Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Віталій Білець (1975)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Йшли уперед
    Йшли уперед під обстрілами вперто,
    Через полум’я люті і злоби́.
  •   Наш священний край
    Золоте колосся
    У блакитну даль
  •   Но пасаран
    Давно пора вже усвідомити Кремлю,
    І цьому злобному, настирливому тролю.
  •   Осіння ніч
    У тиші, у магічному мовчанні,
    За вікнами тече осіння ніч.
  •   Вже осінь вдарила по гіллю
    Вже осінь вдарила по гіллю,
    Облила бронзою сади,
  •   Перед світанком
    Темна ніч до світання
    Сяйвом зір шелестить,
  •   Етюди осені
    Осіння казка завітала у ліси,
    Барвистим чаром опромінила далечі.
  •   Изменчивость и постоянство
    Как дивен вечер в час осенний,
    В окно стучится тишина…
  •   Мелодія життя
    Мелодія життя сакраментальна,
    Симфонія крилатої душі.
  •   Снова вечер струится в окошко
    Снова вечер струится в окошко
    Хладным светом осенних звезд.
  •   Жизнь быстротечна
    Жизнь быстротечна, годы – как вода,
    Плывут ручьем судьбы без передышки.
  •   ***
    Тридцять літ у дорозі,
    У журбі – тридцять літ.
  •   Сповідь
    У кишені ні гроша,
    Напишу тобі вірша.
  •   Наша Пасха - Христос !
    Наша Пасха – Христос !
    Він у Жертву за нас
  •   Не пояснюй свій гріх
    Не пояснюй свій гріх, ти у ньому розкайся,
    Сокруши своє серце і далі іди…
  •   Тобі признатись хочу я
    Тобі признатись хочу я,
    тобі одній пролити душу
  •   За все приходиться платити
    За все приходиться платити !
    Якщо не зараз, то колись –
  •   Спогад
    Прогіркли ро́ки трутами, полинами,
    Час у виски набатом ударя.
  •   Заснула ніч на підвіконні
    Заснула ніч на підвіконні
    Золотокосої зорі,
  •   Не вір мені
    Не вір мені, що я тебе люблю,
    Ці почуття й приблизних слів не мають.
  •   Випусти душу на волю
    Випусти душу на волю,
    Її відігрій Любов’ю,
  •   Розплата
    Де зараз ви ? Порозлітались,
    Як той осінній листопад.
  •   Не біймося собі зізнатись
    Не біймося собі зізнатись,
    Що нас усіх пече, болить…
  •   ***
    Гріховні потяги вирують,
    Гудуть, Везувієм бурлять,
  •   А я люблю цю таємничу тишу
    А я люблю цю таємничу тишу,
    Ту чарівну, магічну вечорінь,
  •   Всі согрішають
    Всі согрішають, падають усі,
    Нема, немає праведних на світі...
  •   Нехай співають всі народи
    Нехай співають всі народи
    Хвалу Всевишньому Царю.
  •   Не мовчи
    Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
    Себе катуєш долю клянучи.
  •   Пригадалося
    Пригадалося все, що було
    Сумом, радістю у душі.
  •   Нехай болить, без болю не буває
    Нехай болить, без болю не буває,
    Допоки в тілі ще живе душа.
  •   Мокра ніч і туман
    Мокра ніч і туман,
    Прохолодне безмов’я,
  •   Яскраві дні надій моїх юнацьких
    Яскраві дні надій моїх юнацьких,
    Скорбот моїх пекучих темні дні,
  •   Нехай звучить Всевишньому хвала !
    Нехай звучить Всевишньому хвала !
    Душа сьогодні співом ожила,
  •   Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
    Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
    За хвилями спливуть грузькі сніги...
  •   Журливе серце тяжко в грудях б’ється
    Журливе серце тяжко в грудях б’ється,
    Пора скорботна крає юну плоть.
  •   Морозний вечір
    Морозний вечір в інею іскриться,
    Сосновий бір у білій пелені
  •   Стара картина
    Стара картина на стіні старого замку
    Живе по-давньому. По-давньому явля
  •   Тихими миттями сіється часу у життя
    Тихими митями сіється часу у життя,
    Дикими конями мчать неприборкані роки.
  •   Скільки іще тих боїв попереду ?
    Скільки іще тих боїв попереду ?
    Скільки важких, неприступних фортець ?
  •   Господь мені дарує срібло
    Господь мені дарує срібло,
    Снігів брильянтову іскрінь,
  •   Слово, ти могутнє !
    Слово, ти могутнє !
    Слово, ти крилате !
  •   Ти у Всесвіті вічний
    Ти у Всесвіті вічний,
    Ти над Всесвітом чиниш величне.
  •   *******
    Я зими не боюсь,
    Не боюся морозних світанків –
  •   Засолені очі слізьми
    Засолені очі слізьми,
    Замулені думи тугою.
  •   Життя, життя, як мало серцю треба
    Життя, життя, як мало серцю треба,
    Як небагато хочеться йому.
  •   Скільки серцю ще битися ?
    Скільки серцю ще битися ?
    Скільки думам ще думатись ?
  •   Знову вечір обіцяє прохолоду
    Знову вечір обіцяє прохолоду,
    Знову роси висипає на поля.
  •   Осінь
    Осінь. Дні коротші стали,
    Літня, зніжена пора
  •   Осіннє листя
    Осіннє листя перестигле сонцем
    Ще мріє чаром літньої пори.
  •   Як жити далі
    Як жити далі у печалі ?
    З джерел душі сльозини талі
  •   Краю сумирний
    Краю сумирний,
    Сонячний краю,
  •   Моя ти
    Моя ти ! Ти моя ! Мовчи ! Не треба
    Мені перечити. Ти все, що маю я
  •   Ти прийшла тайкома
    Ти прийшла тайкома,
    Коли в серці зима
  •   Сплять в порі осінній сині гори
    Сплять в порі осінній сині гори,
    Тане ліс в глибокій дрімоті.
  •   Цвіти, цвіти моя весна
    Цвіти, цвіти моя весна,
    Подруго юності рясна.
  •   У вересневі ліси я піду
    У вересневі ліси я піду
    Слухати осінь руду,
  •   Забути все, щоб знову пригадати
    Забути все, щоб знову пригадати,
    Мов запалити в темряві ліхтар.
  •   Голуба лагуна, фініки, ховеї
    Голуба лагуна, фініки, ховеї...
    Свіжа прохолода в пальмовім садку.
  •   Свіжий подих моря
    Свіжий подих моря,
    Вітерець солоний,
  •   Сонце, де тільки небо
    Сонце, де тільки небо,
    Небо, де тільки зорі,
  •   * * *
    Минуле, де ти ? Де ви, дні ?
    В котрих єство моє кипіло.
  •   Насипало сонце в ранкові поля
    Насипало сонце в ранкові поля
    Жарини роси золотаві,
  •   Сонет
    Безмір поезії, безмір жаги
    Ллється з пахучого гілля…
  •   Лелечі дзвони
    Зорями виткане небо нічне,
    Мружиться місяць у водах.
  •   Сповідь в’язня
    Їдка печаль моє просякла серце,
    Прогіркла кров у жилах від журби.
  •   Затанцювала липа під вікном
    Затанцювала липа під вікном,
    В зелений лист галуззя розіткала…
  •   Як може бути так...
    Як може бути так, що при заході сонця
    Природа никне у нічній тіні ?
  •   Ще будуть сяяти роздолля
    Ще будуть сяяти роздолля
    Моїх надій найвищим змістом,
  •   В синьоозері небеса...
    В синьоозері небеса
    Пливуть зелені хороводи,
  •   Весінні зорі виссю мріють
    Весінні зорі виссю мріють,
    Іскріють сріблом на сади.
  •   Молодість веснами йде у краї журавлинні
    Молодість веснами йде у краї журавлинні,
    Де дикі трави горять росянистим вогнем,
  •   Налийся, пісне, медом літа
    Налийся, пісне, медом літа,
    Зазолотися, зажеврій
  •   Спалахнула земля первоцвітом
    Спалахнула земля первоцвітом,
    Запалали ясні небеса.
  •   Весняний мотив
    Заспівай мені, весно, весело,
    Затанцюй над буйнистістю трав.
  •   Цвітуть сади
    Цвітуть сади і небо синє,
    Ясне, високе, тішить зір.
  •   Небесні трембіти
    Срібна мелодія духу звучить,
    Струнно гойдає блакить…
  •   Випити долю свою – отруїтись
    Випити долю свою – отруїтись
    Піною розмислів... Втратити суть
  •   Холоне час в агонії морозній
    Холоне час в агонії морозній,
    У крижаному ступорі серця.
  •   Не буде більше сліз
    Не буде більше сліз, вже не почує плачу
    Ця зранена, замучена земля.
  •   Яскраві дні моїх надій юнацьких
    Яскраві дні моїх надій юнацьких,
    Скорбот моїх пекучих темні дні,
  •   Нема кінця твоїм стражданням
    Нема кінця твоїм стражданням,
    Бідою скривлена стопа.
  •   Моє серце, де ти нині
    Моє серце, де ти нині ?
    В моїй Україні ?
  •   Пізня осінь
    Дерева у безлистій тиші
    цвітуть сновиддям...
  •   Життя – то боротьба
    Життя – то боротьба, випробування часом,
    Той скориться йому, а інший – устоїть.
  •   Червона осінь
    Червона осінь в почуття яскраві
    Фарбує серце. В серці – благодать…
  •   Вір
    Серця розшарпані вітрами
    в тюрмі мирської суєти –
  •   Людина – творіння Боже
    Людина – творіння Боже,
    Людина...
  •   Люблю зиму, її оздобу білу
    Люблю зиму, її оздобу білу
    І тих лісів замріяність відцвілу,
  •   Пожовкле листя облетіло
    Пожовкле листя облетіло,
    Покривши землю, мов килим.
  •   Літній вечір
    Літній вечір тихо рожевіє,
    Захід сонця гасне на воді.
  •   Струмить ріка, пливе між берегами
    Струмить ріка, пливе між берегами,
    Бурливі води в далечі несе.
  •   Засумую на скрипці
    Засумую на скрипці,
    Виллю струнами сльози,
  •   Моя земля не та, що роїть терни
    Моя земля не та, що роїть терни,
    Не та, що закисає у багні…
  •   Моя весна
    Моя весна… Де ти сьогодні квітнеш ?
    Де розливаєш повів райських віт ?
  •   Дзвеніли зорі
    Дзвеніли зорі в небі чорнім,
    Гойдали недоспілі сни,
  •   Лиха година…
    Лиха година… Чорна днина…
    Кому довірилась людина ?
  •   Роздуми
    Ще днів багато попереду,
    Багато гіркості і меду,
  •   За Україну
    Мої брати ! Нам так судилось
    Іти за рідну землю в бій,
  •   Каштанова осінь.
    Каштанова осінь розсипала ржаві покрови
    На землю застуджену, змочену сивим хлющем.
  •   Тиша
    Тиша дрімка. У таке безгоміння
    Чуєш вечірніх вогнів мерехтіння,
  •   Вечір
    Я знов дивився у вікно
    Як тихо гасне вечір,
  •   Позникали зорі, небо стало чорним
    Позникали зорі, небо стало чорним,
    Чорним як ніколи, тільки блиск надій
  •   Люби !
    Люби ! Нехай це почуття
    Пройме усе твоє життя.
  •   Я придумав себе
    Я придумав себе
    В цьому надто уявному світі,
  •   Тобі, мій Господи
    Тобі, мій Господи, Єдиному Тобі
    Душа моя радіє і співає,
  •   Зеленійте сади мої в сонячній трелі
    Зеленійте сади мої в сонячній трелі,
    Причаровуйте душі квітками, дзвеніть
  •   Наснись мені
    Наснись мені
    В ці темні дні,
  •   Нічний ліхтар в сумній далечі
    Нічний ліхтар в сумній далечі
    В сонливу мряку світло тче.
  •   Небо спочило на горах рожево-блакитних
    Небо спочило на горах рожево-блакитних,
    Сонце, зів’явши, скотилось у гущу лісів.
  •   Люблю весну
    Люблю весну, її святу невинність
    І непорочність ледь зелених віт,
  •   Щебетали птиці лунко на світанні
    Щебетали птиці лунко на світанні
    І будили сонце в ранішній порі…
  •   Пісне моя, не стихай, не вщухай
    Пісне моя, не стихай, не вщухай,
    Лийся з душі симфонічно...
  •   Над блакитною водою золотіє ранок сонний
    Над блакитною водою золотіє ранок сонний,
    В полі зимна поволока заливає цвіркунів
  •   Осінь
    Осінь засипала листям стежини у лісі,
    Вкрила імлою відквітлу красу полонин.
  •   Серед гір блакитних, між світів казкових
    Серед гір блакитних, між світів казкових,
    Де живуть легенди про прекрасних дів,
  •   Розгорнулась блакить
    Розгорнулась блакить, розлилася від краю до краю
    Горизонтів земних і росою поля напува,
  •   Душа як флейта, серце як сопілка…
    Душа як флейта, серце як сопілка…
    Де ж відшукати Ноти Золоті,
  •   Шепоче ліс мені свою вечірню казку
    Шепоче ліс мені свою вечірню казку
    Під яснозорим куполом небес,
  •   Світо ...
    Світло !..
    Як любо в Ньому зустріти Слово Дорогоцінне,
  •   Які мені сняться сни
    Які мені сняться сни ? Що бачу в нічних видіннях ?
    Яку осягаю яву у тихій порі життя ?
  •   Лети, лети, моя надіє
    Лети, лети, моя надіє,
    В зелені замки. Звий гніздечка
  •   Бушуй, душе, як море
    Бушуй, душе, як море,
    Зливайся у зорі,
  •   У глибоке небо поринаю
    У глибоке небо поринаю
    Духом спраглим, і у час нічний
  •   Епоха
    Моя епоха ? Ані трохи !
    Сучасний вік окупували жохи…
  •   Заблукало серце в сутінку журіння
    Заблукало серце в сутінку журіння,
    Не співає більше радісних пісень.
  •   Давно не брав у руки я перо
    Давно не брав у руки я перо.
    Мовчало серце. Відголос пісень

  • Огляди

    1. Йшли уперед
      Йшли уперед під обстрілами вперто,
      Через полум’я люті і злоби́.
      У наступах завзято та відверто
      Гасили шал здичілої гурби.

      Її мерзенну, схиблену породу
      Чавили шквалом яросних атак
      За Україну, за святу свободу,
      Зібравши волю у стальний кулак.

      У нас немає іншої дороги,
      Така вже нам судилася судьба,
      З ярма москви, смердючої барлоги,
      Нас урятує тільки боротьба.

      Лиш непохитна віра в Ідеали,
      Що промовляють з глибини століть,
      Здолає чвал ординської навали,
      Розрушивши брехні ядушну кліть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Наш священний край
      Золоте колосся
      У блакитну даль
      Морем розлило́ся,
      Забринів кришталь
      Росянистих ранків…
      Це моя земля –
      Щебетом світанків
      Серцю промовля.
      Напуває очі
      Божа благодать.
      Ясени урочі
      Листям пахкотять.
      Травами рясними
      Вишиті лужки,
      Водами ясними
      Вмиті бережки.
      Медом щільниковим
      Пахнуть вечори.
      Чаром смерековим
      Гуснуть кольори.
      По кичерах синіх
      Тихо ніч ступа,
      Зі своєї скрині
      Зорі висипа.
      Так було, так буде!
      Не убє війна
      Ту красу, що всюди -
      Щедра, осяйна,
      Вічна і нетлінна,
      Аж за небокрай -
      Все це Україна,
      Наш священний край.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Но пасаран
      Давно пора вже усвідомити Кремлю,
      І цьому злобному, настирливому тролю.
      Його потуги всі рівняються нулю
      Там де народ понад усе цінує волю.

      На що ж надіється та хвора голова ?
      Зігнавши армію до нашого кордону.
      Ані штандарт, ані гетьманська булава
      Не підпиратимуть скривавлену корону.

      Хотілося, чесалось – не вдалось
      Йому зіграти роль «великаго мессии»,
      Бо мусив ні, не він, а інший хтось –
      Вмирати за «величие России».

      У танк чи БМП не сяде він,
      Тим паче – за штурвал гелікопте́ра.
      У бункер, за бетонну товщу стін
      Заліз як щур, мов у Москві в же сам Бандера.

      І гавкає, і лається… Кипить
      В його лихих устах брехні гірка отрута.
      Росія ж – як могучий велет спить
      Під ФСБшний тролінг ліліпута.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Осіння ніч
      У тиші, у магічному мовчанні,
      За вікнами тече осіння ніч.
      І місяць, вдягши ризи жовтотканні,
      Мов лебідь випливає їй навстріч.

      Він слухає печаль дерев безлистих,
      Що гіллями пощезли у пітьмі,
      І зронює на них із висей млистих
      Свої сьозини щирозолоті.

      Він у красі іще їх пам'ятає,
      І заболівши тугою дібров -
      Свічею у осіннім небі тає,
      Кида на світ свій осяйний покров.

      Проникшись відшумілим листопадом,
      Зажурою осиротілтих віть,
      Самотній місяць мовчки бродить садом,
      Шукаючи його колишню цвіть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вже осінь вдарила по гіллю
      Вже осінь вдарила по гіллю,
      Облила бронзою сади,
      І золотою заметіллю
      Занесла літечка сліди.

      Зашелестіла сухотрав’ям
      Роняючи змарнілий цвіт,
      В якому ще краса недавня
      Зоставила літеплий слід.

