Анатолію Григоровичу! Іноді важко розпізнати, що саме водить руку поета: гріх чи святість, коли він виступає не як поет. Як би там не було, ось за ці рядки я Вам готова пробачити все те чорне, що Ви тут вилили на багатьох.

* * *
Відгомоніли золоті літа,
Полинули за край ключем осіннім.
Байдуже мружить очі небо синє
І порожнечу снігом заміта.

Пройшли свята. А ген світа –
Із потойбіччя сяйво ледь струмує,
І приміряє крила, і сумує
Душа моя, гріховна і свята.
______________________
Але велика прохання - не приходьте більше зі злом - воно Вас же і розчавить.