А чи писала ти листи?..
Думки вкладаючи в конверти —
Це дивно, але так відверто…
Забули, як це — так нести
Свої думки на кілометри,
Годинами чекати слів
Від рідних чи то від коханих
І так обачно берегти,
Як пам’ять…

А чи казала ти слова…
Не ті слова, що повсякденно,
Що не говоряться даремно,
Так необдумано й раптово,
Що потім відбирає мову,
І так незручно на собі
Тримати зашарілий погляд…
Для когось це — єдина спроба,
А далі — поряд…
Чи то спогад…

А чи тонула ти в очах?
Хтось скаже: “Може, це банально…”
І роковий він чи фатальний —
Цей погляд викликає страх.
Це як душевний альманах:
Говорить завжди тільки правду.
Він більше, ніж мільйони слів…
Скажу, цитуючи поета:
Ні відстань в сотні кілометрів,
Ні навіть спогади в конвертах —
Для когось зовсім не питання.
Було б бажання…

Дощ – веселий танцюрист,
Він до всього має хист:
То на сходинках заграє,
То над полем заспіває.
Без мелодії такої,
Що у дощика з грозою,
На полях і на городах
Жодні овочі не вродять.
Тож, як чуєш ти – на дворі,
Що хтось стукає поволі,
Дощик пісню починає,
Будуть гарні урожаї.

Весною я чекаю журавлів –
Не журавлів, веселиків рідненьких.
Летять вони до рідної землі,
Летять і линуть до Вкраїни – неньки.

І хоч утома сили відбира
І люта небезпека скрізь чатує,
Та Україна рідна, дорога
Їм вічне щастя й злагоду віщує.

Несуть тепло на крилах журавлі,
І кожен з все ж підсвідомо знає,
Що краще рідної землі
Нічого в світі не було й немає

Єдиний світ для нас наука
Єдиний простір для життя
Ми йдем вперед без вороття
І не тримаємось за руки
Природа швидко дасть реванш
І хай не зараз не сьогодні
Та ми крокуємо в безодню
Це лиш омана, гідний фальш
На всі оті безглузді вчинки
Ми діти вічних теорем
Та всеж мільйонами проблем
Щодня хворієм без зупину
Зневірена безлика маса
Забули Бога, що тепер?
Наш дух давно уже помер
Душа з зосталась як прикраса
Своє життя не уявляєм
Без марно створених дрібниць
Без нуликів і одиниць
Тепер вони керують нами
Своїм ідеям даймо волю
Душа ще є і є краса
І варто вірить в чудеса
Збудуймо разом власну долю

Ми станем єдино
Як дружнії браття
За нашу країну,
Добробут і щастя.
Бо ми – люди волі
Ми любим свободу
Ми в серці єдині
Усі патріоти
Несім правди силу
В розкритих долонях
Хай нашу країну
Від лиха боронить
Нове покоління
Що йде на заміну
Ми разом піднімим
На ноги країну
Бо ми – люди волі
І я щиро вірю
Що ми зерна щастя
Успішно посієм
Настане той день
Прийде та хвилина
І знатимуть всі
Що таке Україна
І знатимуть всі
Цю могутню державу
Відновимо разом
Козацькую славу

Воскресай, моя, матінко, мова
Я листок у твоєму саду
Я з тобою живу і росту
Кожну букву і кожнеє слово
Кожну пісню твою калинову
Кожну думку твою непросту
Я у душу назавжди вкладу
А без тебея я миттю зав’яну
Мов сніжинка в долоні розтану
Жовтим листям додолу впаду
І тоді вже тебе не знайду
Воскресай, моя, матінко, мова
Я з тобою живу і росту
Хай буяють ліси і діброви
Я ж листок у твоєму саду

Нудне безмовне каяття
Куди ми йдем? В яке життя
Такі надії покладаєм
З дитинства у душі плекаєм
Оті ідеї. Забуття –
Найкращі ліки від невдачі
Самим собі ми не пробачим
Таких поразок і падінь
Сховатись від людських прозрінь
Не кожен зможе. Я не бачив
В житті іще таких людей
Що не зреклись своїх ідей
Та навіть Бог, у чому ж сила
Що вічні чвари породила.
І той завзятий Прометей
Хіба бажав він вічні муки
Ті монотонні серця стуки
Це як мотор старих машин
Лишень закінчиться бензин
І все. Яка там вже наука!
І хоч ти цар чи простолюдин
Усі п’ємо з одних посудин
І не вклоняємось землі
Такі от вічні бунтарі
Постійно б’ємо себе в груди
Обіцянки які собі
Чи іншим, в вічній боротьбі,
Завжди даємо. Чи траплялось
Щоб все задумане збувалося
У повній мірі? У журбі
Не бачим ми ніколи краю
Брехня завжди і скрізь встигає -
Ілюзії болючий жарт
Не слухайте чужих порад
Вони лиш жити заважають
Ті думи, ті важкі думки
Що всі залишені роки
Лише вбивають нас – вітаю
Якщо від краю і до краю
Хоча б на відстані руки
Прийдеш від бажаного раю