      У осені свої мотиви,
      Вони чарують і ятрять…
      Її жовтогарячі зливи
      Прощальним полум’ям горять.

      Навіюють думки невтішні,
      Що ми, відцвівши як сади,
      На цій землі святій і грішній
      Які залишимо сліди ?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Перед світанком
      Темна ніч до світання
      Сяйвом зір шелестить,
      Доки зірка остання
      Не розтає за мить
      Перед з'явою днини,
      Яку сонце несе
      У туманні долини,
      Осяваючи все.
      Гори промінь стрічають,
      І розвиднюють вись...
      Землю з небом вінчають,
      Щоб на світ пролились
      Ніжні обрії чисті...
      Заіскрилась трава
      В росянистім намисті,
      Світлом даль сповива.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Етюди осені
      Осіння казка завітала у ліси,
      Барвистим чаром опромінила далечі.
      У синіх виріях тужливі голоси
      Відклекотіли лунко в обрії лелечі.

      Запахли медом щільниковим диво-дні,
      Заграли щедро променистими словами.
      Красуні-верби шелестливі та чудні
      Вохристі коси розпустили над ставами.

      Куди не глянеш – всюди справжня благодать,
      Радіє сонцю перестиглий кущ калини.
      Гірського озера прозоро-синя гладь
      Густих смерічок віддзеркалює вершини.

      Ідеш до приліску… Духмяне море трав
      Шумить, спалахує берізок острівцями.
      Вогнистий лист янтарним сяєвом заграв
      З рання збадьорений пернатими співцями…

      Тече, бурлить князівни-осені краса,
      Скрізь розливаючи симфонії багряні.
      На землю ніби опустились небеса
      Купати світ у золотому океані.

      Та вже недовго листю линути до ніг,
      Його прощальну шарудінь зима розвіє,
      І білі айстри перейдуть у білий сніг,
      Срібляста цвіть на зустріч сонцю заяскріє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Изменчивость и постоянство
      Как дивен вечер в час осенний,
      В окно стучится тишина…
      Ручьем грядущих сновидений
      Плывет обманчиво Луна.
      Я эту тишь всем сердцем слышу,
      И вновь рассказываю ей,
      Как звезды сеются на крышу
      Судьбы изменчивой моей.
      Рутиной жизни причащаясь,
      К всему привык, на все готов.
      И на надежды опираясь –
      Смелей иду в страну ветров.
      В тот мир, в котором все возможно,
      И нет препятствия мечтам.
      Душе нисколько не тревожно
      Себя вдруг обнаружить там.
      Стихи на белый лист роняя
      В осенний вечер при Луне,
      Всю правду жизни принимая
      Вновь слышу, как звучат во мне
      Мелодии любви и страсти…
      Пусть бренный мир трещит по швам.
      Ведь сколько силы, сколько власти
      Дано вместить живым словам.
      Они живут, и жизнь даруя,
      Ее от зыбкости храня,
      На расстоянье поцелуя
      Все привлекая и маня
      Звучат сквозь время и пространство,
      Читая сущее как стих.
      Изменчивость и постоянство
      Сообразуя в краткий штрих.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Мелодія життя
      Мелодія життя сакраментальна,
      Симфонія крилатої душі.
      Вона весела, і вона печальна,
      Відверта, мов у юності вірші.

      Вона звучить натхненно над світами,
      Чарує і захоплює серця.
      Спішить усіх насити літами
      Від малюка до сивого старця.

      Вона усіх провадить по стежині,
      Яку спрадавна долею зовуть.
      Комусь дарує крила лебедині,
      І неба неокрайого могуть.

      Когось низькими долами провадить,
      Морозними вітрами холодить.
      То б’є жорстоко, то ласкаво гладить,
      То сковує, то волею п’янить.

      По іншому, не знаю, чи буває,
      Та все, що було, кажуть, буде знов…
      Ніхто й ніщо навіки не зникає,
      Ні віра, ні надія, ні любов…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Снова вечер струится в окошко
      Снова вечер струится в окошко
      Хладным светом осенних звезд.
      Тополя, пошумев немножко,
      В ночь безликую строят мост.

      Приглашают меня причаститься
      Сладким дрёмом златой листвы.
      Медом грез допьяна напиться,
      И забыть, как сердца черствы.

      И уплыть от брегов печали
      В ту туманную, синюю водь,
      В сокровенные, милые дали,
      Где первична душа, не плоть.

      Где добро свято чтят и помнят,
      И не точат язык за глаза…
      Даже если костюм твой помят,
      И в карманах нету туза.

      Но я знаю, и с тем уже свыкся,
      Что в сей бренности я не король.
      Потому суетой не проникся,
      И другую играю роль.

      Всё любя, и любви не пряча,
      Не покину той светлой пути,
      Даже если изменит удача,
      Даже если придется уйти.

      Я уйду, не о чём не жалея,
      Чашу скорбей испив сполна...
      Так же будет шуметь алея,
      На пески набегать волна.

      С неба та же Луна прольется,
      Мир усталый храня во сне.
      Утро новое вновь улыбнется,
      Только жаль не моей весне…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Жизнь быстротечна
      Жизнь быстротечна, годы – как вода,
      Плывут ручьем судьбы без передышки.
      Жаль юность не вернется никогда,
      Не побежит по улице в припрыжке.

      Посмотришь в зеркало, а там – седая грусть,
      И скатится слеза неторопливо.
      Старинную молитву наизусть
      Прошепчут губы сладко и тоскливо.

      В ночи Луна холодной желтизной
      Прольётся в комнату, лица едва касаясь…
      Бессонница прозрачной пеленой
      Изгложет ночь, игриво улыбаясь…

      Далеких звезд мерцательная цветь
      Закружит над землей как лист осенний.
      И сердце будит плакать и болеть
      Неиссякаемой рекой стихотворений…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      Тридцять літ у дорозі,
      У журбі – тридцять літ.
      Напівголі та босі
      Переходимо світ.
      У світи вишиванку
      Одягає душа,
      І від ранку до ранку
      Гріє правда чужа…
      І від року до року
      Пісню чуємо ту,
      Про красу синьооку
      І високу мету.
      Тай радієм злиденні,
      Що ще досі живі,
      Що на нашій арені
      Вже обличчя нові.
      А на нашій арені
      Вражі залпи гудуть…
      З неба зливи вогненні
      Смертоносно падуть.
      І ідуть ешелони
      По країні на Схід –
      Патріотів колони
      Боронити свій рід.
      Та якого ми роду,
      Пам’ятають не всі,
      Чавлять кров із народу,
      І душа у росі
      Богу молиться слізно…
      Вже серця б’ють набат.
      Ренегати пруть грізно
      На наш устрій і лад.
      Мчать літа за літами,
      Та просвіту нема…
      Нові множаться драми,
      І лютує зима
      Між своїми й чужими.
      Кулі свищуть зі стріх…
      Грабежі та «віджими»
      Уже ніби й не гріх.
      Словеса, обіцянки
      Чути тут, чути там.
      Гомонять, як циганки,
      Про украдений крам.
      Гучно мовлять про славу,
      Але слава у тих,
      Хто рятує державу
      Від кремлівських «бариг».
      Хто засіює ниви,
      І плекає жита,
      В кого чисті мотиви
      І правдиві уста.
      Хто не зрадить, не кине,
      Ні в труді, ні в бою,
      А відважно ітиме
      За Вітчизну свою.
      В нас таких пребагато,
      В цьому наша могуть.
      Тож разо́м, заповзято,
      У щасливу майбуть
      Через урвища й терни
      Віднаходьмо путі
      Чисті, вільні від скверни,
      Непорочні, святі...
      Пам’ятаючи давнє,
      Сьогодення творім.
      Хай розквітне у травню
      Наша доля, наш дім.
      Де назавжди зникає
      Безталань колія,
      Де на тебе чекає
      Україна твоя!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    13. Сповідь
      У кишені ні гроша,
      Напишу тобі вірша.
      Знаю, толку з того мало.
      Та така моя душа
      В цьому світі геть не здала…
      Ніби є посада, чин.
      Та безчинство не пристало
      До мого єства…
      Причин
      Цьому годі вже шукати,
      Не від віку цього я !
      Совість – хрест мій,
      В її шати
      Вся одіта суть моя.
      Не зійти мені до скону
      З Богом даної путі.
      Вибач, мила, за оскому
      В серці,
      За гріхи святі…
      Вибач, рідна, за зневіру
      У прийдешнє…
      Що досіль
      Не служу я бузувіру,
      Що в життя йду через біль.
      Що надії покладаю
      На добро.
      Та де ж воно ?
      Ради чого пропадаю
      І тягну тебе на дно ?
      Ради чого ?...

      Ночі темні
      Тчуть мелодії журні.
      Всі труди мої даремні,
      Усі чаяння – марні.
      Боже милий, чи осилю
      Крихту щастя ?
      Чи впаду
      У його живильну хвилю ?
      Чи в недолі пропаду ?
      Знаю, ти все розумієш,
      Якщо досі не пішла.
      Значить любиш,
      Значить вмієш
      Бути з тим, кого знайшла
      У мені...
      В мені ж безодня
      Найніжніших почуттів,
      Про які тобі сьогодні
      Знов співати захотів...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Наша Пасха - Христос !
      Наша Пасха – Христос !
      Він у Жертву за нас
      Був принесений у Палестині.
      Його Подвиг пронизує простір і час
      Оживляючим Духом Святині.
      Він явив нам Любов,
      Кров’ю викупив світ…
      Не чекаючи вдячного співу –
      За лукавий, зіпсутий, розбещений рід
      Спив до дна чашу Божого гніву.
      Наша Пасха – Христос !
      В цьому праведна суть
      І спасаюча сила Офіри…
      Тож блаженні усі, що в серцях бережуть
      Слово Боже у святості віри.
      Що ідуть по Писанню
      Шляхами Христа,
      Об’являючи Істину родам,
      Про яку сповістили пророчі уста
      Поколінням усім і народам.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Не пояснюй свій гріх
      Не пояснюй свій гріх, ти у ньому розкайся,
      Сокруши своє серце і далі іди…
      На дорозі життя міцно Слова тримайся,
      З Ним осилиш усе й не зазнаєш біди.

      Не розтрачуй себе на діяння сумнівні,
      Хай не стане марнотною праця твоя,
      А шляхи під ногами зостануться рівні,
      І не ляже на них злодіянь колія.

      Ти ж не дармо терпів долі вдари болючі,
      Жив у злиднях і скруті… Та віру беріг.
      Дух підносив тебе на вершини і кручі,
      Там де одіж твоя вічно біла, як сніг.

      І ти зважував час, і натхненно молився,
      Дні грядущі хвалою Творцю золотив.
      Світ штовхав у пітьму, а ти світу світився,
      І за кривду йому добротою платив.

      Залишайся таким яким бачити хоче
      Тебе завжди проникливе Око Творця…
      Твоє кредо таке – повертати охоче,
      До Живої Святині заблудлі серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Тобі признатись хочу я
      Тобі признатись хочу я,
      тобі одній пролити душу
      квітками, щебетом садів,
      потоками гірських джерел,
      солодким співом солов’я...
      Хіба мовчати серце змушу ?
      Коли звучить у ньому світ
      коханням витканих капел.

      Цвіте фіалками блакить,
      барвінком стеляться стежини,
      срібляться росами поля
      всміхаючись ранковій млі.
      Для тебе, мила, чудо це
      у барвах ружі та жоржини,
      що розливають щедро скрізь
      живу поезію землі.

      Нехай літа як зжовклий лист
      летять зникаючи за обрій,
      нехай у шелесті дібров
      тихенько дзенькне мить жури.
      Коли ми разом – вічна юнь
      цвістиме нам у долі добрій,
      і даруватиме красу
      благословенної пори.

      Лиш ти одна моє життя,
      моя любов, зоря натхнення,
      що напуває з дня у день
      промінням ласки досхочу̀.
      Хіба сховаю у собі
      ці океани одкровення ?
      Ті міріади почуттів...
      Хіба у щасті замовчу ?

      Моя любове, світку мій,
      словами важко передати
      те, що у сутності своїй
      є вельми вищим всяких слів ?
      В залиті сонцем небеса
      з тобою хочу пропадати,
      у Всесвіт Щастя, що для нас
      коханням вічним заяснів...

      Не буде більше самоти !
      Печалей, розпачів – не буде !
      Допоки у руці рука
      нам все під силу, тільки вір !
      Моя любов не відцвіте,
      вона завжди сіяти буде,
      як та безкрая висота
      повінчана з іскрінням зір…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. За все приходиться платити
      За все приходиться платити !
      Якщо не зараз, то колись –
      Нестерпно, страшно стане жити,
      Ковтати згірклих років слизь…

      В порок уляпатись не важко.
      П’ючи гнилий дурман спокус –
      Розі́б’єшся, блудлива пташко,
      Об свій же «хитромудрий туз».

      Душі сліпої одинокість,
      Сум’яття духа, серця плач,
      Це лиш початок… Далі – повість
      Про світ усіх твоїх невдач…

      Узрій же, гордовита панно,
      Трагічну суть своїх діянь !
      Згорають гроші полум’яно,
      Ти жертвою вогню не стань.

      Навіщо падаєш так низько ?
      Коли душа смакує гріх –
      Знай, що розплата дуже близько !
      Не утечеш ! Не хватить ніг !

      Бог бачить все ! Він Всюдисущий !
      Не вирвешся з Його руки !
      То ж чесно їж свій хліб насушний,
      Приправлюй совістю смаки…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Спогад
      Прогіркли ро́ки трутами, полинами,
      Час у виски набатом ударя.
      Болить земля кровавими краплинами…
      А крапель цих уже цілі моря.

      Війна… А серцю просто жити хочеться,
      Біда… А в щастя вірує душа.
      В нутрі та зовні вічна битва точиться,
      Прокльони б’ють мов кулі з ППШа.

      Сивіє юнь згодована страхіттями,
      Забувши неба мирну височінь,
      Бо не дощі… З них падає жахіттями –
      Вогненний шквал пекельних сотворінь.

      Тамує подих ранок переплужений
      Тяжкими підрахунками утрат.
      А попереду знову бій напружений,
      На бойовому зводі автомат.

      Та ще би дня одного захід бачити,
      Та ще б одній всміхнутися зорі.
      До рідного порогу шлях означити
      У мирній, славній, радісній порі.

      І обійняти милу, розчинитися
      У глибині її щасливих віч…
      Але війна…Потрібно далі битися,
      Йти переможно ворогу навстріч.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Заснула ніч на підвіконні
      Заснула ніч на підвіконні
      Золотокосої зорі,
      Гаптує місяць схили сонні,
      Проливши промінь по горі.
      Десь гасне дума одиноко,
      Охлявши від розрад і зрад,
      І за сльозою тужить око
      Морганням вигаслих лампад.
      Сурмлять розхристані завії,
      Зриваючи останній лист.
      Повзуть імли ядучі змії
      Поміж вітрів сонливий свист.
      Щезає світ у прірву чорну
      Під віщі схлипи дрімоти…
      Та я не п'ю ту цвіть мінорну,
      Бо в моїм серці сяєш ти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Не вір мені
      Не вір мені, що я тебе люблю,
      Ці почуття й приблизних слів не мають.
      Тобою до безтями я болю,
      Хай болі ті з віками не минають.

      Дощів нема у засухах пустель.
      Без тебе світ – засушлива пустеля.
      Ти днів земних небесна акварель,
      Душі моєї найдзвінкіша реля.

      Забуду все, що марилось колись,
      В очах любові зрадником не стану.
      Лиш ти одна мені ночами снись,
      Хай і у снах щасливим я розтану.

      В обійми мрії знову прилечу,
      Щоб засвітити зіркою новою
      У нашім небі… Мовлю, не змовчу,
      Як я живу, як дихаю тобою.

      Нехай сміється місяць до зорі,
      Нехай зоря із місяцем кружляє,
      У струни б’ють небесні гуслярі…
      Наш танець лиш кохання оживляє.

      Бо лиш любов, лише одна любов,
      Є тим вином, що кращає з літами.
      Нехай воно мою дурманить кров,
      Твоїми найсолодшими устами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Випусти душу на волю


      Випусти душу на волю,
      Її відігрій Любов’ю,
      Вбери усім серцем, кров’ю
      Свою неодмінну Долю.

      Її не гаси у плоті,
      Нехай вона світ осяває,
      А не в суєті зотліває,
      В її «золотому» болоті.

      Зміцняйся у Слові віри,
      На правді святій ґрунтуйся,
      В огні боротьби гартуйся,
      Дай відсіч вітрам зневіри.

      Себе в чистоті заховуй,
      До доброго серцем тулися.
      Всевишнього Волі корися,
      До Істини очі спрямовуй…

      Не думай про себе надто,
      А скромно, у міру віри.
      Священних небес клавіри
      Твоє хай озвучують свято.

      Терпи, коли цього хоче
      Любов, що для всіх воскресла.
      Візьми її славні весла
      І ними орудуй охоче.

      Не бійся, що хвилі чорні,
      Довкола тебе обступили…
      Молись ! І отримаєш сили
      Й вогненні пройти жаровні.

      Не нехтуй слова пророчі,
      Якими віки пройняті.
      До Неба не будуть узяті,
      У кого блудливі очі,

      У кого душа зотліла,
      А в серці – хули завірюха.
      Вони, погасивши духа,
      Зостались рабами тіла.

      Що варті їх статків ріки,
      Коли грянуть Суду дарами ?
      Хіба що залити ями,
      В які їх опустять навіки.

