Свіжий букетик: лаванда і м'ята.
Щоб научились життя цінувати.
Раділи моментам, пам'ятали добро.
На зло й образи було все одно.
Новий букетик запашних трав.
Будемо разом як цей місяць став.
Гулятимемо вічно, будем сміяться.
Нічого більше нам бояться.
Гербарієм в книзі посушимо квіти.
Щоб зберегти вічну пам'ять про відпочинок.

Під брязкіт лицарських мечів
Вони боролись, що є сили.
За честь, за віру і родину.
Прекрасний цвіт степних садів.
Вже доля їм пророкувала
Болючу смерть серед гаїв.
Але вони не відступали.
Під співи вільних солов'їв.

Чарівна ніч на Івана Купала.
Тут радощі, танці, пісень багато.
Вогнище, що аж небо підсмажить.
Дивись тримай руку міцно, юначе.
Дівчино, сплети найгарніший вінок.
З волошок, маків, березових гілок.
Нечиста в цей час бреде по дібровах.
Папороть квітне на наших просторах.
Молодь шукає чарівну квітку.
Надії живуть у їхніх голівках.
Івана Купала - чарівний час.
Заходьте на чарку горілки до нас.

Приїхав Петрусь із батьками у ліс.
В мішках щоб поспати під небом.
Та перш, ніж лягти було б непогано
У шлунок закинуть вечерю.
Усе, як годиться, висить казанок.
Багаття розпалює тато.
Вечеряли ситно, були печериці, курятина, окраєць хліба.
На свіжім повітрі довгенько поспали.
Як встали, зібралися їхать.
Та просить Петрусь підсмажить хлібину
В дорогу, аж надто далеку.
На вечірніх вуглях сяк-так підпалили.
Швиденько поїхали всі.
Ніхто і не думав про теє багаття,
А воно все тліє й горить.
Вже дерева по троху димлять.
Ланцюжком йде вогонь-запальник.
Бідні звірі до річки біжать.
Вже розумні, не перші вони,
Що так лісу не вберегли.
Біжать звірі, бо річка, як мати.
Зможе вогні вмить загасить.
Половина лісу згоріла.
Багато тварин полягло.
Через якогось невблаганного звіра,
Якого люди полишають на зло.
А потім жаліються на зникаючі види,
брак кисню, набіги тварин та шторми.
Ніхто і не думає, що це просто природа
нам мститься за ставлення наше до неї.

Я вдихаю запах сушених квітів.
І знову повертаюся до літа.
Де так щасливо, разом із тобою
Ми літали, мріями зігріті.
Пролетіли хвилини, тижні.
Пронеслися, як останній трамвай.
У січні, незмінно холодному.
Я скажу тобі: «Літай».

Про мене сьогодні в газеті напишуть,
Скрипітимуть ручки й папір.
Й що з того, бо вже завтра її спишуть
На макулатури вічний потік.
Нема новини значнішої часу,
Що втікає кудись в далечінь.
Минеться це літо й інше настане,
Забудуть про нас назавжди.

24 червня 2024

Багато люду просто у нікуди.
Багато люду гине за ніщо.
А що такого? Що із ними буде?
Ніхто і не помітить цього.
Його багато. Лише сіра маса.
А на чолі по шайці кабанів.
Вони їм мізки на свій лад поставлять.
На лад тупих і неспроможних тетерів.
Якими керувати дуже легко.
Які помруть, не знаючи за що.
І стане менше їх.
І буде мир.
Бо владу таку скинуть у багно.

13.12.2022

Коли я тебе зустріну,
Хоч би це сталось,
То ніколи не покину,
Хоч би як те рвалось.

Коли я тебе побачу,
Зразу закохаюсь.
Коли голос твій почую,
Від щастя розтану.

Коли я тебе зустріну,
То ніщо для мене
так важливо вже не буде,
Крім одного тебе.

Як зустріну, як уздріну,
Провалюсь під землю.
Серце рватиметься з грудей,
Наче після бігу.

Шкода, що ще не зустріла.
Шкода, що не стріну.
Але іскорки кохання,
Вже до тебе линуть.

Хоч би де і хто ти був.
Все одно єдиний.
Ти для мене, ти у світі,
Милий, чорнобривий.

1 березня 2023

Знову серце на шмаття крається.
Лебідь тугу співає свою.
Я піду, а ти тут зостанешся.
Я свій біль із собою візьму.
А твоє, як сам хочеш, вирішуй.
Хоч по людях роздай, хоч закопуй.
І знову ми прощаємось, навіки.
І лід все більше заковує ріки.

26.5.2023

Ми всі живі, але в своїх думках.
І вітер тихо коливає віти.
Він нам розкаже, десь,
можливо в снах,
Як жити треба й Господа любити.
Й море, що ночами мріє лиш про гори,
І гори, що всім серця хочуть моря бій,
Розкажуть: як жили раніше й ще до того,
Коли ще меч і серп - то всі твої думки.
Тоді жили, тоді не було тиші,
Але й не було злющої пітьми.
Ми всі у ній, але над нею дишим,
Ковтаючи світанкові плоди.

30.7.2023

Тобі зі мною було не цікаво.
Я ж із тобою, хоч на край землі.
Усе, про що серце мені співало,
Все записали аркуші брудні.
Тихенько літо відійшло у спогад.
І холод все підбурює печаль.
Ти знаєш, ані трохи не жалкую,
Я за тобою ночі не реву.
Лиш "Таймлесс" подарує мені спогад
Про дні, що відійшли у сіру мглу.

