Наші тіла втиснуті у напівтепле нутро ельки
химерної сріблястої рибини, що проковтнула нас
І тягне донбаськими морозними краєвидами
Під тягучі пісні північної дивізії
ми притиснуті до вікон автоматами і бронею
При березі сірої війни
Що тече цими голоребрими посадками

Туман повзе ярами обережно
Мов злодії у криві хати
Обмацує дерева, облизує чорні кістки посадок
Перед нами прокидається Біла гора,
Мов стара жінка, після важкого сну
Прищурені вікна, потріскані губи хатин
І посеред – церква, розбита,
навпрочуд світла
Немов великодня Паска

У кишенях наших броніків затерті світлини
відблиски мирних днів,
Зім’яті фантики м’ятних цукерок та обгортки від снікерсу

Наші душі
Тягнуться у системі координат мілчату
Де позначені позиції “Меркурій” та “Земля”
Дві планети в багнюці
На орбіті яких нам потрібно пробути п’ять днів
І утримати
До сходу чергової зорі

Раптом небо крається бритвенним звуком -
Підарська фпіві - хижий комар,
шукає кров у ранковому затишші
Серце затинається на півударі
Рука намацує холодний метал затвору
Але смерть проходить мимо
Ель-двісті скидає хід
В її ілюмінаторі наближається “Земля”