      Потрухнуть і міць і сила,
      І всі надбання марнотні…
      А дух – на краю безодні...
      А в Небо – не купиш крила !

      Ціна не у сріблі чи злоті…
      Як хочеш її ти знати –
      Поглянь, Хто був розіп’ятий
      За душу твою на Голготі !



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Розплата
      Де зараз ви ? Порозлітались,
      Як той осінній листопад.
      Блідими тінями зостались
      Поміж палаючих лампад.
      Та свого часу й не гадали,
      Що і для вас настане мить
      Брудних діянь мерзенні бали
      Замість медалей причепить.

      То вже ш не ремствуйте, не зліться,
      Носіть заслужене своє…
      І Богу гаряче моліться,
      Що справедливо воздає.
      Хай буде це вам за науку,
      Якої зрозумівши суть,
      Ви більше не здіймали руку
      На тих, що совістю живуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Не біймося собі зізнатись
      Не біймося собі зізнатись,
      Що нас усіх пече, болить…
      Від болю цього не сховатись,
      Пожеж його не погасить.

      На ті пожарища забракло
      Всесвітнього потопу вод…
      І ми, нехай повільно, блякло,
      Та все ж ідем на ешафот.

      Йдемо́ у супроводі чванства,
      Свого дволикого єства,
      Шляхами самоошука́нства,
      Зітерши образ божества.

      Та вже й не йдемо, вже несемось,
      Прискоривши у прірву лет,
      Аж доки вщерть не розіб’ємось,
      Святий покинувши намет.

      У кожному із нас є іскра
      Від благодатного вогню.
      Та іскра ця, як в горлі кістка,
      І тьма перечить знову Дню…

      Нам хочеться страстей напоїв,
      Нас ваблять яства зі столів
      Новооб’явлених «героїв»,
      Туси хмільної королів.

      І так пливуть, стікають роки
      Мутними руслами примар.
      Невпинно множаться пороки,
      Душі громадячи тягар.

      І споглядаючи руїну
      Свого безславного кінця,
      Ми далі ллєм гордині піну
      На кам’яні свої серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ***
      Гріховні потяги вирують,
      Гудуть, Везувієм бурлять,
      Людській душі тюрму мурують
      Архітектурою проклять.

      Порокам важко опиратись,
      Та й хочеться це не усім.
      Простіше пристрастям віддатись
      Впустивши блуд у власний дім.

      Душі отруєної дрема
      Паралізує відчуття,
      Життя пустого теорема
      Доводить пагубу буття,

      Твого буття, і ти, осліпши,
      Звертаєш знову не туди,
      Всю гнилизну на кучу згрібши,
      Сліпців поповнюєш ряди.

      Не чуєш докорів сумління,
      Зарозумілості пласти
      Розчавлюють благе коріння,
      З якого ріс і кріпнув ти.

      Та це було колись, а нині –
      Ти мимо Істини пішов,
      Злюбивши радощі хвилинні,
      Зневаживши святу Любов…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. А я люблю цю таємничу тишу
      А я люблю цю таємничу тишу,
      Ту чарівну, магічну вечорінь,
      Коли тече крізь мене безгомінь …
      Я їй себе для роздумів залишу,
      Порину зором в зоряну глибінь.

      Нехай пливуть іскристі Зодіаки
      Річками світла у мої роки
      З небесної, всесильної руки,
      Розшивши сріблом ночі чорні фраки,
      Зірвавши снів химерні парики.

      Нехай летять зазірчані спіралі
      У всі висоти, де сягає дух…
      Їх незбагненний, гіпнотичний рух
      Най пише далі золоті скрижалі,
      Здуваючи пітьми прозорий пух…

      Я так люблю цю загадкову тишу,
      Де сон і ява, як одне і теж.
      Замислишся… Відразу не збагнеш
      Поезію…Її Зорю найвишу,
      Поміж суєтностей мегалітичних веж.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Всі согрішають
      Всі согрішають, падають усі,
      Нема, немає праведних на світі...
      Хтось у гріхах, як трави у росі,
      Хтось в гордощах – немов сади у цвіті.

      Та й так живемо гублячи життя
      На справи малоцінні і марнотні,
      Приглушуючи давні відчуття,
      Що душі в нас ошукані, голодні.

      Від спраги помираємо бува
      При Джерелі з живильною водою…
      Потрібні не знаходячи слова –
      Волочимось блудливою ходою.

      Складаємо похвальний маніфест
      Творінню рук, досягненням високим,
      Уваги не звертаючи на Хрест,
      За прикладом оманним і жорстоким.

      Сьогодні не у тренді серця чин,
      Що із джерел духовних витікає.
      Для цього сотні, тисячі причин,
      І світ від кари ніби утікає…

      І ніби все чудово, благодать,
      Живемо сито завдяки прогресу.
      А душі далі гаснути летять,
      Святих небес минаючи адресу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Нехай співають всі народи
      Нехай співають всі народи
      Хвалу Всевишньому Царю.
      Йдучи до миру і свободи,
      Облишать віковічну прю.

      Зречуться впертостей, гордині,
      Зарозумілостей сліпих…
      Знайдуть в собі серця дитинні,
      Що вільні від облуд і пих.

      Повіривши Святому Слову,
      Лиш Ним освячують серця,
      Аби звучала знову й знову
      Гучна осанна для Творця,

      Для Господа, бо Він достойний
      Найвищих почестей, похвал…
      Щоб лився ладан молитовний,
      З усіх кінців і всіх начал…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Не мовчи
      Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
      Себе катуєш долю клянучи.
      Життя не мислиш вільним і розкутим,
      Бредеш у світ обкраденим, забутим...
      Мовчи і далі, далі ще мовчи...

      Твоє мовчання – золото для того,
      Хто знахабнів до крайньої межі.
      В тобі він бачить холуя німого,
      З усіх сторін обдертого, нагого,
      Що й не такі ще стерпить грабежі.

      Ти як билина зім’ята вітрами,
      Котрі несуться із усіх сторін.
      Байдужі їм твої щоденні драми,
      Вони з’їдять і ті сирітські грами,
      Зжеруть не полишивши ні пір’їн.

      А ти мовчиш... Хто ж виступить супроти
      Тотальних, неприхованих злодійств ?
      В собі раба не здатен побороти,
      В час ро́згулу зухвалості, підлоти,
      Як станеш на заваді згубних дійств ?

      У немочі – мов у глухій темниці,
      У розпачі – мов у смертельній млі,
      Мутніє ум, темнішають зіниці.
      Звитяжних літ жовто-блакитні птиці,
      Летять від материнської землі...

      Минає час, просвітлення немає.
      Отямся, брате ! Нащо та печаль !?
      Та журбота́, що душу розпинає…
      У світі тім, де швидко все минає,
      Ти до свого, до рідного причаль !

      Жени з думок гнітюче злободення !
      До спротиву давно зове труба !
      Почуй її священні одкровення !
      Проймися духом віри і натхнення !
      Пора із себе вигнати раба !



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Пригадалося
      Пригадалося все, що було
      Сумом, радістю у душі.
      Що відснилося, промайнуло,
      Залишивши терпкі вірші.

      Притомилося серце битись
      Через років незгойний щем.
      Зостається лише змиритись
      Із холодним осіннім дощем.

      Хай немає мені прощення
      За розтрачені ночі, дні...
      Я заради тих митей натхнення
      Переходив шляхи земні.

      І, бувало, себе згубивши
      Поміж томних, чіпких суєт,
      Все ж вертав до квітучих вишень,
      Мов з далеких, чужих планет.

      Я знаходив нове начало,
      Нову сутність, нову́ жагу,
      І по-но́вому слово звучало
      Споглядаючи мить благу.

      Розквітала росиста дорога
      Під чаруючі трелі рим,
      І душа осягала Бога,
      Ницих мислей зітерши грим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Нехай болить, без болю не буває
      Нехай болить, без болю не буває,
      Допоки в тілі ще живе душа.
      Її багаття світ цей зігріває,
      Ллючи жагу з небесного ковша.

      Нехай сльозить, її печаль одвічна,
      В її очах прочитані віки.
      У ній кипить напруга вулканічна,
      Як пінний вири бурхливої ріки.

      Та йде життя в Туманність Андромеди
      Ходою віх через Молочний Шлях.
      І ніби тільки що писались Веди,
      Та у Мемфі́сі був за бога Птах.

      Недавно ще імперії гуділи,
      На колісницях мчав багряний Рим…
      Ті ж самі зорі в небі молоділи,
      Прийдешніх літ розсіюючи дим.

      Світильник гас і знову розпалявся,
      Явивши світу відблиски епох.
      За ними новий обрій розвиднявся,
      Сакраментальний пишучи пролог.

      Тремтіла мить над вістрями булатів,
      Ціна життя вкладалася у гріш…
      Вертався час до згубних постулатів,
      І знову плоть затуплювала ніж…

      Кровили дні згодовані жахіттям,
      Від грізних чвалів тріскала земля.
      Брели в сніги століття за століттям,
      Тепло сердець спустивши до нуля.

      Лились дощем торжественні прокльони
      На буйні глави зрадливих вождів,
      І знов пішли мільйони на мільйони
      Звергати свій прошитий біллю гнів.

      У цій шаленій, дикій круговерті,
      Перемішались вчинки і слова.
      Життя іти старалось мимо смерті,
      Та смерть і нині, як тоді – жива.

      Її німі, густі, глибокі пущі
      Сховали безліч титулів, імен…
      Та далі йдуть сліпі і нетямущі
      Під висоту її низьких знамен.

      І знову ночі зорями ридають,
      Світ, як завжди, перечить небесам.
      Ривки останні в жилах википають,
      І ти уже з душею сам на сам…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    31. Мокра ніч і туман
      Мокра ніч і туман,
      Прохолодне безмов’я,
      Все, що миле душі – у душі.
      Певно знає вона,
      Певно відає хто я
      І чому ці вірші...
      Розпросторена даль
      З висоти сновидіння,
      Переплутані яви буття.
      Чи пройду до кінця
      Лабіринти сумління ?
      Чи сягну каяття ?
      Томно дихає час
      У спокусливу вічність,
      Замітає сліди.
      Зорі креслять в горі
      Золоту символічність,
      Місяць сяє з води...
      Сива мудрість цвіте
      На небесних долонях,
      Скільки ж сонець у ній...
      Тануть криги епох
      Мов сніжинки на скронях
      Здавшись долі земній.
      Пророковано все,
      Що було, що ще буде,
      І не буде вовік.
      Галактичні Скрижалі –
      Вселенські Талмуди,
      Одкровень Божих Сік
      Спрагу Правди сповна
      Вдовольнить, утамує
      Вічним Космосом Сил.
      Більше зорі надій
      Не яскрітимуть всує
      Над хрестами могил.
      Воскресіння не міф,
      Не безглузда омана...
      Як за ніччю йде День,
      Так за смертю Життя,
      Тріумфальне Осанна !
      В рясноті Одкровень.
      Час відвідин своїх
      Вже пора упізнати,
      Бо ж для всіх благодать,
      Що з благого зерна
      Кличе дух виростати
      У освячену рать.
      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Яскраві дні надій моїх юнацьких

      Яскраві дні надій моїх юнацьких,
      Скорбот моїх пекучих темні дні,
      Я вами жив і на шляхах чумацьких
      Щаслива доля марилась мені.

      Я виглядав зорю свого натхнення,
      До неї йшов, бувало, навмання,
      І прозрівав, почувши одкровення
      Якогось нетутешнього Знання.

      В кипучий сніг, в гарячі заметілі
      Земних страстей неслись мої літа.
      Журна душа томилася у тілі,
      Труїла серце млосна самота.

      Іржавий дим осінньої розпуки,
      Мазкі слова пересудів пустих
      Стікали з вуст в якісь томливі звуки,
      І розчинялись в померках густих.

      Стогнала ніч у зморах та безсоннях,
      Стирала в пил сердечний супокій,
      Лиху судьбу звіщала по долонях,
      Та я не вірив ні на хвильку їй.

      Щось у душі моїй мені шептало,
      Щось відживляло виснажений дух,
      Коли брехні ядучо-трутне жало
      Впиналось в ум, тупило зір і слух.

      Щось у мені цвіло і в стужі люті,
      І у спекотні, найжаркіші дні,
      У тісноті, у немочах, у скруті
      Давало сил не щезнути на дні

      Глухих проваль безвір’я та гордині,
      Не розчинитись в мороці буття.
      Бажання йти за покликом Святині
      Вливало смисл у все моє життя.

      Я зрозумів, що мислив примітивно,
      І необачно про цей вік судив.
      Бувало, вперто, навіть агресивно,
      Сприймав духовне, думами блудив

      У суєті, тікаючи від Бога,
      Від щирих Істин… хтозна аж куди
      Мене б завела ця крива дорога ?
      Чиї б тоді поповнив я ряди ?

      Та – слава Богу ! – совість не мовчала,
      І – слава Богу ! – мучила, пекла
      Моє єство… А темрява сичала
      Як гадина, а темрява сікла

      Усе благе, що в серці проростало…
      Аж раптом Світло в сяйві неземнім
      Заради мене мертвого постало,
      Щоб нині я живим знайшовся в Нім…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Нехай звучить Всевишньому хвала !
      Нехай звучить Всевишньому хвала !
      Душа сьогодні співом ожила,
      Врочистим співом…
      І ліси, і гори,
      Усі Його величні дивотвори
      В мелодії священній зацвіли,
      Переплелись у сонячні узори…

      Щебечуть ранки, росами дзвенять,
      На зустріч Дню букетами летять
      Оркестри цвіту…
      Зеленаві віти
      Горять, іскряться – справді самоцвіти
      В листочку кожному свій притаїли блиск…
      О вічна Провесінь, твої не в’януть квіти !

      Куди не глянеш – звучно полились
      Псалми життя, сяйну пройнявши вись
      Одвічним смислом…
      В білому хітоні
      Буйніє вишня… В ніжному полоні
      Щезає безшелесно цілий світ…
      О Вічна Юнь, моря твої бездонні.

      Священні плеса Духа… Преясні,
      Пречисті Мислі, ви земній весні
      Даруєте снагу…
      Без вас не виростає
      Травинка жодна… Серце не співає
      Пісень веселих… Благодать Свята
      Усю Вселенну Духом напуває.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
      Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
      За хвилями спливуть грузькі сніги...
      Коли душа весінньої снаги
      Нап’ється ?...
      Вже світання воскресають
      Промінням золотіючим, рясним...
      Завії розвіваються мов дим,
      Бо ж вічно зими також не бувають.

      У жвавості не гаються літа,
      Вони істоті жодній не підвладні.
      В часи щасливі, чи години страдні
      Є вищий Сенс у всьому, є Мета !

      Хто має слух – почує неодмінно
      Священні струни древніх молитов...
      У них жива, божественна Любов,
      Що зцілює людину докорінно,
      І серце Благодатне Світло п’є...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Журливе серце тяжко в грудях б’ється
      Журливе серце тяжко в грудях б’ється,
      Пора скорботна крає юну плоть.
      І тільки віра в те, що все минеться,
      Є тим теплом, яке дає Господь.

      Буває дні стають нестерпно сірі,
      Ти ж пам’ятай і в ці часи сумні –
      Людське життя будується на вірі,
      І лиш зневіра гасить всі вогні.

      Сьогодні град, а завтра буде сонце,
      Після зими весна розквітне знов.
      Хай серце п’є, мов те янтарне гронце,
      Красу землі, даруючи любов.

      Світ має сенс аж доки ти по світу
      Готовий нести свій земний тягар
      Без нарікань і дякуючи літу
      За теплі дні, за небеса без хмар.

      І за дощі, що падали частенько,
      Подякуй долі, бо інакше б як
      Зросли садки так гарно і рясненько
      Там де колись розкошував будяк.

      Знайди себе у доброму, благому,
      В нім залишайся доки є ще час.
      Пильнуй свій дух, щоб на шляху земному
      Світильник твій до віку не погас.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Морозний вечір
      Морозний вечір в інею іскриться,
      Сосновий бір у білій пелені
      Захмарився...
      В імлистій далині
      Вросла у сніг покинута хатина...
      Немов навіки продана вітрам
      Знелюдніла...
      Лиш сива павутина
      Наплуталась поміж віконних рам.

      Руді льоди у місячному сяйві
      Поблискують зажурено зі стріх
      Криштальним гроном...
      Суне на поріг
      Приблуда-ніч у срібному хітоні,
      В сонливу даль навіюючи сни.
      А час...
      Він мов застиг на підвіконні
      В засніженій домівці до весни.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Стара картина
      Стара картина на стіні старого замку
      Живе по-давньому. По-давньому явля
      Красу природи, щільно вміщену у рамку,
      Де юна діва пестить немовля.

      Мізерні тріщинки поморщили олію,
      Мов павутиння розрослись на полотні.
      Проте на твір сей нарікати не посмію,
      Душа художника в нім вилилась мені.

      Хто ж був той геній – не відомо нині,
      Та й скільки ж тих імен поглинув час.
      А він зостався жити у картині,
      Крізь всесвіт барв мандруючи до нас.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Тихими миттями сіється часу у життя
      Тихими митями сіється часу у життя,
      Дикими конями мчать неприборкані роки.
      Ніжиться місячна ніч мов невинне котя,
      Злизує зір непорочно-молочні потоки.

      Ось і усе... Усамітнившись думами в тиш,
      В шелести снів пообсипались давні печалі.
      Вистигло небо. На ньому зосталася лиш
      Крига очей перемерзлих у сутіні чалі.

