Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олег Дорош (1988)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Переглядів сторінки автора: 9237
Дата реєстрації: 2019-11-03 00:04:56
Школа та стилі: літературна школа Михалка Скаліцкі
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.07.26 13:59
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Поет, прозаїк, публіцист, блогер, організатор літературно-музичних вечорів, квартирників. Організатор Миколаївського поетичного слему. Працював кореспондентом на місцевому телеканалі. З 2016 року — редактор інтернет-видання “СВІДОК.info. Друкується з 2000 року в періодичних виданнях та інтернет-порталах. Переможець конкурсу молодих літераторів краю «Південне сузір’я» (2009), лауреат «Золотої арфи» (2010), лауреат Миколаївського поетичного фестивалю «Монітор» (2011), переможець конкурсу «Бумажное дерево» (2011). Лауреат (ІІ місце) Всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (2014).
Учасник літературної сцени фестивалів: фестиваль «Трипільське коло» (2012) (проект «Високосна поезія»), «Мистецький фестиваль «Ї» м. Тернопіль (2016), фестиваль «Файне місто» (2016) у складі «Літературної збірної Тернополя», фестиваль «Спаський трамвай» (2014-2017).
Учасник літературних угруповань: «Микола» (Миколаївський літературний андеграунд), один із засновників та лідерів мистецького об’єднання «Теплий настрій», учасник всеукраїнської формації “КУБ” (Ю. Матевощук, М. Мохнацька, О. Горчинський, О. Дорош)
Член Національної спілки письменників України з 2014 р.

Найновіший твір
ПО ВУЛИЦІ ДРОНОВА
Каб вбивати вилетів на вулицю Дронову
Побиту вирвами-шрамами від снарядів-вугрів
Ніби зуби уражені карієсом - скалічені стіни хатин дороги обабіч
І дерева де-не-де перемелені уламками ще збереглись
останки спалених вивернутих машин, понівечений метал воріт

Сурмить каб так недолуго
товстий, потворний, подібний до чорної сарани
Що винирнула з опаленого неба
Цілить в моє укриття -
Кволий, тісний, незграбний, але живий
Підвал під хатиною
Колишнього директора шахти “Південнодонбаська-один”
Шукаючи в сьому підвалі спокій мій,
Щоби перетворити його у свій останній іржавий крик

Хижо вгризається в тіло підвалу
Кришить, розжовує цеглини-стіни
Балки ламає ніби коріння-суглоби
За мить я вже нічого не чую
Я лежу і хапаю пилюку ротом, як риба
Густий, як мед, дзвін розмиває контури світу
І я відчуваю, як з моїх вух течуть теплі потічки крові
Вони ллються узбережжям щік і носа
На запилену підлогу підвалу

А звідти, де колись була стіна,
На підлогу ту
падає рівний жовтий сонячний промінь
І, здається, завмирає сполохано