Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ольга Дідусенко

Інфо
* Народний рейтинг 3.548 / 5
* Рейтинг "Майстерень": 3.548 / 5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Переглядів сторінки автора: 12973
Дата реєстрації: 2006-10-26 11:11:16
Звідки: Миколаїв
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Офелія
1
Ми присягалися на Біблії, вінчалися у храмі...
Він серце дав мені своє, отримавши моє...
Та якщо скажуть вам, що мене забуває,
Що мене забуває?!
- Не вірте ви, то лукава змія!
Гамлет - мій чоловік, а я - його
Офе-лі-я.

2
Ой, сьогодні ж бо Валентинів день!
Вийду я крадькома, тихенько,
У віконечко стукну - "дзень!" -
То впусти ж мене, милий, хутенько.

Валентиною стану я тобі,
І в очах моїх світ затьмариться.
Вийду з дому твого - потону в собі:
Чи було те все, чи лиш мариться?

Ох, недобре ж як ти зі мною вчинив:
Була чистою і цнотливою!
Те, що вкрав - скоріш поверни мені,
Бо не змити гріх, навіть зливою,

Навіть зливою чи гіркими слізьми,
І не гріх, а любов - коханнячко
Може, пісню складу - так піде між людьми
Як тяжка моя сповідь - риданнячко.

3
У морській далині, у морській глибині
Спить Сирена краси неземної.
Хто зі сметрних угледить її на дні -
Не уникне долі страшної.

Ну, а той, хто почув, як співа,
Вже не зможе довіку забути -
Срібний голос звучить і пророчі слова
Не дають уночі заснути.

Лиш навіки, навік у воді заснуть
Дасть Сирена, красива й свавільна,
Плачем - співом своїм проведе в той путь,
Де від мук душа стана вільна.

Ха-ха-ха! Он Сирена іде!
(З хвиль з'явилась, з морської піни)
І когось серед нас шука - не знайде...
Та не бійтеся, майте терпіння!

Страшно вам?! Бо Сирена - то ж я,
І обличчям, і вродою й станом.
Не лякайтеся, ні, то ж Офе-лі-я
І прийшла зовсім не за вами.

Ой, як смішно, як смішно мені -
Милий хоче у море зі мною пірнути!
Мою вроду, мої відчайдушні пісні
Він хотів, та не зміг забути!
А-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

4
Труну відкритою несли у синю далечінь,
І він лежав з увінчаною миртом головою,
Та я почула крізь усю цю маячінь:
"Офеліє, ніщо нас не розлучить із тобою"...

Я озирнулась навкруги і зупинилась, мов закам'яніла,
То голос був живий, а не з труни,
Жива рука кудись мене манила.
Я лиш спитала: "Гамлет, ти?! Це ти!!"
І за спиною виросли у мене білі крила.

Такії ніжні й чисті, як страждання,
Яке так довго я носила у собі,
Як щирі сльози, вилиті в журбі,
Як перше наше цілування...
О! Ції крила, милий, чуєш, завдяки тобі!
Я полетіла, алілуя нашому коханню!