ПОЕЗІЯ. CОНЕТ.
Перша сторінка:
Автори:
Шарль Бодлер
Юрій Андрухович
Мойсей Фішбейн
О.М.Баришева
Наталія Чибісова
Юрій Тітов
Іван Гнатюк
Назар Федорак
Віктор Карявка
Дана Рудик
Шарль Бодлер
Франція
— в перекладі Мойсея Фішбейна
СОВИ
Завмерли в чорних вербах сови,
Немов богів чужинних тінь, —
У безконечну далечінь
Вп’ялося око їх багрове.
Отак чекатимуть вони
Меланхолійної години,
Як, відтіснивши промінь, рине
Вечірній смерк з височини.
І свідчать пози їх статечні,
Що в цьому світі небезпечні
Хапливі рухи, — спопелить
Того жахлива мить розплати,
Кого рухлива тінь п’янить,
Хто прагне місце поміняти.
* * *
Коли з єврейкою потворною на ложе
Я ліг — отак лежать завмерлі мертвяки, —
Печальної краси торкнулися думки,
А поруч — тіло це, продажне і вороже.
Я уявив собі твоє обличчя гоже,
Суворість погляду, довершене чоло,
Волосся пахощі, — у спогадах було
Так, ніби ще любов моя ожити може.
Від ніг до чорних кіс я б міг тебе любить,
Захланно б цілував твоє шляхетне тіло,
У пестощах моїх воно б запалахтіло,
Якби заволікла колись хоча б на мить
Тремтлива і сумна сльоза посеред ночі
Твої такі ясні, такі холодні очі.
Юрій Андрухович
ПОСТРІЛ
Ти заповзеш,нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш
до кабінету, де -- вершина змови.
Тебе чекає мрець -- очей не мруж,
а, вихопивши револьвер із руж,
спрямуй на нього дуло тридюймове.
Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
а він повільно зсунеться на килим,
потягне канделябр і паламар.
Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
і, розпізнавши натяки астральні,
почуєш, як видзенькує комар.
Мойсей Фішбейн
Altenerding
* * *
Богданові Бойчукові
…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.
О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, —
Мого буття недоторканна рима, —
Солодке і розвогнене жало, —
Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.
Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.
5 – 6 лютого 1989 р., Мюнхен
* * *
Вікторові Ющенку
…ще теплого Великодня пора.
Він визира її з-поза Йордану,
убивану, невбиту, незриданну,
що світиться Йому з-поза Дніпра,
за проливнями землю визира,
заклечану, зеленену, пожадану:
„Я йду до тебе, Я тобі постану
торканням голубиного пера”.
І світиться у темряві століть
Його сльоза, незаймана й нетлінна.
І у долоні пломеніє віть,
над безміром кривавиться калина,
оце ж бо Він: упавши на коліна,
коло Дніпра навколішки стоїть.
21 січня 1996 р., Altenerding
Баришева О.М.
м. Львів
* * *
Немов із небуття сумні сонети,
Друкують сльози мовчазні листи.
Вони ідуть туди, де будеш ти.
І в розпачі гіркім питають: "Де ти?.."
Лишається так мало від життя...
Мільярди сліз - це океан. Та в кожній,-
Лише слова будують храм порожній
На цвинтарі земного почуття.
Весняний гай іще стоїть у цвіті.
Та на землі не вистачає миті
На те, щоб хтось у пам'яті зберіг
Хоча б один-єдиний дотик рук...
Надійде час. І сивий вкриє сніг:
І цю весну, і сліз повільний друк.
Наталія Чибісова
м. Київ
Ми народились бути богами.
Гріх наших предків сяє над нами.
Наше прокляття - сонцем над нами.
Згодою Бога - будьте богами!
Благословенність сліз перемоги
Богом усміхненим - будьте як боги!
Потягом бути - бути могутнім -
Цвяхом розп"яльним в мозку майбутн"є.
Вдячність і гордість майже воскреслих -
Хтось допоможе хрестик понести.