      Згублене серце десь там, за орбітами зим,
      Вилягло в інеї, вкрилося сизою цвіллю.
      Довго ховалася доля за сонячний грим,
      Нині пройшлась мов коса по зеленому зіллю.

      Скільки надій розбрелося по стежках земних,
      Скільки чекань отруїло грузьке монотоння.
      Струни душі... Камертону не має для них,
      Є боротьба у буремних пучинах безсоння.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Скільки іще тих боїв попереду ?

      Скільки іще тих боїв попереду ?
      Скільки важких, неприступних фортець ?
      Боже, чи буде війні тій кінець ?
      Доле, чи вділиш хоч крапельку меду ?

      Бачу, знов друзі в атаку ідуть,
      З ними душа моя трепетно лине,
      Безліч разів оживає і гине,
      Кане в земну каламуть.

      Сонце, ти сходиш завжди не для всіх,
      Завтра твій промінь й мене не застане.
      Буде ридати світання туманне,
      Буде...
      Та буде і сміх !

      Буде життя, бо життя незнищенне,
      Вічне – у Світі, безсмертне – в Душі.
      Кличуть високі його віражі
      Вихрами мчать у Багаття Священне.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Господь мені дарує срібло
      Господь мені дарує срібло,
      Снігів брильянтову іскрінь,
      Січневих риз оздобу білу,
      Віхол хоральну гомонінь.

      Мене, заблудлого нікчему,
      Знайшла Його Свята Любов,
      І погасила пломінь щему,
      Яким скипала в серці кров.

      О ні ! Я цього не достойний !
      Я так далекий від небес...
      Життя – суцільний біль незгойний,
      Упавши під гріховний прес,

      Крушилося… Мій дух розбитий
      Випльовувала страдна плоть…
      Та я, ще не на смерть убитий,
      Терпляче ждав Тебе, Господь !

      І Ти прийшов ясним прозрінням,
      Яке буває раз в житті.
      Душа моя з благоговінням
      Прийняла Істини Святі.

      Тобі хвалу і пісню вдячну
      Тепер співаю з дня у день,
      Покинувши буденність лячну
      Заради Вічних Одкровень.

      Псалмів кадіння молитовне
      Здіймаю щиро до небес
      Христу… Він царство зла гріховне
      Здолав і в третій день – Воскрес !

      Його Тріумф і Перемогу
      Довічно славитиму я,
      Заприсягнувши вірність Богу,
      В Якому вся любов моя…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Слово, ти могутнє !
      Слово, ти могутнє !
      Слово, ти крилате !
      Вознеслось над небом
      Слово необ’яте.

      Запалило зорі,
      Розділило води,
      Привело з одного
      Чисельні народи.

      Всі часи, епохи,
      Всі шляхи, дороги
      Супроводить Слово
      За земні пороги.

      І дарує раду,
      Змученим – спочинок,
      Скривдженим – розраду,
      Мудрим – вірний вчинок.

      Слово споконвіку
      Було, є і буде.
      Славно засідаєш,
      Справедливий Судде.

      Твориш все у всьому
      І кінця немає
      Істині, що в Слові
      Вічному лунає…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Ти у Всесвіті вічний
      Ти у Всесвіті вічний,
      Ти над Всесвітом чиниш величне.
      Недосяжні уму
      Всемогутнього грізні чини.
      Спалах світла вночі
      І безмежні простори космічні
      Про могутність Твою
      Повідають людині вони.

      Придивлюсь до земних,
      До небесних творінь придивлюся –
      В серці вражень усіх
      І захоплення не утаю…
      Дивно створене все !
      Я до Тебе, мій Отче, вдаюся,
      Бо в любові святій
      Суть земного життя пізнаю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. *******
      Я зими не боюсь,
      Не боюся морозних світанків –
      Тих світанків яскравих,
      Що розвиднюють світ крижаний.
      У душі вічно сяє
      Сонце літніх уквітчаних ранків,
      І народжує Слово
      Не засніжений простір новий.

      Я ішов до людей
      По глибоких, скрипучих заметах,
      Я ішов до сердець
      Крізь пориви жорстоких вітрів.
      І неволився дух,
      І томивсь у тілесних тенетах,
      Та в безсиллі своїм
      Неймовірне могуття зустрів.

      Я побачив братів,
      Що за нас у священній печалі,
      У поривах благих
      Надривали гарячі серця.
      Вони прагнули днів,
      Які були в самому Началі,
      Вони ними жилИ,
      Переможно йдучи до кінця.

      Я навчився у них
      Супротивнику мсти не чинити.
      Світ сей повен людців
      Одержимих ідеями зла.
      Їх серця у снігах,
      Які здатна любов розтопити,
      Сонцесяйна любов,
      А не гнів і взаємна хула.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Засолені очі слізьми
      Засолені очі слізьми,
      Замулені думи тугою.
      Що коїться нині з людьми ?
      Злобительство суне хугою,
      Лавинами слів пустих,
      Бундючних, брудних, обманливих...
      Нестримне нашестя лих
      П’є ремства сердець розчавлених.
      Мечами рубає біль
      Полатані ризи людськості.
      Спокусник б’є точно в ціль,
      Йому вистачає прудкості
      На ловлення кволих душ...
      Брехню над усе леліючи
      Повзе стародавній вуж
      Погибель нещадно сіючи.
      Навали порожніх тіл –
      Трофеї війни запеклої.
      Тече на бісівський стіл
      Стогнання зорі померклої.
      Впрягається мертвий дух
      В ярмо, що йому зготовилось.
      Де ж був тоді зір і слух
      Коли Слово Боже мовилось ?..




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Життя, життя, як мало серцю треба
      Життя, життя, як мало серцю треба,
      Як небагато хочеться йому.
      Аби колись у вічний безмір неба
      Полинути, покинувши тюрму
      Земних суєт... У сяючі роздолля
      Здійнятися на клекіт висоти
      Усім єством, туди, де справжня Воля,
      Яку душі без Віри не знайти.

      Літа, літа, прислужники надії,
      Посвідники усіх на світі драм,
      Через мирські негоди та борвії,
      Чи вам зійти у сонцебризний Храм ?
      Чи вам цвісти від віку і до віку
      Серед сяйних, сповитих Суттю строф ?
      Господь... Лиш Він об’явить чоловіку
      Свій присуд вічний. Тільки Саваоф !



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Скільки серцю ще битися ?
      Скільки серцю ще битися ?
      Скільки думам ще думатись ?
      Промерзати і плавитись,
      Розбиватись ущерть...
      Скільки оку дивитися ?
      Зором коротко сунутись
      За забуквлені літери
      До предвічних оперть.

      Час міцніє хвилинами,
      Закорковує в спогади
      Рясні сльози відплакані,
      Відшумілі літа…
      Ніч за чорними спинами
      Стелить снів в’юнкі огуди,
      Душу млою придушує,
      Мов тяженна плита.

      Безголосими зорями
      Небеса пересіялись,
      Перестиглими долями
      Колосіє земля.
      Ще сади соловейками
      По весні не відмріялись,
      Світ іще відживляється
      З висоти журавля…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Знову вечір обіцяє прохолоду
      Знову вечір обіцяє прохолоду,
      Знову роси висипає на поля.
      Зорі мрійно задивляються у воду
      Прислухаючись як повниться земля
      Безгомінням... Розчиняються далечі
      Невблаганно у потоках темноти.
      Ветхий лист пряде з пітьми думки старечі
      Над сумирним океаном дрімоти.
      В'язне ліс у миготінні снів осінніх,
      Заарканений імлистістю жури,
      Ніби він не пив снаги пісень весінніх,
      Ніби став рабом щемливої пори
      На завжди... Обрамлений нудьгою
      В мрячну студінь віти опустив,
      І в туман, що вилігся юрмою,
      Всі свої печалі відпустив.
      Відцвіли в красі, відщебетали,
      Відпалали літні диво-дні.
      Наче сни при досвітку розтали
      В неземній, безкраїй далині.
      На траву червоні краплі глоду
      Мокра осінь струшує з кущів,
      Хмурі ранки грають прохолоду
      Проливними струнами дощів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Осінь
      Осінь. Дні коротші стали,
      Літня, зніжена пора
      Відцвіла. Позамовкали
      Дзвінкі струни гусляра.

      Осінь. Вийду в сіре поле,
      Де туман, розливши даль,
      Трьох дерев галуззя голе
      Сповиває у печаль.

      Осінь. Опустілим садом
      Пронесеться вітерець,
      Закружляє з листопадом,
      Мов з дівицею юнець.

      Осінь. Я в її мотиви
      Баскі думи запряжу.
      Вечорів слизькі обриви
      Сяйвом серця змережу.

      Осінь. Висиплю на зорі
      Мрійні блискітки очей,
      Почуттів світи просторі
      Пронесу крізь млу ночей.

      Осінь. Стану мандрувати
      Лабіринтами надій,
      Доки, раптом, сніг лапатий
      Не задзвонить сріблом їй.

      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Осіннє листя
      Осіннє листя перестигле сонцем
      Ще мріє чаром літньої пори.
      А час пливе і ти гадаєш: „Хто це ?
      Наказує йому – палай ! Гори !”

      А час веслує без перепочинку
      Через безкраї простори буття,
      Прирікши лист, якому за хвилинку
      Леліти в безшелесне забуття...

      Його печаль землі така знайома,
      В журнім кружлянні чується: „Прощай...”
      Рудих дощів пульсуюча оскома
      Кладе свій карб на серце...Та нехай...

      Нехай болить... Ми всі як лист осінній
      Полинемо у далі по порі
      За горизонт, який не знає ліній,
      До сяйва Віковічної Зорі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Як жити далі
      Як жити далі у печалі ?
      З джерел душі сльозини талі
      Течуть холодні і рясні
      Всі ночі, дні.
      Як рятуватися від суму,
      В яку зануритися думу,
      Щоб серце, розчинившись в ній,
      Свій чуло бій.
      Куди податися від себе,
      Розбитися об ствердле небо,
      Розсипатись іскрінням зір
      На льодяних вершинах гір.
      Чи, може, в сонячній короні
      Згоріти, втікши від погоні,
      Від переслідувань жури.
      Забутись до пори.
      Гадати марно…
      Світом гарно
      Пливуть тумани.
      Ляже хмарно
      Прогірклий обрій в сонні дні,
      І на крилатому коні
      Прилине ніч. В її вуалі
      Заплутавшись пощезнуть далі.
      Їх місяць спробує знайти.
      І на небеснім карнавалі
      Збере проміння позосталі,
      Сплете їх, мов стальні прути,
      І зіллє на пітьму журливу
      Яскраву, світоносну зливу.
      З темряви виринуть хати,
      Явивши зору зблідлі стіни,
      Дахів тьмяніючі руїни...
      Туга вагою в сотні тонн
      Пройде крізь сон…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Краю сумирний
      Краю сумирний,
      Сонячний краю,
      Земле квітчаста,
      Зірко розмаю.
      Весно медова,
      Провесінь буйна,
      Будь і до мене
      Тепла і чуйна.

      Краєчком ока
      Бачу роздоли…
      Господи милий !
      В них ще ніколи
      Серце не мріло,
      Ніби й горіло,
      Але за Словом
      Йшло неуміло.

      Доле ! Дозволь же
      Хоч крок ступити
      На Землю Вічну,
      Дух окропити
      Таїнством Віри,
      В риму священну
      Вилити душу –
      Суть сокровенну.

      Дай мені, небо,
      Тих митей зливу,
      Тих звуків безмір,
      Навчи мотиву,
      Що дух підносить,
      І пісні тої,
      Якою в серці
      Цвітуть левкої.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Моя ти
      Моя ти ! Ти моя ! Мовчи ! Не треба
      Мені перечити. Ти все, що маю я
      У цім житті… Чи є земля без неба ?
      Чи є весна без квіту й солов’я ?

      Моя ти ! Ти моя ! Кажи, що хочеш,
      Кажи, як знаєш, тільки не мовчи.
      Врятуй від смутку дні мої і ночі,
      Розсвітам щастя вірити навчи.

      Частуй мене нектаром слів медових,
      Солодким трунком ніжності напій,
      Ласкавим сяйвом віч своїх чудових
      Світ серця безвідрадного зігрій.

      Засій любов цілунками-квітками,
      Відвертістю конвалій причаруй,
      У всесвіт мрій стежками-рушниками
      Щасливими зі мною помандруй.

      Там час не обсікає бій курантів,
      Не гасне співу срібна течія,
      Як сонми зоресяйних діамантів
      Горить вогнем палка любов моя.

      Дзвенять літа заквітчаною юнню
      У волошково-синю просторінь…
      Як на землі я стрів таку красуню ?
      Як вплівся у її сяйну зорінь ?

      Моя ти ! Ти моя ! Співай ! Я хочу
      Твій щебет чути, чути з дня у день
      Псалми кохання… Таїну дівочу
      Мені довір, поклич у край пісень,

      У рай душі… Зостанься до конвіку,
      І щастям, і судьбою, і життям,
      Літами, що не втраплять мати ліку,
      Які солодким скрашені буттям…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Ти прийшла тайкома


      Ти прийшла тайкома,
      Коли в серці зима
      Настелила іскристу порошу…
      Коли воля – тюрма,
      Коли мріяв дарма
      Тебе стріти ласкаву, хорошу…

      Ти сплела у мені
      Почуття неземні
      З ніжних слів
      І блаженствами раю
      Освятила усі мої ночі і дні,
      Окропивши їх щирим: „Кохаю !..”



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Сплять в порі осінній сині гори

      Сплять в порі осінній сині гори,
      Тане ліс в глибокій дрімоті.
      Вечір… Випливають у дозори
      В темнім небі зорі золоті.

      З ними вирушають у дорогу
      Спогади про літні, теплі дні.
      Про той шлях до рідного порогу,
      Що цвіте не в’янучи мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Цвіти, цвіти моя весна
      Цвіти, цвіти моя весна,
      Подруго юності рясна.
      Квітуй, квітуй в порі щасливій,
      В порі вируючій, бурхливій.
      Даруй мені свою красу,
      Її у світ я понесу.

      Думки чомусь ведуть сьогодні
      В зимові дні, у дні холодні,
      Де не знайду духмяних трав,
      Дзвенячих релею заграв.
      Морозні ранки, крижані
      У душу дихають мені.

      І все ж у ній живе весна,
      Вона, мов пісня голосна,
      Вона, мов сонце у зеніті.
      Її яскравістю зігріті
      Мої сердечні почуття,
      Що прокладають шлях в життя.

      Весна, весна ! Гаї квітучі
      Не заметуть сніги скрипучі,
      Не позриває заметіль
      Те запашне кадіння гіль.
      Душі бринітиме струна
      Доки у ній цвіте весна !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. У вересневі ліси я піду

      У вересневі ліси я піду
      Слухати осінь руду,
      Дихати свіжістю вистиглих днів
      Поміж багряних вогнів.

      Тільки ялини в зеленім сукні
      Стануть являти мені
      Літню окрасу… Можливо на мить
      В серці моїм защемить…

      Відгомоніла весела пора…
      У золотавій оздобі гора,
      Мов сановита цариця землі,
      Спить у осінній імлі.

      З нею дрімає захмарена вись…
      Думи птахами у даль понеслись
      За горизонти відцвілих надій,
      Згірклих у смуті земній.

      Та не назавжди лиш розпач і сум
      Буде живителем дум
      І барвником всіх моїх почуттів,
      Бо ж не сто тисяч життів

      Маю я… Радість і в осені є…
      Нею насититься серце моє,
      Сласна мелодія злине з душі,
      Втіхам не буде межі.

      У вересневі поля я піду
      Слухати осінь руду,
      Пити рум'янки вечірніх небес
      В заводях місячних плес.

      Над супокоями бронзових трав
      Вчую, як вітер до них шепотав
      Подувом свіжим, як вицвілу вись
      Мрячна пронизує сизь…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Забути все, щоб знову пригадати
      Забути все, щоб знову пригадати,
      Мов запалити в темряві ліхтар.
      Знайти себе і більше не втрачати
      Яскравих днів у сутінку примар.

      Свого єства не вбити за межею,
      Де править хаос, множиться порок.
      Із Мудрістю злучитися душею,
      Що вища сонця, вища від зірок.

      Від цих вогнів, що іскрами здаються
      На чорній стелі грізного буття.
      Зійти туди, де срібним руслом ллються
      Благі діяння, світлі почуття.

      Вони, як сонце, сходить над землею,
      Щоб в серці танув ненависті лід,
      Щоб люте зло зухвалістю своєю
      Не скинуло в безодню смерті світ.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Голуба лагуна, фініки, ховеї
      Голуба лагуна, фініки, ховеї...
      Свіжа прохолода в пальмовім садку.
      Зазвучали дзвінко чарівні хореї,
      В цій красі квітучій, в райському кутку.

      Під яскравим сонцем зріють апельсини,
      Грона винограду щиро-золоті,
      Чепурять простори ясні літні днини,
      Розчинивши душі в щедрій красоті.

      А далеко в морі по лазурній гладі
      Гордо, величаво парусник пливе.
      Чайки білокрилі, наче на параді,
      Проводжають шхуну в море голубе.

      Береги скелясті з хвилями фліртують,
      Краби та молюски заселили дно.
      Екзотичним краєм враження мандрують,
      Наливають радість, як в бокал вино.

      Вечір біля моря, музика, гуляння,
      В романтичній аурі розчинився час.
      Два серця поглинув океан кохання,
      В царство насолоди зануривши нас.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Свіжий подих моря

      Свіжий подих моря,
      Вітерець солоний,
      Голубі простори,
      Лагідний прибій.
      Підіймає сонце
      Світлий ранок сонний
      Із-за горизонту
      До юнацьких мрій.

