Під тихий шелест ніжних крапель дощових
Так добре мріється й чекається на краще.
Приворожить, заколисає, поведе за думку-нитку в сни,
Щоб забуття вточило вік по краплі.

Розірве нитку провідну то гуркіт грому, то спалах блискавиці.
Немає спокою, зачаїлась в кутку думок десь мрія...
Що не спиться?
Розплескані надії та чекання рвані...
Під барабанний дріб дощу пригадуєш минулі зради-рани-драми.

осінь, 2024

Колись давно я зосередилась на сонці.
Воно таке - яскраве і сліпуче.
І так давно сліпить себе давала муці,
Що випалила ТА пів віку вже мого. Жагуча!

Чи мука то? Чи справді сонця промені?
Не розібралась... Невідомо ...
Але я знаю: Всесвіт посила мені
Розраду в візерунках слова.

2024 р.

Спокій ...
відлуння кроків
Тільки...
відчуєш хвильку
Повітря ...
завмру на мить я
Сон...
під ковдру долонь
Зникне...
реальне миттю
Спокій...
завмерлий здогад

квітень, 2024

Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.

Час минає швидко. Опадає цвіт.
І яскрава зірка покидає світ.
Миттю відродилася мрія у житті –
Щастя прилетіло в сутінки душі.
31.03.1993

Зірка пізня чаклує у небі,
Гукає до себе ранкову зорю.
Місяць палає перед тим, як умерти,
І пісню співає останню свою.

Ні, то не місяця плач – соловейка,
Що марно шукав загублений край.
Він повернувся до рідної неньки,
Та не впізнав вже її… не впізнав…

Усе загубив на далекій чужині:
Щастя і долю, радість і мрію.
Серце ж було на своїй Батьківщині
І разом із нею старіло… старіло…

Пісня страждання лунає із неба –
З усіх куточків блакитної тверді.
Земля відгукнулась оркестром шаленим.
І чується, ніби це музика Верді.

14.02.1993

Моя любов...
Ти не повернешся до мене знов.
У венах застигає люта кров .
Шукатиму тебе...
Твій слід схолов.
Моя любов...

Коли знайду,
Вустами я до тебе припаду,
Напюсь із джерела і знов піду
Шукати далі...
Пісню ще складу,
Знов загублю.

Ти не сумуй,
Моя любове, лиш мене відчуй
І спрагу почуттів моїх вгамуй.
Пісні складай,
Біль затамуй
І не турбуй.
липень, 2024

Твій доторк до душі
Моєї
Не перший - не останній
Але є
І з'явиться вночі
Лілея
Не пізня і не рання
Та цвіте

Духмяний квіт тремтить
Чекає
Душа не може спать
Дріма
З-під вій сльоза блищить
Стікає
Тремтливо по щоці
Одна
27.02.2024

Квіти яскраві побачила
та не тримала в долонях,
не відчувала їх пахощів -
чистих, ніжних, чудових.
Мрія, як квітка, гарна
майнула швидко повз мене.
Тільки відчула: даремно
витрачу сили на неї я.
Звідки вона? Неповторна!
З якої далекої думки?
Чому минає так скоро?
Тільки лишає відлуння...
21.01.1993

Сонечко моє кохане,
Усміхнись хоч раз... єдиний.
Щастя моє довгождане
Завітало в гості нині.

А у мене ні краплини
Усміху, одне тужіння.
Не залишиться й годинки,
Відлетить солодка мрія.

Засвітилося, кохане!
Та вже пізно, щастя лине,
Не до мене, довгождане,
А до іншої людини.
20.01.1993

Я хочу повернутися додому,
Але боюся не впізнати те,
Що було рідним стільки років,
Що в пам'яті стирається уже.

Я хочу повернутися до міста,
До вулиць і каштанів квіту,
Бо пам'ятаю їх іще з дитинства:
Свою Двірцеву і Бульвар. Це рідне.

Я хочу повернутися додому,
Бо бачу своє місто в кожнім сні.
Я буду посміхатися знайомим,
Радіти сонцю... вже після війни.

травень, 2024

Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма - від весни до падолиста.

Пекучо-тягнуча тривога вою.
І хилиться від поштовху повітря квітка.
Хмарина набубнявілась - дощинка.
Чекаєш, мрієш, тужиш до відбою...

05.04.2024

Я відключаю почуття
Навмисне
Так хочеться прожить життя
Корисно

Я забуваю про своє
Раптово
Чіпляючись думками за чуже
Свідомо

Заповнять серце відчуття
До краю
Ця сила - шлях мого життя
До раю

11.11.23

Ти читаєш
Чужі вірші
І співаєш
чиїсь пісні.

Де твої особливі,
Незвичайні та мінливі?

Прилетить колись і до тебе
Нестримних рим віршований легіт.

Ти чекай
На свої пісні,
А поки що
Читай
Чужі вірші.

11.11.23

Коли ти був, цвіли ромашки і тюльпани.
Коли ти був, співали солов'ї.
А зараз - квітнуть хризантеми,
А зараз - плачуть мріями дощі.

