Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Інна Руснак (1988)

Інфо
* Народний рейтинг 3.623 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 3.623 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Переглядів сторінки автора: 11921
Дата реєстрації: 2016-03-30 08:43:39
Школа та стилі: Неокласицизм, Модернізм, Постмодернізм
У кого навчаюсь: У кожного потроху.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.06.04 20:22
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народилася 24 січня 1988 року в м. Сокиряни Чернівецької області. Перші літературні спроби з’явилися у чотирнадцятирічному віці й були опубліковані 2004 р. в районній газеті «Дністрові зорі».
У 2011 р. закінчила факультет філології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Друкувалася газетах, журналах, альманахах, антологіях – «Буковинський журнал», «Слово Просвіти, «Українська літературна газета», «Журналіст України», «Дніпро», «Скіфія-2013-Зима», «Скіфія-2014-Весна», Антологія сучасної новелістики та лірики України-2013 від міжнародного літературно-художнього журналу та видавництва «Склянка Часу*Zeitglas», друге видання Антології майданівських віршів «Небесна Сотня» (упоряд. Л. Воронюк), літературно-мистецький Інтернет-часопис «ТекстOver», «Просто литературная газета» від журналу «Товарищъ».
Автор книг «У віршах захисту шукаю» (Чернівці, 2010), «Трагедія закоханого серця» (Чернівці, 2012). З 2013 р - член НСЖУ.


Найновіший твір
Псалом 151

Місяць кривавий у розпірці неба зі світостворення висить над нами…
Мрії здичавіли і розбрелись в передпокій пітної планети оптово.
Ми досі маримо, все нарікаємо мисливо їх попри те іменами
Так, наче ось вони, янголи наші, за умовчанням з’явились раптово.

Ми їх любили би так, як до місяця, і називали Варварою, Марком,
Певно, Валерія також була би дарунком, найменшенька крихітка наша –
Бог любить трійцю! То, може, ховає усіх ненароджених в себе за хмару?
Може, Його доброти, всетерпимості через краї переповнилась чаша?..

Віршів моїх облямівка полискує болем, що наскрізь проходить так німо.
Всі закидають не раз, що писати потрібно про щастя пізнання.
Може, втішатися варто було би зі втрати близьких чи, скажімо,
З того, як вправно між пальцями вмить вислизає кохання?

Може, вітати самотність між ден паралельних світів, де була би щаслива,
Вимірів інших і Чорних дірок, де – інакша, і вірші також, де я – мама?
Власне, здається, усе заіржавілим тут, на землі, і фальшивим
Так, наче граються нами…
Так, наче ми пливемо між двома берегами…