      В океані долі,
      Обійшовши рифи,
      Пливемо з тобою
      Від скелястих гір,
      Де кружляли в небі
      Чорнокрилі грифи,
      Розривали серце,
      Наче хижий звір.

      У вітрила дує
      Вітерець попутний,
      Зникли перешкоди
      На шляху до мрій.
      Попереду сяє
      Берег ізумрудний,
      І цвітуть троянди
      У саду надій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Сонце, де тільки небо
      Сонце, де тільки небо,
      Небо, де тільки зорі,
      Зорі, де тільки простір,
      Простір, де тільки чин.
      Сила проймає Всесвіт,
      Далеч пливе у морі
      Вічних і неоглядних,
      Але стійких причин.

      Можна в можливе впасти
      Мислями. Хватило б волі
      Серце злучити з дивом,
      З новим, старим знанням…
      Ранки киплять на листі,
      Болі земної долі
      Поять єство незріле
      Ніби живим данням…

      Очі… Що може погляд ?
      Роки… Їм ліку бракне.
      Думи… Яка безодня !
      Пісня, в ній тільки вись…
      Обрій над квітом травня
      Сіє пурпурні маки.
      Влившись в сю мить блаженства
      Духом Життю молись…

      Слухай медові дзвони
      Липи… Троянди подих
      Жовто-червоно-білий
      Випий. Довір судьбі
      Обрій свого натхнення…
      Час бо зове на подвиг
      Юність гарячосердну
      Встати навкір клятьбі.

      Тихо… Вже й ніч заснула,
      Спокій тече погостом,
      Спокій… Яка банальність !
      Жити сьогодні – гріх…
      Вмерти сьогодні – святість…
      Впавши тілесним зростом,
      Духом перестрибнути
      Долі земний поріг…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    61. * * *
      Минуле, де ти ? Де ви, дні ?
      В котрих єство моє кипіло.
      Куди поділися вогні
      Дитинства ?..
      Може у мені
      Життя роками переспіло ?

      Можливо я давно не я,
      Можливо втрачена навіки
      Судьби сакральна колія...
      Знесилилась душа моя
      Під гнітом вражої опіки.

      Немає світла у мені,
      Воно, мов цвіт, спорохнявіло.
      Якісь печалі неземні
      Заграли на журній струні,
      Багаття мрій відпломеніло.

      Відвечоріли вечори,
      Прозорі ранки помутніли.
      В ошматтях сивої пори,
      Мов з височенної гори
      Потоки мли заструменіли...

      Вже до поміжжя всіх марнот
      Стекло буття...
      Мене не стало.
      Нічного неба чорний грот
      Бездонням зоряних висот
      Глитнув моє сліпе начало.

      Душа шубовснулась у тлін
      Підкошена лихою суттю...
      А дух ? – не відаю де він,
      Пітьма, пітьма з усіх сторін
      Здавила злобною могуттю.

      Пітьма... Її перемогти
      Молитвенно немає сили.
      В борні жорстокій полягти
      За крихту світла, за світи,
      Котрі крізь ніч заголосили,

      Обсипались в риданнях дум...
      Хіба порозуміти зможу,
      Чим живиться одвічний сум ?
      Який біжить по ньому струм ?..
      Чи сам собі в сім допоможу ?

      Буденщина, її тягар
      Знебарвлює завісу вражень.
      Згасає сонце... Божий дар
      Краде зажерливий лихвар
      Випльовуючи бруд ображень.

      Гайнує, змучує літа
      Пекуча пліснява облуди.
      Непереборна самота,
      Розпука, розпач, хрипота
      Пруть скаженіло звідусюди.

      Пітьма торкнулася очей
      Прогризши мозок монотонням.
      Ще скільки буде тих ночей,
      Бурлячих темрявою ? Ще й
      На крізь пронизаних безсонням.

      Ще скільки буде небуття
      В бутті, придуманому мною ?
      Нема відваги до Життя
      В душі, що кане в забуття,
      Прошита плинністю земною...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Насипало сонце в ранкові поля
      Насипало сонце в ранкові поля
      Жарини роси золотаві,
      Щоб в них охрестилася грішна земля,
      До світла горнулася мов немовля
      До матері...
      Щоб яснотраві
      Цвіли, розквітали, буяли лани,
      Чаруючи сяючим квітом
      Серця безутішні,
      Щоб щастям вони
      Наситились, вплівшись у синь далини –
      Покинули наміри грішні.

      Затьохкали лунко врунисті ліси,
      Розбризкали зніжені віти
      У душу вливаючись морем краси,
      Здіймаючи птахів дзвінкі голоси
      До неба...
      Як тут не радіти ?
      Як тут не прозріти жагою життя?
      Невже метушня серцю мила ?
      Які в ній здобутки, які відкриття ?
      Хіба суєтою просякле буття
      Дає людській сутності крила ?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Сонет
      Безмір поезії, безмір жаги
      Ллється з пахучого гілля…
      Буйно розквітчує світ навкруги
      Сонцем голублене зілля.

      Я весь палаю у гадці одній:
      Може це все мені сниться ?
      І, як прокинусь, у яві земній
      Рай сей на вік спопелиться…

      Та доки пісня у грудях бринить,
      Вічною буде для мене ця мить,
      Повна шедеврів розмаю…

      Може у світ я на те і прийшов
      Аби пізнати красу і любов,
      Доки в літах не розтаю…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Лелечі дзвони
      Зорями виткане небо нічне,
      Мружиться місяць у водах.
      Скоро світання цвісти розпочне
      Сріблом у сонячних одах...

      Росами висвятить зелень рясну,
      Щебетом ліс розколише,
      Барвами квіт, що воскреснуть зі сну,
      Нові шедеври напише.

      Буде пишніти садами земля,
      В золоті сонця купатись.
      Колосом стиглим наллються поля...
      Серце захоче помчатись

      Вітром у вічне безмежжя красот,
      В ті барвінкові далечі,
      Що з вівтаря поетичних висот
      Зронюють дзвони лелечі.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Сповідь в’язня
      Їдка печаль моє просякла серце,
      Прогіркла кров у жилах від журби.
      Щасливих днів спорожніло відерце,
      Я став за здобич дикої гурби.

      Я став рабом безвиході страшної,
      Більмом на оці неба... Скільки ще
      Кусатимуть мене бридкі ізгої,
      Згризаючи єство моє натще ?

      Невже літа розтрачені намарно ?
      Невже життя добігло до кінця ?
      На мене смерть позиркує вульгарно,
      Шле знов свого зловісного гінця.

      Морозна тінь у душу заповзає,
      Шипить змією, тисне звідусіль,
      Голодну пащу злобно розверзає,
      Нарощує страждання, розпач, біль...

      Я не знайшовся на землі потрібним,
      Для віку цього будучи чужим,
      В нутрі горів багаттям ясно-срібним,
      Суворий коротаючи режим.

      Я не досяг нічого окрім пустки,
      В собі самому згаснувши на вік.
      Марних надій, думок наївних згустки
      Пощезнули... я в них до краплі стік.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Затанцювала липа під вікном





      Затанцювала липа під вікном,
      В зелений лист галуззя розіткала…
      Ковтнувши сонця із небесного бокалу
      Вже більше не мовчить зимовим сном –
      Її пора прийшла і забуяла.

      Її краса полилася у світ
      П’янким струмком рожевих ароматів.
      Медові бризи у мільйон каратів
      Розсипав щедро золотавий цвіт.

      А бджоли, бджоли весело дзижчать,
      Лоскочуть віти крильцями грайливо
      І знов у теплі вулики летять,
      В них несучи своє янтарне диво.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Як може бути так...




      Як може бути так, що при заході сонця
      Природа никне у нічній тіні ?
      Зашторюються квіти як віконця,
      Задмухуються трави як вогні.

      Як може бути так ...? Інакше не буває,
      Дитинство переходить у літа,
      І по літах у вирі відлітає
      Кудись туди, де синя висота

      Звучить піснями, музикою ллється
      В усі початки і в усі кінці...
      Знов спогади біжать по струнах серця,
      Іскряться, мов коштовні камінці.

      Як може бути так, що у ранковій тиші
      Із русел світла випливає день ?
      Знов рум’яніє звабливо на вишні
      Доба краси, пора благословень.

      Вирує далеч радістю цвітіння
      П’ючи живу мелодію весни,
      І юний пагін з древнього коріння
      Підносить яву крізь оманні сни.

      Як може бути так…? Ми знаємо так мало,
      А віримо ще менше у Вчення,
      Яке святих до Неба надимало,
      Пітьму крушило променями Дня…

      Як може бути так... ? Ми в Океані Таїн –
      Загублений, дрібненький острівець,
      Обпалений з усіх своїх окраїни
      Багаттям пломеніючих сердець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ще будуть сяяти роздолля
      Ще будуть сяяти роздолля
      Моїх надій найвищим змістом,
      Коли, покинувши суєтність,
      Я в буйні трави упаду
      І розчинюсь в красі духмяній
      За гамірним до знуди містом,
      І мир душі святий і вічний
      Між смарагдових див знайду.

      На дні зеленої отави
      Спочине серце невгомонне,
      Нап’ється пахощів квіткових
      І утамує спрагу літ,
      Якими, визрівши прозріло,
      Моє життя червоногронне,
      Як ті плоди лози в’юнкої
      Перецвіло у вишній світ.

      Прийде пора і доля птича
      Мене розбудить на світанні,
      Розливи сонячних мелодій
      Наповнять все моє єство
      Щоб я, охрещений весною,
      В її пісеннім океані
      Не обминув найяскравіше
      Життя земного торжество.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. В синьоозері небеса...
      В синьоозері небеса
      Пливуть зелені хороводи,
      Чарує зір хустковий танець
      Крилатолистих осичин.
      Іскряться дзвінко ручаї,
      Несуть свої блакитні оди
      Поміж дзвінке різноманіття
      Сповитих сонцем далечин.

      Краса землі, краса нетлінна,
      Ти у живій, священній суті,
      І розквітаєш, і буяєш,
      Преображаєш серця світ
      Оркестрами цвітінь квітневих,
      Що на житейському розпутті
      Завжди спалахують відрадно,
      Душі даруючи політ.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Весінні зорі виссю мріють


      Весінні зорі виссю мріють,
      Іскріють сріблом на сади.
      Плакучі верби височіють
      Над плесом сонної води.

      Рудіє місяць над лісами
      Ллючи солодку дрімоту,
      Мандрує вічно небесами
      У безшелесну чорноту.

      Я, наче місяць, духом лину –
      Куди ? – не відаю куди...
      Та певно знаю, що покину
      Колись ту землю назавжди.

      Колись до краплі розчинюся
      В ранковій трелі солов’я.
      Рожевим цвітом на галуззя
      Впаде дзвінка печаль моя...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Молодість веснами йде у краї журавлинні
      Молодість веснами йде у краї журавлинні,
      Де дикі трави горять росянистим вогнем,
      І колосіють літа, мов ті обрії сині,
      Теплим і світлим, проквітлим волошками днем.

      Молодість мріями всіяна аж по маківку,
      Щедрими зорями стелить чаруючий світ,
      В ньому будує собі кришталеву домівку
      І прикрашає її ароматами квіт.

      Молодість в серці ніколи, ніколи не згасне,
      З плином років не усохне це древо прекрасне
      Бо, вкоренившись в життя, п’є не воду а Дух.

      В Дусі захована юності суть і природа,
      Радість вируюча, вічна краса і свобода…
      Тож не лякаймося віку похилого хуг !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Налийся, пісне, медом літа
      Налийся, пісне, медом літа,
      Зазолотися, зажеврій
      Натхненням сонячного квіту,
      Снагу життя в серця посій.

      Звучи від рання і до рання,
      Дзюрчи цілющим ручаєм
      Над небеса, буди кохання,
      Звеличуй суще солов’єм.

      Твори красу нерукотворну,
      У сопілкову даль поклич…
      У храм твоїх священних притч

      Введи… І ночі рясу чорну,
      І світла силу непоборну
      Лірично возвелич…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Спалахнула земля первоцвітом
      Спалахнула земля первоцвітом,
      Запалали ясні небеса.
      Новий день розбудила трембіта…
      Боже мій ! Що за диво-краса

      Переможно лісами крокує,
      І гаї і сади чепурить…
      Це весна нову казку малює,
      У потоках життя дзюркотить,

      Сяє щастям, у травах буяє…
      З кожним днем зачарований світ
      Феєрверками див просвітляє
      Спраглу душу, що тане, мов лід,

      Під палаючим сонцем…Піснями
      Зачарована, музику п’є
      Там, де мліють сади солов’ями,
      Де натхнення джерелами б’є.






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Весняний мотив
      Заспівай мені, весно, весело,
      Затанцюй над буйнистістю трав.
      Спалахни у душі диво-зелом,
      Духмянінням уквітчаних лав.

      Намалюй мені казку щасливу,
      Де киплять листявинням ліси,
      Де земля п’є брильянтову зливу
      І шумує приливом краси.

      Я впаду у ті чари барвисті,
      У потоки нескінчених див,
      Що розніжують ранки росисті
      І дзвенять над широкістю нив.

      Стану пити ті обрії п’яні
      Спраглим серцем… Злетівши у вись,
      Зачерпну небеса полум’яні,
      Може ними прозрію колись.

      Заспівай мені, весно, врочисто,
      Подаруй свою вроду живу,
      Додай, любко, ще трішечки хисту,
      Хай тобою сповна оживу.

      Просвіти все єство моє тайним,
      Животворним, цілющим огнем,
      Підбадьор золотим, сонцесяйним,
      Так потрібним душі моїй днем.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Цвітуть сади
      Цвітуть сади і небо синє,
      Ясне, високе, тішить зір.
      Там дума безконечно лине
      В країні кришталевих гір,

      У світ краси, джерел цілющих,
      Що ллються в музиці весни
      До днів щасливих, неминучих,
      Які являються у сни

      Лиш раз в житті, і проникають
      У душу променем живим,
      Холодне серце зігрівають
      Яскравим враженням новим.

      Ведуть у простори безкраї
      Під купола небесних веж,
      І ти в квітучому розмаї
      Глибини духу пізнаєш.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Небесні трембіти
      Срібна мелодія духу звучить,
      Струнно гойдає блакить…
      Небо співає… Сьогодні земля
      Втішилась мов немовля.

      Радість бурливим потоком тече,
      Промені сонячні тче…
      Море поезії, море пісень…
      Здрастуй Освячений День!

      Доля велика, щаслива, свята
      Ллється у славні літа.
      Мир всеосяжний підносить свій стяг
      Над острівцем вічних благ.

      Лебеді білі летять звідусіль
      У запашну заметіль
      Райських садочків…
      Шумують ліси
      Спалахом диво-краси…

      Явою стали ті райдужні сни…
      Квіти Нової Весни
      Вишиті небом і сонцем цвітуть,
      Нову розцвічують Суть.

      Нову дарують окрасу Землі:
      Золотом сяють стеблини малі,
      Ніжиться в сонячній купелі Світ –
      Витвір небесних трембіт.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Випити долю свою – отруїтись
      Випити долю свою – отруїтись
      Піною розмислів... Втратити суть
      Віщих словес... В небутті притаїтись,
      Доки куранти „час оний” проб’ють.

      Визріти житом на зоряних нивах,
      Ангельським хлібом наситити дух.
      Бути собою в сердечних надривах,
      Зливою йти у пустелі задух.

      В лона буття не стікати сльозами,
      Щирими прощами всіяти край,
      Світ, що із темінню зрісся пазами,
      Намертво злився у сплавлений спай,

      Трутними кігтями вп’явся у шкіру
      Осиротілої духом юрби...
      Доки ще вірити їй бузувіру ?
      Скільки тинятись у руб'ях раби ?..

      В грубці епох тріскотять лихоліття,
      Плавляться руди сумбурних часів.
      Земле ! – коли досягнеш повноліття ?
      Щоб тебе нарід блаженний посів...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Холоне час в агонії морозній
      Холоне час в агонії морозній,
      У крижаному ступорі серця.
      Любов злягла в пучині коматозній,
      Без неї світ став схожим на мерця.

      За млою мла, за ненавистю злоба,
      Як мало нині справжності в добрі...
      Їдкою жовчю повниться утроба,
      Омани дух ячить в людській гурбі.

      Звіряча хіть пускає зле коріння,
      Порочністю затруює уми...
      Бездушна твар, чи мудре сотворіння ?
      То ж ким насправді є сьогодні ми ?

      Ми від життя тікаємо у згубу,
      Не відаючи чого відреклись !
      Людське єство віддавши душогубу,
      Як Істину пізнаємо колись ?

      Та все ж колись прийде пора розплати,
      Страшний час помсти... Віримо чи ні –
      Нас власна совість буде розпинати,
      На Суд привівши пристрасті земні.

