Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Хельґі Йогансен (2022)

Інфо
* Народний рейтинг 4.801 / 5.52
* Рейтинг "Майстерень": 4.800 / 5.61
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.726
Переглядів сторінки автора: 20530
Дата реєстрації: 2022-12-08 00:57:19
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.06.17 02:12
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Не поет. На дозвіллі люблю класти в риму, іноді НА риму (то вже, як вийде). Стараюся дотримуватися розміру, а коли щось не так, виправдовуюся, буцімто розмір - не головне. Складно сказати, скільки часу займаюся віршуванням, оскільки роблю це вкрай нерегулярно. Між творами може бути різниця в декілька хвилин або декілька років. Серед віршів, написаних раніше, є частина російськомовних, чим зараз не пишаюся, але й не можу відректися від них, оскільки в кожному - мої спогади, почуття, фрагмент біографії, можна сказати. Не троль, але іноді можу (нечасто). У спілкуванні ввічливий. Люблю віскі і блюз.
Шановні автори, запрошую вас на свою сторінку! Всі твори відкриті для коментування. Блокувати буду лише русофілів, українофобів та особливо неввічливих.
Шановні читачі, прийміть зручне положення, розслабтеся!.. Задоволення не гарантую, оскільки від моїх творів можна з однаковою ймовірністю, як отримати насолоду, так і піймати дикий кринж))

Найновіший твір
Просто про зрозуміле
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.

Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
Збувалося без заборон.

Ми бігли, не знаючи втоми,
І вітер гуляв в голові.
Спонтанність вела в невідоме
(Про інше не знали тоді).

Нам кожен той день сяяв дивом,
Наповненим сміхом дзвінким.
Ми вірили щиро й правдиво...
Були ще, напевно, дітьми.

Тепер же – дорослі, серйозні,
Постійно кудись спішимо
У справах своїх монотонних
З сухим лейтмотивом "Алло!"

Забули, як тішитись миттю,
Забули про зорі й пісні.
Одні лише "треба", "набридло"
По двадцять чотири на сім.

Зів'яли бажання та мрії,
Натомість — обов'язок, план.
І стали, немов, механізми,
Упершись очима в екран.

Хіба ми вже зовсім пропащі?
Не вірю, що згасли вогні!
Жевріє надія на краще.
Прокиньмося! Ми ж не такі!


16.06.2025