ПОЕЗІЯ. БЛЮЗ. ДЖАЗ...
Перша сторінка:
Автори:
Людмила Таран
Юлія Савчук
Володимир Ляшкевич
Людмила Таран.
м. Київ
БЛЮЗ
Рухами, жестами
виліплюю лінії музики,
Підперті нитками голосу, вертикальним промінням,
Плавною порослю звуків, яка набігає згори.
Левада радості
Заростає струмистою зеленню.
І, мерехка, гойдлива, тихо несе
мене.
Стан закохання - це блюз.
Спазми ніжності перехоплюють горло.
Синкопи смутку і жага водночас.
І вуха повні зустрічного вітру.
Вибрести з нестерпного лісу людей,
Зірвати ошийник - не дамся!
Розпадиста сальва - о, цей саксофон мерехтливий!
І вимислива мелодія лащиться. Треться о серце.
Ласа на ласку, жадаю роздати її, що прибуває.
Стан закохання - це блюз.
Встигнути кожен може
збожеволіти з болю і крику.
Синедріон дрімає - ти ж бо живи!
Вічноголодне серце здерло прокляту маску -
Яке ж воно беззахисне і бліде.
Як я люблю заглядати
в сумну оркестрову яму:
Тільки стільці і пульти - тайна іще дріма.
Кров же тремтить і хоче - ось я розповиваюсь,
Ось я ліплю мелодію - чи ліпить вона мене...
Стан закохання..."
( Ось така запостмодерністична композиція, яка, схоже, тяжіє до джазу. І звучить! живе змінами темпів і протяжностей! Як далеко ми відійшли від плавних рухів древньогрецького хору, строф і антистроф. В.Л.)
Юлія Савчук м. Львів
Тихо-неголосно…
Світ протираючи …
Їде самотній вагон.
Тихо-неголосно…
В вітрі купаючись…
Листя шепоче про сон.
Тихо-неголосно…
Вічно…не гаснучи…
Світло горить у вікні.
Тихо-неголосно…
Пошепки…граючись…
Вітер співає пісні.
Тихо-неголосно…
Ледь долітаючи…
Звідкись лунають слова.
Тихо-неголосно…
Світ обіймаючи…
Ніч напливає нова.
Тихо-неголосно…
Спогад, вертаючись…
Пам'ять бентежить мою.
Тихо-неголосно…
Ніжно…кохаючи…
Душу тобі віддаю.
* * *
Суміш вітру і ніжного соло
Переливами ллється у руки.
А крізь пальці втікають три звуки:
Меланхолія, вірність і холод...
Залишаються теплі й солодкі
Сльози неба із променем сонця.
Я ховаю від світу в долоньці
Галасливі, розбещені нотки.
Я ковтаю акорд за акордом:
Для початку гірку необачність
Потім спогад, романтику, вдячність -
На завершення втомлений сором.
Утікають пісні кришталеві
Із очей, до небес долітають.
А у золоті сонця згорають,
Повертаючись знову у шепіт…
Ляшкевич Володимир.
м. Львів.
БЛЮЗ.
До __ річниці Незалежності.
"О, сизокрилий птах…"
Ти з нами по стількох літах.
Звиваєш гнізда у житах.
Співаєш в чистих небесах
про волю, щастя - що усе ж
одне і те ж.
Мелодії такі старі.
Одвічні вісники Зорі,
з якою Радість і Любов
ізнову йдуть до нас немов,
посвячені не для життя -
для розп'яття.
"Серце наче птах…"
Кричить в опущених очах.
Німіє в стулених вустах
і свідчить, наче та ріка -
брудна, безплідна і мілка,
про здобуття.
Під чужинський рев,
відлунням іншого "пся крев",
мажорний табірний надрив,
бур'ян здіймається для жнив.
Й біжить у нім мале дитя
у забуття.
"Мій сизокрилий птах…"
О, не змовкай розп'ятий на гілках.
Не падай в спалену траву.
Співай допоки ще живу.
Співай, миленький, хоч пожнеш
одне і те ж.
Повернутися на головну сторінку поетичного розділу.
Пишіть нам. |
|