      Явивши все заховане, потайне,
      В ясному Світлі Вічності... В цю мить
      Як рине дух у Царство Святосяйне,
      Коли крізь нього темрява струмить ?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Не буде більше сліз
      Не буде більше сліз, вже не почує плачу
      Ця зранена, замучена земля.
      Зустріне сонце усмішку дитячу,
      І звеселить Вселену немовля
      Щасливим сміхом…
      Вірую ! Так буде !
      Нехай мене безумцем назовуть
      За ту Надію… Нею квітнуть груди,
      І вся душа її плекає суть…
      Не буде більше мук, часи страждань минуться.
      Нехай не скоро ця настане мить,
      Та вірю, по-братерськи обнімуться
      Усі народи, і замайорить
      Над світом стяг Правдивого Месії…
      Життя як цвіт весінній спалахне,
      Священний Вітер з висоти повіє,
      Все велелюддя Словом сколихне,
      Тим Вічним Словом…
      Вірую, так буде !
      Пророцтва древні, вичекавши дні,
      Здійсняться всі…
      Хіба Всецар забуде ?
      Хіба зречеться своїх власних Слів ?
      Його Святе, Божественне терпіння
      До покаяння нині кличе всіх.
      Нема в нікому іншому спасіння…*
      Воно в Христі, що знищив смерть і гріх.
      Не буде більше сліз, вже не почує плачу
      Відроджена, оновлена земля.
      Зустріне сонце усмішку дитячу,
      І звеселить Вселену немовля
      Щасливим сміхом…
      Вірую, так буде …!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Яскраві дні моїх надій юнацьких
      Яскраві дні моїх надій юнацьких,
      Скорбот моїх пекучих темні дні,
      Я вами жив і на шляхах чумацьких
      Щаслива доля марилась мені.

      Я виглядав зорю свого натхнення,
      До неї йшов, бувало, навмання,
      І прозрівав, почувши одкровення
      Якогось нетутешнього Знання.

      В кипучий сніг, в гарячі заметілі
      Земних страстей неслись мої літа.
      Журна душа томилася у тілі,
      Труїла серце млосна самота.

      Іржавий дим осінньої розпуки,
      Мазкі слова пересудів пустих
      Стікали з вуст в якісь томливі звуки,
      І розчинялись в померках густих.

      Стогнала ніч у зморах та безсоннях,
      Стирала в пил сердечний супокій,
      Лиху судьбу звіщала по долонях,
      Та я не вірив ні на хвильку їй.

      Щось у душі моїй мені шептало,
      Щось відживляло виснажений дух,
      Коли брехні ядучо-трутне жало
      Впиналось в ум, тупило зір і слух.

      Щось у мені цвіло і в стужі люті,
      І у спекотні, найжаркіші дні,
      У тісноті, у немочах, у скруті
      Давало сил не щезнути на дні

      Глухих проваль безвір’я та гордині,
      Не розчинитись в мороці буття.
      Бажання йти за покликом Святині
      Вливало смисл у все моє життя.

      Я зрозумів, що мислив примітивно,
      І необачно про цей вік судив.
      Бувало, вперто, навіть агресивно,
      Сприймав духовне, думами блудив

      У суєті, тікаючи від Бога,
      Від щирих Істин… хтозна аж куди
      Мене б завела ця крива дорога ?
      Чиї б тоді поповнив я ряди ?

      Та – слава Богу ! – совість не мовчала,
      І – слава Богу ! – мучила, пекла
      Моє єство… А темрява сичала
      Як гадина, а темрява сікла

      Усе благе, що в серці проростало…
      Аж раптом Світло в сяйві неземнім
      Заради мене мертвого постало,
      Щоб нині я живим знайшовся в Нім…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Нема кінця твоїм стражданням
      Нема кінця твоїм стражданням,
      Бідою скривлена стопа.
      Сама у себе на вигнанні,
      Собою проклята, сліпа...
      Чекаєш нібито прозріння,
      Оновлення... Та де ж воно ?
      Посохло без дощу коріння,
      А долю снігом замело,
      Під кригу злиднів закувало.
      А хтось гукає: „Вільні ми !”
      Еге ж бо, вільні, бо не стало
      Порозуміння між людьми.
      В очах туман, в душі темрява,
      У серці хвороблива лють.
      Де ж той Народ ? Де ж та Держава ?
      Тут все втрачає свою суть.
      Ту світлу суть, живу, правдиву...
      Святиню топчуть чобітьми,
      Ї зневажають вбогість сиву,
      Торгують власними дітьми.
      Нема кінця твоїй зневірі,
      Тут єресь Правду розтина.
      І звірі – люди, люди – звірі,
      Хоч мати в них усіх одна,
      Ота знедолена Вкраїна.
      Та що зробили з неї ми ?
      І ти, і я. Лиха година
      Братерство зжерла між людьми...

      2001



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Моє серце, де ти нині




      Моє серце, де ти нині ?
      В моїй Україні ?
      В чужім краю,
      Де зникаю,
      Мов з полуднем тіні.
      Сонце сходить над горою,
      Над зеленим лісом.
      Линуть роздуми юрбою –
      Думкам в серці тісно.
      Сонце сходить – спалахує
      Квітуча долина,
      Цвітуть стежки.
      Тільки в’яне
      Лиш моя стежина –
      Україна.
      Рідна земле,
      Нерідних – без ліку,
      Дай тобою милуватись
      До скінчення віку.
      Дай тобою упиватись,
      Натхненням горіти,
      Над степами вільним птахом
      Свобідно летіти.
      Дай насититись красою,
      Яку не зшукаю.
      Дозволь вічно буть з тобою,
      Без тебе – вмираю.

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Пізня осінь
      Дерева у безлистій тиші
      цвітуть сновиддям...
      Никне гай
      у сірій пелені туману.
      Несе розбурений ручай
      мотиви осені сумливі
      в хлюпкій поспішності...
      Куди
      пощезли птахи гомінливі !?
      Невже ця тиша назавжди ?
      Поля в ліловому мовчанні,
      похилі травами лежать –
      у інеї...
      В тужнім дзюрчанні
      хребці ріллі горбисто-гранні –
      роздолля мережать.
      Ранкова паморозь іскрінням
      стрічає сонце...
      Сірий клен
      ссе сни оголеним корінням.
      Переплітається з промінням
      гілля в лункий катрен...
      Жива поезія струмує
      в порі осінній, мовчазній...
      Та скільки ж милозвуччя в ній !
      Над палим листям засумує
      бурлака вітер, заримує
      прозорий смуток свій.

      Садки у безшелесній тиші
      цвіли сновиддям...
      Перший сніг
      лілейно припорошив їх.
      Здалося –
      знов у квіту вишні
      порозправляли віти пишні...
      Вони, неначе, полились –
      в морозну сизь...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Життя – то боротьба
      Життя – то боротьба, випробування часом,
      Той скориться йому, а інший – устоїть.
      Як вип’єш ти до дна свого обіту чашу,
      На схилі сивих літ у серці защемить,

      І спогади прийдуть, і роздуми, як ліки
      На душу молоду, на радість, на печаль...
      Спитаєш ти себе: „Ще попереду скільки ?”
      А попереду мить і вічності печать.

      Що так, а що не так ? Задумаєшся... Богу
      Помолишся, сльоза на землю упаде,
      Покаєшся за всю неправедну дорогу.
      А Він, завжди Живий, на ноги підведе,

      І заспокоїть біль, промовить: “Любе чадо,
      Чому без Мене ти у марноті блукав ?
      Поглянь, за тебе Я, прийнявши муки аду,
      Розп’ятий на хресті в безчесті помирав.

      Невже Моя Любов взаємності не варта,
      Невже пролита Кров для тебе не свята ?
      Та нині Я Воскрес, щоб світла, щира правда,
      Сподобалась тобі, безмежна і проста.

      Я не суджу тебе, як не суджу нікого,
      Хто сокрушив свій дух і серцем зрозумів
      Ту вічну суєту свого путі земного,
      Коли без Мене йшов, куди б тоді забрів ?

      Що мав без Мене ти таке, що мав без Мене ?
      Я кожному даю і дихання й життя !
      Поглянь, як навесні цвіте гілля зелене,
      Як зцілює Любов сердечні почуття.”

      Становлення людське, народження у дусі –
      Найважливіший крок. Тебе Він кличе теж,
      Бо праведність в життя не по твоїй заслузі –
      По милості Творця, яка не має меж !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Червона осінь

      Червона осінь в почуття яскраві
      Фарбує серце. В серці – благодать…
      Летять думки в долини жовто-траві
      Під злото-листі виблиски багать.

      Янтарне небо ллється на діброву,
      Цілуючи її огнисту шаль,
      Птахи несуть сонету кольорову
      У чарівливу, виміряну даль.

      Біжу туди навипередки з вітром,
      Вдихаючи розливи запашні,
      Й дивуюся, як ще багаті світлом
      І теплим сонцем ці осінні дні.

      Милуюся шумливим водограєм
      Хлюпкої річки… Як у ній тече
      Гаряче листя, вимріяне гаєм…
      Здається жаром руку опече,

      Якщо зловлю його у руслі бистрім.
      Та годі забавлятися мені,
      Я знаю, що у цім дзюрчанні чистім
      Невдовзі дзенькнуть явлення сумні.

      Шершаву мідь, розплескану дощами,
      Покриє сніжним насипом зима,
      Блакитний іній поповзе кущами…
      Захочеш в осінь – осені нема…

      Та прийде час, квітучі хороводи
      Знов обів’ють зелені береги,
      І забринять струмками талі води,
      Ллючись у зеленіючі луги…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Вір
      Серця розшарпані вітрами
      в тюрмі мирської суєти –
      обкрадені...
      Пустіють храми,
      світ розпинають драми...
      Драми !
      Зачинені Небесні брами...
      Куди іти ?

      Спитай себе сльозами,
      горем,
      що заповзає у хати...
      Спитай себе заради себе:
      з ким зараз ти !?
      Кому вклоняєшся і служиш ?
      Якій меті ?
      Чи здоженеш,
      чи надолужиш
      себе в Житті ?

      Жахлива суть земних реалій
      роз’ятрює людські уми...
      Але ж ми люди ! Люди ми !
      В буденщині понуро-чалій,
      п’ючи їдкий напій печалей,
      світ жде останньої сурми.

      Де ж весни ті,
      що від початку –
      Священні ?..
      Скапують серця
      свічками...
      Гасне дух борця
      у невимовній безнадії...
      Хто стародавню млу розсіє,
      роззброїть осоружну тлінь ?..
      В ріллю грядущих поколінь –
      хто Слово Істини посіє ?..

      У пам'ять Неба, пам'ять зір
      пливуть часи, роки, століття…
      Людино ! Не вагайся, вір !
      Що ти – найвищий Божий твір –
      нев’янучих Садів Суцвіття…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. Людина – творіння Боже
      Людина – творіння Боже,
      Людина...
      Куди вона
      Світами лине ?
      По часі гине,
      Допивши кварту жури до дна…

      Хвилина – крупинка Часу,
      Хвилина...
      Як може в ній
      Творитись дія,
      Цвісти надія,
      Додавши блиску стезі земній.

      Полум’я – властивість серця,
      Полум’я...
      Ним нині знов
      Літа напились,
      Життям пролились
      У невгасиму, святу Любов.

      Людина – творіння Боже,
      Людина...
      Вона як мить
      У круговерті
      Життя і смерті.
      Та сутність вічна у ній горить...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Люблю зиму, її оздобу білу
      Люблю зиму, її оздобу білу
      І тих лісів замріяність відцвілу,
      Люблю бродити полем в самоті,
      Збирати перли вражень золоті.

      Люблю прудку, грайливу завірюху,
      І вітерець, який летить щодуху
      Над гладдю срібла в далі крижані,
      І ті прозорі, кришталеві дні.

      Люблю мороз – мороз чіпкий, тріскучий,
      Його розгул і затишок скрипучий,
      Коли природа, схована у сон,
      Рясним снігам свій уступає трон…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Пожовкле листя облетіло
      Пожовкле листя облетіло,
      Покривши землю, мов килим.
      А ще недавно зеленіло,
      Здавалось ніжним і чудним…

      Та час минув, скінчилось літо,
      Погасли благовісні дні.
      В журних полях зів’яли квіти,
      Замовкли птахи в тишині.

      В осінній тиші задрімали
      Дерева голі, в забутті,
      Немов назавжди поскидали
      Свої прикраси золоті.

      Лиш вітер піснею сумною
      Над ними тихо шелестів
      Обпалим листям і травою,
      Немов їх розбудить хотів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Літній вечір
      Літній вечір тихо рожевіє,
      Захід сонця гасне на воді.
      Перша зірка в небі сиротіє,
      Простягнувши ромені руді
      До землі… Земля лягає спати
      В ложе невгомонних цвіркунів.
      Буде місяць ниви колисати,
      Вкривши їх теплом солодких снів.

      Ніжна ніч в дрімаючі долини
      Нашепоче чари сновидінь,
      В рої колисковому полине
      Над селом, закутаним у тінь.
      Буде мчать на крилах величавих
      Від смеркань до ранньої зорі,
      Доки у полях зеленотравих
      Не задзвонять в роси косарі.

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Струмить ріка, пливе між берегами

      Струмить ріка, пливе між берегами,
      Бурливі води в далечі несе.
      Стара земля покинута богами,
      Сама себе між зорями пасе.

      Кудись нестримно лине без оглядки,
      Мов заблукалий в морі корабель,
      Своє Різдво спростивши до колядки,
      Згубивши блиск Священних Паралель.

      І ми живемо, хай на мить живемо,
      І виростаєм, хай не до гори,
      Та все таки усі кудись пливемо
      Блудливим руслом пружної пори.

      Несемось вихром замислів гордливих,
      Сягнувши неба – Неба не знайшли,
      Зате в облозі стад звірино-хтивих,
      До самозгуби близько підійшли.

      На кого нині наші уповання ?
      Чиїх тепер чекаємо предтеч ?
      Коли серця нездалі до єднання,
      То хто примирить їх ?
      Насилля ?
      Меч ?

      Чи може ті, що у гризні кривавій,
      Невпинних сварах людству вкажуть Путь,
      Рачкуючи по колії іржавій,
      Із вуст ллючи словесну каламуть…

      Біда, біда ! Вона передомною…
      Невже й за мною ?.. Думати страшусь...
      Боюся йти реальністю земною,
      Гадаючи, де нею спокушусь ?

      І ось погрузши в розмисли безсонні,
      Нап’явши серце на незгойний біль,
      Їдка жура мої пронизла скроні,
      Зробивши з мене нерухому ціль.

      Я зрозумів, що все у світі тлінне,
      Все нетривале... Зорі – і вони
      По часі згаснуть, впавши в море пінне
      Покритої віками давнини.

      Все суєта… А як інакше жити ?
      Яким шляхом іти в земне буття,
      Якщо душа приречена тужити
      І розчинитись в Лєті забуття...

      Яка ж є суть в тих безконечних втомах,
      У гармидерах, бучах, біготні ?
      Коли невдача чи дрібненький промах,
      Бувають все ж до болю клопітні.

      Від них усі спішать відгородитись...
      Комусь дарує доля сотню літ,
      А хтось помер, не встигши народитись,
      Злетівши з гіль мов зсохлий пустоцвіт.

      Хтось у багатстві, в розкошах, у славі
      Знаходить сенс і ніби має все,
      Та як безумець в пафосній поставі
      Себе над світом високо несе.

      А час летить, збігає невблаганно,
      І скільки б того статку не було,
      Кінець прийде і виллється спонтанно
      Могильним сном й на золоте чоло.

      А далі що ? І чи існує далі ?
      І де існує... Роздумів - мільйон...
      За них, одначе, не дають медалей,
      З них не формують полк чи батальйон.

      Вони живуть і там, де умирають
      Усі надії... Звідки ж мислі ці,
      Як не з душі…
      Це з неї проростають
      В Безсмертя світлоносні пагінці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Засумую на скрипці
      Засумую на скрипці,
      Виллю струнами сльози,
      І піду пропадати
      У світи неземні,
      У краї не тутешні,
      Під старі верболози,
      Що за мить падолистом
      Закружляють в мені

      Буду мріять востаннє
      На співучій сопілці
      Візерунками ліри –
      Нехай слухає світ,
      Поки ще зостаються
      На надломленій гілці
      Недожовклі листочки
      Моїх струджених літ.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Моя земля не та, що роїть терни
      Моя земля не та, що роїть терни,
      Не та, що закисає у багні…
      Моя земля зреклась гидот і скверни,
      І зацвіла волошками мені.

      Вона людей годує добрим хлібом
      І напуває сонячним дощем,
      Дарує щастя, радощі, і ніби,
      Вже серце не терзає гострий щем.

      Її шукав я і знайти старався,
      Не дивлячись на скопище невдач,
      І тільки так…
      Снагою причащався,
      Щоб душу не труїв безглуздий плач.

      Нехай терпів поразки та утрати,
      І розбивався майже не ущерть,
      Та не дозволив злості розіп’яти
      Свого єства, Життям роззброїв смерть !

      Його поклав на Праведні Основи,
      І не примкнув до капища лжеців,
      До тих іуд, що прагнуть крови, крови,
      Проклявши нень, знеславивши отців...

      Я зрозумів журбу свого народу,
      І, Боже милий ! Скільки ще йому
      З мутних ковбань черпати мертву воду,
      Святому не повіривши Псалму ?

      Та що я мовлю ?! Є в народу віра,
      Над небеса літанії цвітуть,
      Бадьорить світ священицька Пальміра,
      Її велична, царствена могуть.

      Лунає клич від стін Єрусалиму…
      Але чому ж у серці тісно нам ?!
      Йому б вогню, полум’я, а не диму,
      Йому б не тління, а горіння Храм…!

      Йому б дощу, божественної зливи
      Слів запальних, щоб ними йти у бій
      Супроти лжі, під зоряні розливи
      Окрилених Любов’ю літургій.