Коли ти був, бандана яскравіла на чолі,
Коли ти був, чекали звуки і пісні.
А зараз - тиша вкрадлива сичить,
А зараз - день перекриває ніч.

Коли ти був, чи коли я була?
А зараз пісня є? Чи музика німа?
26.06.23

Як часто змінюємось ми
У своїх мріях-сподіваннях?
Чекаємо на зміни ті,
занурюючись у страждання?

Як я змінилась за цей рік?
І як думки мої крилаті
Злітали часто з-під повік
пекучими іскринами багаття?

Так, час спливає.
Надії відлітають
у височінь, у далечінь...
Душа чекає.
Іноді страждає
від втрачених і нездійснених мрій.
23.05.23

Навесні,
із пробудженням ранкової зорі...
Навесні
я співатиму тобі мої пісні.
Навесні -
ці пісні бентежно-лагідно-сумні.
Навесні
я чекатиму тебе в своєму сні.
Навесні... навесні... навесні...
15.04.23

Я несу тобі квіти -
Світанковий жмУток.
Весняні мрійноцвіти -
мій тобі подарУнок.

Я несу тобі сяйво,
У долонях тримАю.
І не буде вже зайвою
моя пристрасть-кохання.

Я несу тобі слово -
це таємне зізнання.
Хай воно і не нове,
але все ж не останнє.
11.04.23

Запахло весною...
по-мирному: радісно й світло!
Запахло весною...
так ніжно, ласкаво й привітно!
Радість - від зміни на краще в природі.
Світло - від сонця проміння при сході.
Ніжність - від пролісків перших, тендітних,
Ласкавість в обіймах тримає привітність.
Та, все ж таки, хочеться мирного неба,
Світанків без грому боїв... це нам треба!
04.03.23

А ти хочеш дожити до миру?

І не згадувать слово "війна"...

Обійняти рідну людину,

що вернулась із пекла жива...

То притисни руку до серця,

візьми душу свою у кулак,

промовляй: "Моя воля воскресне!

Україна живе!"

Тільки так.
24.02.23

Муркотить на вушко і шепоче тихо
Вітер серед листя: проганяє лихо.
Прислухайсь до тиші та примружуй очі,
І прийде до тебе казка серед ночі.

Зацвітуть яскраво хмари, місяць, зорі.
Затанцюють весело промінці прозорі.
Пригорни до себе таємницю ночі
І впусти у серце сни – легкі й пророчі.

Хай тебе чарують загадкові мрії,
Заглядають зайчики сонячні під вії,
І співа на вушко вітер колискову –
Ніжну, мрійну, лагідну, чарівну, казкову.
2014 р.

На шматки розірвано душу...
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься

На шматки розірвано сім'ю...
Коли на фронт ідуть батьки, брати, сини.
І не зібрати скалки кришталю,
А рідних обійняти можна лиш у сні.

Війна... Чому? Чи чуєш нас, о Боже?
Коли молитви в крик сплітаються один
І матері клянуть нападників ворожих
Під час щоденних мовчазних хвилин.
24.01.23

Мовчатиму. Ні слова з уст.
Вони неначе помертвіли...
Німа тепер? Чи просто я боюсь
Когось образить словом смілим?

Та, мабуть, ні. Душа ж моя кричить
Про спогади колишніх днів духмяних.
А голос зник, бо десь в цю мить
Хтось обрива дроти дзвінками.
01.10.22

Колисає ніч у небі
Човник місяця жовтавий.
Ти сьогодні біля мене,
Син рідненький і ласкавий.

Притуляєшся до щічки,
Ніжно так тримаєш руку...
Це поки ти ще маленький...
А як виростеш, де будеш?

Захищатимеш матусю,
І родину, і країну.
Бо війна руйнує душу,
Пам'ятай це завжди, сину.
22.01.23

Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам'ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ... Як вистояв в борні.

Сьогодні теж війна... Важка й злиденна.
І Краматорськ тримається незламно.
А я далеко... Хоча й згадую щоденно
Про тих, хто місто захищає справно.

Щоденно вранці о дев'ятій,
У ту хвилину тиху, що єднає,
Я плачу разом з матерями
За тими, хто в серцях не помирає.

Героям слава! Слава Україні!
І Краматорськ мій витрима, я знаю.
І ті, що виїхали зараз, неодмінно
Повернуться, бо місто їх чекає.
18.01.23

Звернись до Бога, помолись.
Важка хвилина, роздуми тужливі...
Тримайсь за віру, як колись
За руку мами - ще дитиною.

Сповідайся перед собою,
Розвій оману диких снів.
ВІН дасть тобі ковток спокою,
Який зцілить і воскресить.

Не треба вчить слова молитви,
Розказуй так, як зна душа.
Бо плач твій - то псалом завітний,
Тебе у світ веде ЙОГО рука.
30.10.22

очі пророчі
сни жіночі
загадка як казка
пісня - то ласка
хмари-тумани
зорі, як очі
місяць - усмішка
ковдра під ліжком
тепла підлога
спокій в повітрі
ліжко без ковдри
сни під повіки

10.09.22

А я вже живу без тебе! Ти уявляєш таке? Чи ні?
Можу вільно розправити плечі і не чекати образливих слів.
Та й очі твої без блакиті, а сірі, як мокрий асфальт.
І крила мої з кривавих рожевими можуть стать.
За руку тебе не візьму вже і не подам свою,
Бо рими мої не шукають більше гітару твою.
Бо ти вже досвідчений дядько, Говерлу свою підкорив.
А я така собі жінка-дівчинка, яку ще світ не зловив.

