Мій дід стояв в однім строю з твоїм,
А ти прийшов топтать його могилу,
Цього тобі ми не пробачим вік,
А діти і онуки – до загину.

Настане чай і прийде день, коли
Країна встане і стряхне пилюку,
От тільки мій онук з твоїм
Один одно'му вже не будуть другом.

Війна закінчиться, і акт фінальний вже відомий,
Щоправда, нам до нього треба йти і йти..
Та знай, моя країна вже не буде твоїм домом,
За це багато українців полягли.

Кожен мертвий українець вийде боком вам,
Кожна мертва українка – смута і журба,
Кожна вбита дитинонька – сором вам повік.

Ви тепер не люди, свині.
Вас не шкода, ні.
Погоріть ви всі у пеклі,
В полум'ї війни,
У розрусі, в дефіциті, у неволі, у тюрмі.

І за вами не заплаче навіть рідна мати,
Так і треба супостатам, ні з ким воювати.