      Можливо час не визрів ще достоту,
      Тверезу Мисль ковтаючи живцем.
      Щезає вік, минувши милю соту,
      І юний вік у світ іде ловцем

      Нових епох… Народжуються толки,
      Оманним постулатом ваблять ум...
      Розбиті дні, їх скришені осколки –
      Ось наслідок гнилих, порочних дум...

      Та я неправді вірити не буду,
      В нещиру сповідь серце запрягти –
      Це все одно, що вдітись у облуду,
      На шию зашморг смерті натягти.

      Я знаю, сни минаються по ночі,
      Блакитна мла несе свій передзвін
      Над шепіт рос, щоб проблиски пророчі
      Вишневий світ воздвигнули з руїн.

      Здійняти Стяг над краєм калиновим,
      Стяг не війни, а Вічних Перемог,
      Щоб люд ожив життям нетлінно-новим,
      В яке усі народи кличе Бог.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Моя весна
      Моя весна… Де ти сьогодні квітнеш ?
      Де розливаєш повів райських віт ?
      Я певно знаю, що мене не зітнеш
      Із царства муз, мій не затопчеш слід.

      Зелені дні, яскраві, чарівливі,
      Залиті сонцем, де сьогодні ви ?
      Я йшов до вас у життєлюбній зливі,
      Свій дух купав у пахощах трави.
      Не нудьгував у сутіні вечірній,
      Пив залюбки псалмів дзвенячу вись
      І розчинявся в радощі незмірній,
      Бо жив Життям, дарованим колись
      Тим самим Небом...
      Срібні Зодіаки,
      Цвіли у серці містикою зір.
      Не йнявши віри слову потіпаки,
      Я до Святинь спрямовував свій зір
      І линув духом... В думах молитовно
      Шукав Снаги до нових відкриттів,
      І знову серце билося жертовно,
      І знову світ його палахкотів,
      Жарів натхненням...
      Господи Всевладний !
      Всевишній Боже ! В Істині твоїй
      Я прозрівав йдучи на шлях відрадний,
      Крізь темноту, крізь чорний вітровій,
      Через жаркі, розпечені пустелі...
      Та лиш сьогодні знаю, що тоді
      Твоїх Небес блакитні акварелі
      Живили мої роки молоді.
      Я був не сам, невидима присутність
      Надсвітних Сил провадила мене,
      На Вічну Путь святу явивши бутність,
      Пройнявши Світлом все життя земне.
      Я був не сам... Сьогодні твердо знаю,
      Що без Христа в недолі пропаду.
      Без віри як Незримого пізнаю ?
      Як без покути прощення знайду ?
      Як осягну божественне начало
      Людського духу у тілеснім тлі ?
      Та нині Слово Боже зазвучало,
      Звільнивши люд з гріховної петлі...

      Моя весна… Де ти сьогодні квітнеш ?
      Де розливаєш повів райських віт ?
      Я точно знаю, що мене не зітнеш
      Із царства муз, мій не затопчеш слід...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Дзвеніли зорі
      Дзвеніли зорі в небі чорнім,
      Гойдали недоспілі сни,
      Що ночували в серці скорбнім.
      В його глибокі борозни
      Яскраве мерехтіння лляли
      І чарували сяйвом див,
      Слабкі надії просвітляли
      Щоб ними я і далі жив.

      Щоб жив не дивлячись на втому,
      На негаразди і біду.
      І кривди не чинив нікому,
      Знав твердо, що добро знайду,
      Якщо у Правді не зневірюсь.
      І вірив я Зорі Ясній,
      Що згодом справді перевтілюсь
      І суть свою зустріну в Ній.

      Порину в край джерельних зблисків,
      Врунистих, мріючих лісів,
      Де стільки розкошей і зисків,
      Дзвінких, співочих голосів.
      Там стріну я Живу Надію.
      Прозрівши Нею назавжди –
      Усі довершити зумію
      Душі натхненної труди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Лиха година…
      Лиха година… Чорна днина…
      Кому довірилась людина ?
      На що звернула погляд свій ?
      Ростуть скверноти мов пухлина,
      Сумління чистого краплина
      В зневазі злій.
      Що доброго в сухій пустелі,
      В безводних просторах знайдем,
      Квітучі кинувши оселі,
      Де берегли пташині трелі,
      Красу святих поем.
      Чим ситі будемо сьогодні ?
      Яким напоєні питвом ?
      Творіння спраглі і голодні,
      Злюбивши вічний бунт безодні,
      Пруть напролом
      У світ розбещені, зіпсуті…
      І ніби сонце сяє їм.
      Та в ланцюги гріха закутті,
      В його заїдливій отруті
      Гидують всім.
      Мужі поважні, мудрочолі,
      Аж досі «ходять у штанці».
      Швидкі уродженці сваволі
      Собі знайшли престижні ролі
      За товсті гаманці
      І ніби виросли до неба…
      Та чого вартий видний зріст ?
      Громадять те, чого не треба,
      І ніби в цьому є потреба,
      І суть, і зміст.
      Можливо є, можливе варте
      Життя тих неймовірних благ.
      Та з бісом граючи у карти,
      Ця гра далеко вже не жарти.
      Тут програш – Крах.
      Тут програш значно більша втрата
      Ніж ті марнотні надбання.
      Коли прийде за них розплата,
      Не буде кому позбирати
      Осколки дня.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Роздуми
      Ще днів багато попереду,
      Багато гіркості і меду,
      Падінь і злетів…Та хтозна,
      Чи згодом в них не запустіє
      Душі мрійливої казна.

      Ще слова пісні вистачає,
      Життя правдиво научає
      Простої мудрості, і ти,
      Йдучи, всі труднощі долаєш,
      І вірних друзів зустрічаєш
      Під майвами мети.

      Нехай у світі піднебеснім
      Не все стоїть на чині чеснім.
      Як небо вище від землі,
      Так Правда вища від неправди,
      І так було і буде завжди.
      Бо й чорна ніч в густій імлі
      Не здатна дню протистояти.

      У світанково-білі шати
      Одягне сонце ранки знов,
      І серцю явиться прозріння,
      Його яскраве пломеніння
      Зніме нічний покров.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    34. За Україну
      Мої брати ! Нам так судилось
      Іти за рідну землю в бій,
      Щоб не топталася по ній
      Поган запеклих зграя дика…
      Брати мої ! То честь велика
      Служити їй !

      Вітчизни нам не обирати,
      А зрадити – не дай Господь !
      Вкраїна в нас одна, як мати,
      Їй не вагаймося віддати
      І кров, і плоть !

      Наш славний Дніпр тече у море,
      І сонце ясне сяє нам.
      Чому ж тоді те древнє горе
      На ймення «розбрат» серця оре
      Плугом одвічних драм ?

      Брати мої ! Нам всім судилось
      За землю рідну йти у бій,
      Аби не вешталась по ній
      Зухвалих зайд ватага дика…
      Мої брати ! То честь велика
      Служити їй !



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    35. Каштанова осінь.
      Каштанова осінь розсипала ржаві покрови
      На землю застуджену, змочену сивим хлющем.
      Мій давній товариш, понуро насупивши брови,
      Сидів на терасі, дбайливо укрившись плащем.

      Він згадував літо, котре ще недавно буяло,
      Промінням ласкавим стелило одвічну красу,
      Як піснею в небі пташине завзяття витало,
      І ранки чаруючі пили небесну росу.

      Осінні дива його вражень чомусь не торкались,
      Він бачив лиш смуту у цій рижолистій порі,
      В задумі глибокій сонливі миттєвості мчались
      І краяли серце північні вітри-дударі.

      Здавалося, день прослизав над його головою
      Густою імлою і тяг на самісіньке дно…
      Він був наче в’язень, що ворогу здався без бою,
      І в розпачі пив нещасливої долі вино.

      Мандруючи поглядом ген за оранжеві груні,
      Ковтаючи згірклі мережива збляклих далеч,
      Мій друг осоругою мулив літа свої юні,
      Згасаючи духом у хлюпі жовтіючих теч.

      Я мовив йому: „Досить, братку, тонути в розпуці,
      Ти краще поглянь як на кленові листя горить…
      Ще бронзові трави бринять, хоч давно у розлуці
      З палаючим літом… Їх осінь не стала щадить…

      Та скільки надії у тих відшумілих билинок,
      Краса їх зів’яла, та це тільки лиш до весни.
      Пора пурпурова дарує їм тихий спочинок,
      Щоб згодом квітневим зелом спалахнули вони.

      Будь певен, мелодії осені жовтогарячі
      Акордним звучанням чарують багряні ліси,
      Вони звеселити могли б твої думи юначі
      Не гірше ніж літніх птахів чарівні голоси…

      Відкрий своє серце, дозволь злато-листій княгині
      Одіти тебе в розмаїття щердіючих днів,
      Надіям жарким дати неба і крила орлині,
      Щоб дух твій над світом каштановим завше веснів…”



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Тиша
      Тиша дрімка. У таке безгоміння
      Чуєш вечірніх вогнів мерехтіння,
      Мовиш у думці в цю трепетну мить:
      «Тиша… О як вона мрійно мовчить !»

      Як мелодійно пронизує спокій
      Далеч, посіяну в тиші глибокій,
      Як половіють небесні лани
      Зоряним збіжжям краси-вишини.

      Тиша оспала, тривка, зорепадна,
      Пісне беззвучна, стихіє розрадна,
      Поро мрійлива у шаті нічній,
      Дай свого дива тій днині гучній.

      Дай у обіймах твоїх відпочити,
      Серце покоєм святим окропити
      Під миготінням спливаючих свіч
      Доки над світом красується ніч.

      Тиша мовчка, у таке безгоміння
      Чуєш небесних світил шепотіння.
      Мовиш про себе в цю зніжену мить:
      «Тиша у серці моєму бринить».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Вечір
      Я знов дивився у вікно
      Як тихо гасне вечір,
      Як поглинає горизонт
      Ясне світило дня.
      Як перші зорі у сумній,
      Тьмяніючій далечі
      Вдягають небо у нічне,
      Розкішне убрання.

      Я знов у роздуми поник,
      У мріях розчинився,
      Гримку, буденну метушню
      Втопив у забутті.
      І раптом в серце з висоти
      Потік натхнень полився,
      Вихлюпуючи в тишину
      Мотиви золоті.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Позникали зорі, небо стало чорним
      Позникали зорі, небо стало чорним,
      Чорним як ніколи, тільки блиск надій
      Проникає в серце сяйвом ілюзорним,
      Розгубивши миті в тишині німій.

      А ти їх збираєш, ті іскринки світла,
      Ті краплинки сонця в мозаїку дня.
      І здається осінь як весна розквітла,
      Щебетом солодким вдягшись від рання.

      Спогади птахами прилетіли з краю,
      Що за горизонтом швидкоплинних літ.
      І крилата юність від земного раю
      Знову в рай небесний твій звертає хід.

      І ти йдеш на світло, може буть, що вперше
      Зрозумівши сутність прожитих років,
      Із обличчя маску безпораддя здерши,
      Стерши налипання чорних ярликів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Люби !
      Люби ! Нехай це почуття
      Пройме усе твоє життя.
      Люби, не підкоряйся злості,
      Там, у небесній високості
      Вирує радісна цвірінь
      Лунких пернатих сотворінь.

      Услухайся в ці трелі милі –
      Хвала, хвала Надсвітній Силі ! –
      У них вируючи звучить.
      Мов наречені на весіллі,
      Хмарини пролісково-білі
      Уславлюють сяйну блакить.

      Люби ! Любов’ю все осилиш,
      Любовію серця прихилиш
      І друга в недругу знайдеш…
      Любов не відає поразки,
      В атаках милості і ласки
      Підкориш сотні злобних веж.

      Не змучуйся на цій стежині,
      Любов на те й дана людині,
      Щоб тягарі й чужі носить…
      В ній постає предвічна сила,
      Вона, вона усе створила
      Й продовжує творить.

      Люби відверто і жертовно,
      Злосердих і без тебе повно,
      Їх душі супротивні дню.
      В них ночі згубної темрява…
      В тобі ж горить незгарна слава
      Священного вогню.

      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Я придумав себе
      Я придумав себе
      В цьому надто уявному світі,
      У ілюзію тіла
      Всі свої відчуття помістив.
      І сяйнули в очах
      Ілюзорні розливи блакиті,
      Сповістивши про час,
      Що на обрії духу наплив.

      Я знайшов не себе,
      Не собі свою дійсність наврочив
      Поміж двох берегів,
      Що йменують буттям й забуттям.
      Бо що бачили дні,
      Те ніколи не бачили ночі,
      Тому сутність свою,
      Я присвячую звабливим дням.

      Може з ними знайду
      Ту просту, золоту середину,
      Про яку каже міф,
      Не римуючи тайні рядки.
      Не почавши скінчу
      Ту намислену працю рутинну,
      Не приставши на фальш
      І відкинувши згубні плітки.

      Хай вселенська рілля
      Родить зір золоті міріади,
      Що до того мені,
      Моя дійсність не більша як сон.
      І цій правді гіркій
      Не існує у світі розради,
      Окрім серця, в якім
      Вічних Істин підноситься трон.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Тобі, мій Господи
      Тобі, мій Господи, Єдиному Тобі
      Душа моя радіє і співає,
      І серце б’ється Іменем Твоїм.
      У ньому сонце істини сіяє,
      Мій шлях земний чудесно просвітляє
      І проводжає у небесний дім.

      Творець віків, уславлений Владика,
      Єдиний, Вічний, Праведний, Живий !
      Даруєш Ти спасіння чоловіку.
      У дні грядущі, де не має ліку,
      Ведеш серця, що чують голос Твій.

      Квітує дух, душа цвіте пахуче
      У молитовній, сонячній порі.
      Над світом сонним розсуває тучі
      Проміння віри світле і могуче,
      Запалене від Божої Зорі.

      Тобі, мій Господи, Єдиному Тобі
      Співаю я псалми і пісню нову.
      Блакить безкрая весело бринить.
      Там, знаю я, знайдуть свою обнову
      Усі, хто віру йняв Твоєму Слову,
      Хто забажав собі Тебе відкрить.

      2007



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    42. Зеленійте сади мої в сонячній трелі

      Зеленійте сади мої в сонячній трелі,
      Причаровуйте душі квітками, дзвеніть
      Молодими вітрами…
      Співанки веселі
      У серця мармурові зроніть.

      Розмалюйте простори близькі і далекі
      Кольорами, яких ще не бачили дні…
      Хай пливуть над землею повітряно-легкі,
      Переспілі блакиттю пісні.

      Я сьогодні прозрів тим нев’янучим Духом,
      Збагатившись привіллям Священних Світів,
      Підійнявся до хмар, понад їх білим пухом,
      Привітати Життя, полетів…

      Духмянійте літа мої синім безмежжям,
      Шовковистим, пахучим розливом скипіть,
      Про прозріння небесним, сяйним безбережжям
      Кожній краплі росини в гаю сповістіть.

      Нехай дзвонять із трав пелюстковим дзвіночком
      Мирні ранки, аж поки в натхненній душі
      Вицвітають рясним поетичним рядочком
      Опромінені Духом вірші…

      2009



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    43. Наснись мені
      Наснись мені
      В ці темні дні,
      В ці світлі ночі об’явися.
      Горять в огні
      Літа земні,
      А з ними сни, що не збулися.

      Не треба мрій !
      Лиш голос Твій
      Мені дарує насолоду.
      В душі старій
      Змовкає бій
      Коли Твій спокій п’ю як воду.

      Ти сенс і суть,
      В Тобі живуть
      Мої найкращі сподівання,
      На вічну путь
      Мене ведуть,
      У край, де сходить зірка рання.

      Хай ллють ізнов
      Невинну кров
      Людці, яких терпіти мушу.
      З тяжких оков
      Свята Любов
      Звільнить мою літеплу душу.

      Минуть роки…
      Тепло руки
      Твоєї вічно буде гріти.
      І тільки так,
      Не навпаки,
      Почне стезя моя зоріти.

      Прозріє даль,
      Мине печаль,
      Наспіє час іти за обрій,
      Де неба
      Сонячна емаль
      Завжди цвістиме в ері добрій.

      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    44. Нічний ліхтар в сумній далечі
      Нічний ліхтар в сумній далечі
      В сонливу мряку світло тче.
      Ти йдеш до нього, а на плечі
      Темрява збурена тече.

      Ти йдеш до світла. З кожним кроком
      Все ближче й ближче до мети.
      А ніч моргає чорним оком,
      Шле легковії дрімоти.

      Ти йдеш, минаючи примани
      Розсипаних по світу снів
      Туди, де сонячні фонтани,
      Бурлять. Де любо заяснів

      Жаданий день, де благоденство
      Проймає щастям кожну мить,
      І Правди вічне верховенство
      Над всім, без винятку, царить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Небо спочило на горах рожево-блакитних

      Небо спочило на горах рожево-блакитних,
      Сонце, зів’явши, скотилось у гущу лісів.
      Спокій, здавалося, лився зі скель непохитних
      В місячний обшир крізь відзвуки чар-голосів.

      Капала ніч блідим світлом на скошені трави,
      Кликала в сни, зазивала у свій хоровод.
      Зоряна вись у мигтінні сяйної оправи
      Канула стрімко у товщу дрімаючих вод.

      Мирне сновиддя сьогодні пройшло мимо мене,
      Не окропивши покоєм солодким душі.
      Тіні муругі, окутавши листя зелене,
      Краяли буйне, немов обопільні ножі.

      Серце жадало проникнути в суть загадкову,
      Ніч осідлати, немов бойового коня.
      Але дарма… Відпустивши свій шлях під підкову,
      Не донесешся учвал до минулого дня.