07.11.2022

Зморені за день думки
Ввечері вкладались спати.
А нічні казкові сни
Навпаки - збиралися втікати.
Покладу їх під подушку
І накрию ковдрою теплою,
Бо шепоче вже дрімка на вушко
Свою казку... Темно вже...

07.10.22

Дарує Бог нам замість снігу дощ...
І це у рік війни - під рік Новий.
Мабуть, він хоче, щоб усе засіяне зійшло,
І не було б зими ...
А щоб одразу - квіт яскравий, весняний!

Дітей запитую: "Чекаєте на сніг?
На подарунки під ялинку? І дива?"
І чую відповідь: "Та ні, чекаємо на МИР!
Щоб не було війни ....
А щоб одразу - Україна вільна і жива!"
31.12.2022

Як голуб з голубкою тішиться ніжно,
Так ти прихиляєш до мене серденько,
Вдивляєшся в очі довірливо-грішно,
Торкаєшся пальців губами легенько.

І пальці мої, ніби справжні стеблини,
Обплутують серце твої божевільне,
Стискаючи дужче його щохвилини,
Вичавлюють сік любовно-чарівний.

І очі твої небесною тінню
Сміються і плачуть закохано й мрійно.
І губи хвилюють зрадливим тремтінням,
Чекають цілунків, але безнадійно.

Торкаюся вуст твоїх пальцем легенько,
І в очі вдивляюсь довірливо-грішно.
До тебе своє прихиляю серденько,
Горнусь, як голубка до голуба, ніжно.
2015

Немов море - я, а ти – небо.
Глибина моя – світло твоє.
Синє полум’я хвиль – це від тебе,
Гуркіт грому – це у тебе моє.

Шлю тобі в височінь шумовиння,
Воно легше, ніж хмари твої,
А у відповідь – сяйво проміння
Додає мені щастя краси.

Простягаю свої руки-хвилі,
Ти до мене – блакить своїх хмар.
Та зустрінемось тільки у мріях
І в далекому мареві чар.
2012

Хто зрозуміє душу жінки,
Її палітру, всі відтінки,
Тендітну мрійність ніжного єства,
Закоханість, кокетство й почуття,

Вогонь безмежного кохання
І лід образ, розчарування,
Занурення в буденну метушню
Та виплекану серцем таїну,

Палку нестриману цікавість,
До хитрощів лукавих здатність
І материнську лагідну любов –
Пекельну суміш, що бентежить кров?
2012

Чому мовчиш і не підводиш очі?
Невже я так ненависна тобі?
Тобі, що говорив із ранку аж до ночі
Слова ласкаві, ніжні, чарівні.

Кохаєш іншу? Кращу, веселішу
І лагідну дівчину, не таку, як я.
Тоді чому приходиш до колишньої?
Та дівчина, мабуть, тебе чека…

Не все забулось. Вуста ще не схололи,
І серце б’ється дужче, ніж завжди.
Любов… Вона так швидко не проходить,
А відступає крок за кроком в нікуди.

Вже губи шепотіть готові: «Кохана…»
Ось лиш на мить ти зупинись! Навіщо?
Та дівчина нова, іще не знана.
І ти вже не мене кохаєш… Іншу.
2012

...А я думками біля тебе...
Цілую очі і волосся.
Коханий мій, ненаречений,
Разом нам буть не довелося.

І навесні, коли квітує,
кохання проліском тендітним,
моє серденько лиш сумує
За твоїм поглядом привітним.

Муркоче мрія тихо-тихо,
що все це здійсниться насправді.
Та десь чатує нишком лихо
І лиш сміється в очі правді.

І загортаюсь в пелену я
Напівсолодкої омани,
дрімоти, що весь час чарує
Думки і мрії, і талан мій.
05.01.2015

Годинник. Стрілки. Біле коло.
Навколо пустка. Жах підступний.
Скрипить кватирка. Квітка квола.
Відкрита книжка. Простір скутий.

Несамохіть. Поволі. Стиха.
Воєнний стан. Напівтемрява.
Полин гіркий. Стихійне лихо.
Поняття глузду. Чорна яма.

Оповідання. Казка. Сповідь.
Страждання. Стогін. Сльози. Кат.
Хтось зайвий. Третій. Може навіть…
Годинник. Час. Маркіз де Сад.

2012

Я - слово. Чуєш ти мене?
А може зараз ти мене читаєш?
Я - слово. Перше, що створив Господь.
А ти мене по звуках упізнаєш?
Я - слово. Дар людський,
для всіх у світі мов.
Я - слово. Рідне й найцінніше.
Я в серці кожного.
Почуй мене й промов.
ЛЮБОВ.
01.11.22