Хтось допоможе чашу ту пити.
Стиснути зуби, очі стулити -
Посмішка вдячна майже провини -
Хочете бути - будете ними.
Юрій Тітов
Куди мене повів мій родовід?
В яку епоху, у яке століття?
Шукаю я отой первинний слід,
Що поведе мій рід у довголіття.
Шукаю що було і що пройшло,
Що залишилось у великих мірках.
Буття моє – ти в пращурах жило,
Тоді світилась ця яскрава зірка.
Тоді сіяли вогнищем бажань
Моїх дідів неопалимі спадки.
А що залишу я своїм нащадкам?
Спокуті сили пройденних страждань,
Не зоставайтесь знайденим випадком.
Життя моє – забутістю не стань
Іван Гнатюк
м. Борислав
Карцер
Як домовина - темна і страшна,
ця камера в два метри довжиною, -
зроблю лиш крок і вже переді мною
стоїть стрімкою кручею стіна.
Ані стільця, ні нар - лише з вікна
квадратик світла падає, і грою
тонесенького спектра, мов стрілою,
могильну тьму і тишу протина.
Ця камера - страшніша домовини.
Як тяжко в ній, не чуючи провини,
Каратися, заціпивши уста!
Мовчу - як мертвий, скаржитися всує, -
Ніхто моєї скарги не почує.
У кого сила - в того й правота.
Колима (1948-1956 р.р.)
Назар Федорак
м. Львів
Із вінка "Політ над шляхами арія"
.....................................................
IX
Стихії викрадають голоси,
Підземні риби плямкають губами
Про маркізету і медаполаму
Гнучкі географічні пояси.
Сніги від Чернівців до Алабами,
І, спраглі ефімерної краси,
Великі мов і мов малі юси,
Зникають люди, стаючи слідами.
Тим часом поприходили хористки,
По діафрагму вбрані у луску,
Причім соски творили плавну риску, -
І, вибравши руками по соску
Та пиптику, свідомо йде в ріку,
Розходиться добірне товариство.
X
Розходиться добірне товариство,
І припадають пилом береги,
Прим'яті, піднімаються луги
І падають прим'яті падолистом.
Такий пейзаж у топосі нудьги,
У хроносі невольничого свисту.
"Орпишки, - просе Довбуш, - декабристи,
Розходьтеся, розходьтеся, аги'!"
На береги подався кірасир,
Зелений луг зігнувся за драгуном,
І, наче в молоці гарячім сир,
Опришки зникли у гірських лагунах.
Отак і ти, крізь сон промчавши гунном,
На ранок забуваєш, ким єси...
Віктор Карявка ( Trickster)
м. Кривий Ріг
* * *
"In vina veritas"
Коли прозора тиша обпекла
Мій мозок сонцем вічної молитви,
Я витирав від крові лезо бритви,
А на підлогу впав уламок скла.
З ніг валить втома від безплідної гонитви,
Та істина крізь пальці знов втекла,
І висихає тихо край стола -
Безмовний свідок програної битви ...
Мій мозок попелом просіявся й затих,
А вітер куряву здіймає - то думки ...
Я їх хотів збагнути і не зміг,
Бо всі слова забулись навіки ...
Але за мить я винайшов слова !
Та істина була вже нежива ...
Дана Рудик
Сонет у передчутті весни.
Стара аноректичка, конаюча зима...
Тепер кінця свого вона вже не боїться.
Як терпко, спрагло бачиться пора,
Коли сніг вибляклий весною освятиться.
Ключ журавлиний срібним камертоном
Розбудить серце перелатане моє.
Розталих криг цілющим передзвоном
Весна примару днів пустих заллє.
На пам'яті блошиному базарі
За гріш дрібний куплю свій давній спогад -
Лукавий погляд і блаженний здогад...
Та ще мембраною бринітиме душа,
Коли Шагалових коханців ошалілих
Завзятий рій здійметься в небеса...
Повернутися на головну сторінку поетичного розділу.
Пишіть нам. |
|