3.1.2023

Сумні думки об одинадцятій тридцять.
Саме час з усім змириться.
Саме час усе зрозуміти.
Саме час тебе полюбити.
Темнота ночі допоможе мені.
Більше почути сімні пісні.
І розгадати сенс усіх слів.
Зашифрувать почуття у віршах оцих.
Зорі на небі нагадають про тебе.
Посмішку, очі, як дивився на мене.
Нехай сьогодні вже не засну.
Але скажу, як я сильно люблю.
Тебе, лиш тебе.
Як безглуздо все це.
Якщо в розумінні твоєму ніщо я.
Соринка, пилинка - стряхнеш й полетить.
Не треба думать про долю її.
І те, що у когось ріже з середини.
Через твої гарні манери.
Слова на вітер ти лиш пускаєш.
Я, як та дура, їх взаправду сприймаю.
І один за одним міняються музи.
Місяць за місяцем лине в потоці.
Усі ніби схожі, але такі різні.
Нікому не треба ції вірші.
Краще на них розігріти борщі.
Ніхто не згадає про їх існування.
Складна, страшна оця штука - кохання.

27.7.2022

Сьогодні я буду поганою,
сьогодні просто не вивчу уроки.
Завтра я буду п'яною:
Мені без різниці де ти і що ти.
Потім прийдуть поліцейські
В таких оксамитових формах.
Я з ними пофліртую
І вже через тиждень забуду зовсім.
Чи треба мені ти? Та нафіг!
Чи буду з тобою? Звичайно!
Що то у тебе за магія
Чи то моя спрагла манія?
Але, благаю, вернись
І поклади руки на мою талію

Старі діти, що вчаться по новій програмі.
Й дорослі разом із тим,
Навпомацки, в темряві,
Що лишилась після потухлих світил.
Вони заклеюють рани пластиром
І безжально рубають ліси.
На сміттєзвалище кидають пластик
Й урожаю просять в садів.
Хочуть грошей і влади, і слави,
І нічого, при цім, не робить.
Нехай юні й ще не подрані,
Бережуть для нащадків дім.
Ми йдемо, а пил летить слідом
Й огортає нас в сірі хмарки.
Дим і смог, чад і кіптява -
Те, чим думають зараз усі...

Я не хочу за тебе боротись
І гадати з ким ти та де.
Я не хочу й в думках тебе мати,
Якщо це нас навік розведе.
Нехай осінь все змиє дощами.
У снігах почуття захлинуться.
Щось себе я не можу впізнати,
Дикою пташкою почуття мої б'ються.

Не плачте по мні, мамо.
Не крайте свого серця.
Нехай вона для внуків ще
Шалененько поб'ється.

Не плате по мні, таточку.
Чого вам горювати?
Он іще, брата мого
Треба научати.

Не плач по мні, подруго,
Якщо була такая.
Тобі заповідаю я
Свої духовні дбання.

Чого ж вам плакать за мною?
Що я собі надумала?
Ви лиш радіти будуте,
Коли мене не збудете.

Чого вам побиватися?
Нащо всім тужити?
Ви, краще, поскоріше
Весілля отгуліте.

А мою душу темную.
Мене давно померлую
Забудьте.

Живіть собі щасливенько.
Живіть, поки живеться.
Радійте дням усяким,
І що серденько б'ється.

04/03/2023

Ті очі, сіро-мигдалеві.
Напевно виколю колись.
Бо, як побачу враз пишу вірші
і серце зупиняється на мить.
Потім тріпоче, швидко, як ракета.
І з уст хоче зірватися "люблю".
Люблю, так сильно, як ніхто не зможе.
Так сильно, що згорю до тла.

Туманом з'їдено увесь останній сніг.
І б'ється зелень до теплого сонця.
Чорненька ластівочка, весну принесе.
Бурий ведмідь вилазить із барлогу.
Радій, добрий народе!
Прихід весни символізує це.

2022

Теплий і світлий день весни.
Пташки клекочуть в небесах.
Та тільки чути звук війни.
Всіх розуми охопив жах.
Тут, поруч нас стрільба і вибух.
Скалки летять у різнобіч.
У довоєнний, мирний час
Не цінували красу тиші.


2022

Зчинився гвалт...
Війна у полі...
Біжить на ворога козак.
Стоїть дівчина серед поля.
Убрана в білії свита.
Стоїть... шепоче тихо-тихо.
Чи то молитву, чи закляття,
Але на бік йде козаків.
Турків все менше, помирають.
Козак гордиться, все віта
всіх побратимів та гетьмана.
Його в руках несуть на Січ.
А дівка все стоїть у полі...
Її охоплює вже ніч.
На ранок, поле все червоне
квітками-маками росте.
Тож дівку цю зовуть всі мамой,
Та не простою, Божой звуть.
І кожен рік, у жовтні, самі
ми їй даруєм слави путь.


2022

Сірники - не іграшки. Пам'ятайте діти.
Бо вони пожежу люту, можуть розпалити.
Не поможе тоді песик, не врятує ковдра.
Треба тільки подзвонити на чарівний номер.
101 набирай швидше, розкажіть, що сталось і назвіть адресу.
Вам приїдуть, допоможуть погасить пожежу.
Тільки поки вони їдуть, ти виходь скоріш надвір.
Щоб всього цього не сталося, краще ти запам'ятай:
" Сірники - не ігри дітям. Без дорослих, не чіпай!"

2022

Звучить вранішня молитва.
Лине крізь хмари в райський сад.
Її почують всі Світила.
Прохання виконають враз.

2022