      Може колись, при відході останнього літа,
      З гір пурпурових повіють гарячі вітри,
      І, як в дитинстві, світанки розбудить трембіта,
      Зору явивши початок Нової Пори.

      Може земля в безконечнім своїм обертанні,
      Визріє рясно красою святих молитов.
      Світ одягнувши у шати квітково-весняні,
      Знявши на віки буденщини сірий покров.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Люблю весну
      Люблю весну, її святу невинність
      І непорочність ледь зелених віт,
      Коли теплом голублена рослинність
      Так бездоганно творить новий світ.

      Коли поля прощаються зі сніжним,
      Сріблясто-білим полум’ям зими,
      Коли трава своїм стебеллям ніжним
      Велично стелить пишні килими.

      Люблю весну, її співучу вроду,
      Прудких синиць веселу гомонінь,
      Лунких небес вируючу свободу,
      Бурхливих вод грайливу хлюпотінь.

      В цей час душа у мрійному витанні
      Пташині переливи спрагло п’є…
      Ясніють сонцем обрії туманні,
      В яких нудьга безслідно розтає.

      Дзвінкий сонет в ранковій позолоті,
      Хвилює квіт барвистий океан…
      Куди не глянь – краса в нетлінній плоті
      Приймає світ у свій найвищий сан.

      Весна, весна – пора благоговіння,
      Пора розквіту, справдження надій.
      Незаперечний доказ воскресіння
      Дарує серцю вічний подих твій.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Щебетали птиці лунко на світанні
      Щебетали птиці лунко на світанні
      І будили сонце в ранішній порі…
      Я тобі сьогодні признаюсь в коханні,
      Як мене навчили птахи-піснярі.

      На дуді веселій, на дзвінкій сопілці
      Хай душа мотиви квітконосні в’є.
      Я мов соловейко на вишневій гілці
      Треллю причарую серденько твоє.

      Намалюю весен чарівні букети,
      Розіллю рікою золоті сонети
      З найніжніших слів.

      Аж до піднебесся і в безодні синій
      Лиш тобі коханій, лиш тобі єдиній
      Мій лунає спів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Пісне моя, не стихай, не вщухай
      Пісне моя, не стихай, не вщухай,
      Лийся з душі симфонічно...
      Звучністю втішною світ пригощай,
      Бо не лунатимеш вічно.

      Дні веселкові, квітучі слова,
      Ніжних мелодій роздолля…
      Щедрими веснами виткана доля
      Сіє пісенні дива…

      Повниться серце красою землі
      І розтає у прозорій імлі
      Синню просяклої висі.

      В ньому замріяли днини ясні
      І ночі темної сниться мені
      Гай у розквітчаній ризі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Над блакитною водою золотіє ранок сонний
      Над блакитною водою золотіє ранок сонний,
      В полі зимна поволока заливає цвіркунів
      Згусло-сизим однотоном… Погляд сонячно-іконний
      Голубого небосхилу над ставочком заяснів.

      Скоро спалахнуть роздолля переливами дзвінкими,
      Затанцюють квіткоцвітом зеленіючі лужки,
      Закосичаться піснями чарівними, гомінкими…
      Ляже срібна росяниця на пахучі моріжки.

      Добре було б до схід сонця завітати у лісочки,
      Між врунисті листодзвони чепурненьких осичин,
      Зачерпнути серцем співу і податись у таночки,
      В розвеселі хороводи благоліпних далечин.

      Причаститися снагою молодого диво-цвіту
      Дух одіти у харизму розпрозорених небес,
      Охрестившись різнобарв’ям весняного ясно-квіту
      Обручитися навіки з треллю солов’їних мес…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Осінь
      Осінь засипала листям стежини у лісі,
      Вкрила імлою відквітлу красу полонин.
      Знову синиці пошукують сонця на стрісі,
      Знову сумують за бростями згаслих жоржин.

      Часті дощі барабанять у вікна журою.
      Обшир небесний, забруднений сірістю хмар,
      Кодла холодних туманів підняв над горою,
      Де, як здалося, впокоївся вітер-бунтар.

      Ранішня паморозь – Півночі рідна сестриця –
      Зім’яті трави невидимим пензлем сріблить.
      Іній-чаклун по багряному листю іскриться,
      Полум’ям сизим на кронах тріскуче горить.

      Мрячна сонливість, як дим у повітрі, витає,
      Очі висмоктує мов розлютована тля,
      Думи важкі над журливим безмов’ям хитає,
      Серце тіснить чорнокосої ночі петля.

      Мутність осіння проникла у зболену душу
      Тим листопадом, що вразив печаллю сади…
      З нею тепер я надії несправджені плужу,
      З нею іду розуміючи, що в нікуди.

      З нею томлюсь… Хай минають літа швидкоплинні,
      Знаю сьогодні навіки я нею просяк.
      Доле, дозволь мені мати світи журавлині,
      Жити без них я від нині не зможу ніяк.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Серед гір блакитних, між світів казкових
      Серед гір блакитних, між світів казкових,
      Де живуть легенди про прекрасних дів,
      Визрівало серце цвітом слів бузкових,
      Розчинившись в трелях злотострунних днів…

      Я тебе намріяв з голосів пташиних,
      З весняних оркестрів, з ароматів квіт…
      У порі світаней біло-лебединих
      Розбудив кохання звуками трембіт.

      Почуття, як море, розлились буремно…
      Знаєш, я тобою марив недаремно,
      Хай не спав ночами… У душі моїй

      Спалахнуло сонце милих віч… Віднині
      Ми йдемо з тобою по одній стежині
      У країну веселкових мрій…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Розгорнулась блакить
      Розгорнулась блакить, розлилася від краю до краю
      Горизонтів земних і росою поля напува,
      У ранковій порі до майбутнього мовить врожаю
      Не почуті ніким і незнані людині слова.

      Що за Таїна в ній, що за Сенс неосмислений досі
      Розумінням століть ?… Може мало тих було часів ?...
      Може мало епох ?… Ми й тепер стоїмо на порозі
      Найдрібніших пізнань, серед сонмів земних голосів.

      Над зеленістю трав, над пахучістю нив неокраїх
      Живодайна могуть синьоокістю неба палає,
      Просвітляючи Явою Сущою ночі і дні…

      В ній буяє життя і цвітуть зачаровані Весни,
      І про те, що усе , як помре, неодмінно воскресне,
      Невимовною Мовою Духу говорять мені.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Душа як флейта, серце як сопілка…
      Душа як флейта, серце як сопілка…
      Де ж відшукати Ноти Золоті,
      Аби життя, немов черемхи гілка,
      Текло духмяно по земній путі.

      Де взяти тих нев’янучих мелодій,
      Що п’ють снагу із Ангельських Криниць ?
      Як скарб свій донести до тих світлиць,
      Де їх не підкопає жоден злодій…

      Життя одне, а після нього тлінь,
      А після нього вічна безгомінь
      Вкраде думки, і помисли, і мрії…

      Час покладе свою гірку печать…
      Та дух, звільнившись від земних ошмать,
      Вовіки-вічні не спорохнявіє…




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Шепоче ліс мені свою вечірню казку
      Шепоче ліс мені свою вечірню казку
      Під яснозорим куполом небес,
      Джерельцем ллє покій і ніжну ласку,
      Веде у світ небачених чудес.

      Іскриться місячно стежина росяниста,
      Зникаючи в гущавинах дрімких,
      Де рум’яніє тиша сонно-листа,
      Сповзаючи у діл із круч стрімких.

      Я поринаю в радість невимовну,
      Насичену духмяністю землі,
      І п’ю життя – по вінця чашу повну,
      П’яніючи в його медовій млі.

      Краду себе від відчаю і суму
      І втіхам добрим радо віддаю...
      Колись-бо чув лиш скиглія і рюму,
      Печаллю повнив молодість мою.

      Сьогодні ж вся душа у сонце вділась,
      Омившись в океані щедрих літ,
      І дума словом лагідним зігрілась,
      Щоб злинула високо понад світ…

      Пройнялась мелодійністю безмежжя
      Тих золотих, палаючих ланів,
      Де гуркотить небесне безбережжя
      Величчям зоресяйних бурунів…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Світо ...
      Світло !..
      Як любо в Ньому зустріти Слово Дорогоцінне,
      Прозріти духом, себе впізнати серед небесних, святих щедрот.
      В Його Величчі Живим знайтися... У Яву Нову, в Буття Нетлінне
      Піти навіки від всіх печалей і перегірклих земних скорбот.

      Небо...
      Хто в ньому згасить сяйну надію, чуття духовне,
      Яке теплиться в людській істоті ?
      Хто сміє віру розбити вщерть ?
      Сліпа погорда рабів тілесних, їх уповання на тло гріховне
      Хіба врятує від бід грядущих ?
      Чи перекреслить, скасує смерть ?

      Можна закрити очі, серцю чинити спротив,
      Щоб у трудах суєтних вищих сягнути меж,
      Та – при останній миті – так й не збагнути, хто ти
      В цьому буремнім світі, звідки й куди ідеш...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Які мені сняться сни

      Які мені сняться сни ? Що бачу в нічних видіннях ?
      Яку осягаю яву у тихій порі життя ?
      Можливо прозріє ум у терпких, щемких журіннях,
      Зігрівшись вогнем душі, пізнавши її буття.

      Хто кличе мене у світ, шепоче своє веління,
      Даруючи долі день і синю безодню мрій ?
      Я чую як линуть в синь лісів запашні моління,
      Як звучністю поїть степ їх зичний, співучий рій.

      Надії мої – вогні. Ви зорями завше повні,
      Відлуння малечих літ вам вказує вірну путь.
      Чому ж вулканіє дух, немов у страшній жаровні
      Його прикувала зла, бридка, осоружна муть…

      Не в цьому моя печаль, моя непосильна ноша.
      Я знаю, наспіє час і вічне поглине тлінь.
      Та тільки не треба сліз. Ще зір золота пороша
      Промінням озброїть ум для нових, жарких борінь.

      Які мені сняться сни? Що бачу в нічних видіннях ?
      Яку осягаю правду у мирній порі життя ?
      Я знаю, прозріє ум у ревних, святих журіннях,
      Зігрівшись вогнем душі, пізнає її буття.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Лети, лети, моя надіє
      Лети, лети, моя надіє,
      В зелені замки. Звий гніздечка
      Над золотіючим розливом
      Заколосілих щастям дум.
      Сьогодні вистигла навіки
      В моєму дусі суперечка
      Із тим житейським безпораддям,
      Спинивши його ярий тлум.

      Співай, співай, моя сопілко,
      Звучи веселістю святою,
      Попересіюй сонну тишу
      Мотивом синіх піднебесь.
      Душа втомилася смертельно
      Блудити нетрями застою,
      Сьогодні я в собі знайшовся,
      Струні живій віддався весь.

      Над сірим світом линуть ночі,
      І дмуть вітри у листопади,
      Зривають роздуми печалі
      І в сиві голови несуть
      Гірку задуму… Дні, поставши,
      Уже ведуть на барикади
      Земні літа, котрі відквітши,
      Мов трави скошені падуть.

      Минає час, а розуміння,
      Буває, не стає яснішим,
      І мозок, плавлений думками,
      В темряву капає як віск,
      Чи несподівано холоне,
      Пройнявшись болем найдавнішим,
      Який незгойно височіє
      В душі мов чорний обеліск…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Бушуй, душе, як море
      Бушуй, душе, як море,
      Зливайся у зорі,
      Розторгуй останнє горе
      У темному бору.
      Лети у палати,
      Де скоро світати
      Буде вічна ера нова...
      Хай батько і мати
      Простять сина,
      І дівчина,
      Змирившись у серці,
      Зітре пам’ять про минуле
      На крихітній тертці.
      Милі друзі
      В соннім лузі
      Посадять осоку,
      І відпустять мрію схриплу
      У даль сумнооку.
      Ранок новий подарує
      Ще днів пребагато
      Землі древній,
      Тузі новій,
      Що вирушить з хати
      За світ - очі...
      Аж до ночі
      Гулятиме в полі,
      Вип’є роси –
      Не втамує
      Назбирані болі.
      Стара вишня вродить рясно,
      Молода – засохне,
      Зійде місяць в небо синє,
      Подивиться – охне.
      Що із того, що із того,
      Що змочують зливи
      Сади вбогі,
      Напоюють
      Не плодючі ниви.
      Лети, душе, без оглядки,
      За зорями зорі,
      За далечами далечі
      Дзвінкі, неозорі.
      Лети стрімко, не вертайся
      У те румовище,
      Над яким одна зневіра
      Як той вітер свище.

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    59. У глибоке небо поринаю
      У глибоке небо поринаю
      Духом спраглим, і у час нічний
      З нив космічних зорі пожинаю
      Аж до рання, доки дзвін гучний
      Не розбудить сонце життєдайне
      І окреслить обрії земні…
      В пору цю все скрите і потайне
      Явою зоріє у мені.
      Я дивлюся істині у вічі,
      Чистим серцем слухаю її
      І гадаю – в котрому сторіччі
      В ній прозріють бачення мої ?
      Чи зустріну друга-однодумця,
      Чи в самотніх роздумах згорю,
      Вкривши злою славою безумця
      Всю свою земну, марнотну прю ?
      У священне небо виллю тугу,
      Хай у душу падає дощем
      Незнайомий ворогу, ні другу
      Поетично вистражданий щем.
      Хай безплідне слово косять роки,
      Ним насичусь, мов ковтком води,
      І згадаю свої перші кроки,
      Що сумні залишили сліди.
      Доле, доле – випалене поле,
      Зоре згасла, горісна струна !
      Вирок твій журою серце коле
      І чужа, не прощена вина
      Безталанням падає на мене,
      Милі очі бачити не хтять
      Як з’їдає листячко зелене
      Демонічне полчище проклять.
      Небо ! Небо ! Скільки ще про світу
      Мені нести цей тяженний хрест
      В темноті, без жадного просвіту,
      Співчуття і права на протест ?
      У тобі я хочу розчинитись,
      Розлетітись, мов по вітру пил,
      І за себе грішного молитись
      Ревно Богу між нічних світил…

      2006





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    60. Епоха
      Моя епоха ? Ані трохи !
      Сучасний вік окупували жохи…
      Кипляча магма – зболена душа,
      Їй все чуже, вона усім чужа.
      Над нею меч, під нею – мла провалля,
      З обох боків – химерні віддзеркалля.
      Позаду – ніч, попереду – пітьма,
      Минуле – сон, майбутнього нема ?
      Що я таке, чому і задля чого ?
      Чи буде щось із явного нічого ?
      Чи в румовищі суджено лежать
      Єству, що не тотожне з вічним строком,
      Нести на собі горісну печать,
      Воюючи з безчестям та пороком…

      Сумний вигнанець з царства муз,
      Заблудний мандрівник-захожа
      В суєтних роздумах загруз.
      Якщо на те є воля Божа –
      Змирюсь. Не стану докучать
      Творцю за дану мені ношу.
      Зітерти вщерть земну печать
      Небес високих не попрошу.
      Я маю те, що заслужив.
      За те подякую в молитві.
      Мені здавалося: я жив,
      Коли ходив по гострій бритві
      У небезпеках. У вогні
      В’юнка душа перетопилась…
      А може бути, що мені
      Вона так виразно наснилась…
      А може бути... Та хтозна,
      Що було, є, що далі буде ?
      У світі кожна новизна –
      На мить, і світ її забуде.
      Усе – примарність і обман
      І правди іншої немає,
      Окрім ось цих сердечних ран,
      З яких розпука википає…

      2005




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    61. Заблукало серце в сутінку журіння
      Заблукало серце в сутінку журіння,
      Не співає більше радісних пісень.
      В пошуках розради на межі жевріння
      Дивиться скептично на грядущий день.

      Дивиться з невір’ям на прийдешні роки,
      А вони, мов листя, гаснути летять
      З високості неба на земні пороки,
      Які страдну душу розпачем ятрять.

      Коли світ казиться, роззявляє рота
      На святі чесноти, роздуває жар
      Ненависті, злоби, де в ціні підлота,
      Совість і сумління – не легкий тягар.

      Незавидна доля в того, хто лихварству
      І гидким сквернотам в жертву не приніс
      Свою страдну душу...
      Сказав «Ні !» лукавству,
      Світло Вічних Істин крізь пітьму поніс.

      Доки зло зухвало маширує світом
      І торгує честю марзана мужва,
      У зимовій стужі квітне теплим літом
      Незіпсута сутність, чиста і жива.

      Не замулить облуд сі Джерельні Води,
      Які поять вірні, віддані серця.
      Не уб’є бажання нести у народи
      Благодатне Слово і Снагу Борця.

      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Давно не брав у руки я перо
      Давно не брав у руки я перо.
      Мовчало серце. Відголос пісень
      На душу клав задуму, мов тавро.
      А за вікном у тишу канув день…

      Я заблукав у млосній суєті,
      У круговерті збурених світів.
      Усе що чув, що бачив у житті –
      Хотів забути, стерти, та не смів.

      Дощила осінь, сипала зима
      Скрипуче срібло на тернистий шлях.
      На волю серце кликала сурма
      З вітрами мчати по нічних полях.

      Летіти стрімко до яскравих зір,
      Нести у вись шалений крик душі.
      Та раптом тихий, лагідний зефір
      Мені навіяв роздуми-вірші.

      Я спів почув, мелодія нова
      Мене несе до зоряних орбіт,
      Гаряче серце щедро напува
      Тим Вічним Словом, що будує світ.

      2005





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --