просто знайоме
Ніби так завжди було
А потім:

- Прокинся.
Пророчий сон
Здається тобі, чи не тобі, сам знаєш
Мабуть... Приснився?

Раптом як в пустелі замість цього світу
Спраглій, не знайомій
Шукаєш нитки митей не вороття
А майбутнього
Чи то з ілюзій, сну, чи то справді з пророцтва...
Ці миті – як вічність
Їх треба ловити
Силоміць над силу духа
В буденність пакувати
В кінечність кожного дня.

А його все нема, та й нема.

(2022)