Лиш два роки проминуло з кривавої битви,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть плани має.
Ледь не Польща вся зібралась для походу того.
Зібрав і Хмельницький військо, хана на підмогу
Та й збирається полякам шлях перепинити,
Щоби уже остаточно в бою розгромити.
Радзивілл тим часом також Литву піднімає,
Король його захопити Київ посилає.
Вдарити у тил козацтву. Загроза чимала.
Зупиняти Радзивілла Небабу послали.
Радзивілл вів більш десятка тисяч своїх воїв,
Армія хоч не велика та здатна до бою.
Перевірені вояки, у боях бували,
Свої шаблі у кривавих битвах гартували.
Мав чернігівський полковник теж війська чимало.
Й козаки та ще й татари йому помагали.
Але ж звідки було знати, де гетьман попхає.
Може, він через Чорнобиль іти плани має?
А, може знов через Лоєв, як два роки тому.
Бо ж дорога і місцевість йому вже знайомі.
Як би там, та довелося військо розділяти,
Щоб шляхи усі можливі поперекривати.
Сам Небаба під Лоєвом з військом тирлувався,
Що до сутички не дійде, все ще сподівався.
Послав посланців козацьких він до Радзивілла,
Відмовляти, щоб литвини в похід не ходили.
Обіцяв, що всіх козаків із Литви відкличе.
Радзивілл на те погодивсь, що дивно, при стрічі.
Обіцяв, що він на Київ ходити не буде.
Поки в нього «гостювали» небабині люди,
Велів Мирському кінноти чимало узяти
І на поміч до Смоленська бігом вирушати.
На очах посланців Мирський і, справді, подався.
Тільки хмарою по сліду їхнім пил піднявся.
Посланці про те Небабі усе і доклали.
Від тих вістей полковнику спокійніше стало.
Щоби людей не томити біля переправи,
Він три сотні охорони тільки і зоставив.
А військо відвів у табір. Під Ріпками стали.
В разі чого часу вдосталь, звісно, вони мали,
Якщо ворог щось надума…На те сподівались.
Але, на жаль, воно сталось не так, як гадалось.
Мирський, звісно, до Смоленська зовсім не збирався.
До Гомеля по дорозі тільки і дістався.
Там через Сож перебрався та й назад вертає.
Ударити в тил козацтву під Лоєвом має.
Козаки при переправі зовсім не дрімали,
День і ніч вони на той бік весь час поглядали.
Чи не суне враже військо. Та все було тихо.
Бо не з того зовсім боку присунуло лихо.
Вранці Мирський з кіннотою з тилу підібрався
І зненацька на залогу козацьку напався.
Звісно, і вали, і шанці козаки ті мали,
Але ж вони з того боку ворога чекали.
Тим не менше, не здалися, стали опирались,
Від сил більших набагато вперто відбиватись.
Стачило їх на годину звитяжного бою,
Полягли та і литвинів забрали з собою.
Кілька тільки врятувалось, крізь литвин пробились.
Хоч поранені та, врешті до війська добились.
Повідомили Небабі про підлість литвинів,
Що Лоєвська ота Брама в руках їхніх нині.
Враз Небаба підхопився, ледь про те дізнався.
Не дати Дніпро здолати литвинам збирався.
Переправа невелика, щоб її здолати
Усім військом – то литвинам треба часу мати.
Підняв все, що під рукою, всю кінноту свою
Та й полетів. За годину був на полі бою.
Налетів на тих литвинів, що козаків били.
Порубали їх багато, майже оточили.
Сподівавсь Небаба – встигне цей загін здолати
Й Радзивіллу перебратись на цей бік не дати.
Та хитрий литвин Небабу зумів одурити.
Він зовсім на тому боці не збиравсь сидіти
Та чекати, поки Мирський козаків здолає.
Він із Лоєва на південь чимскоріш рушає
І отам Татарським бродом ріку й переходить.
Тож, поки козаки б‘ються й литвинів обходять,
Щоби вирубати в корінь, Радзивіл припхався
Й з тилу на козацьке військо зненацька напався.
Козаки ж того, звичайно зовсім не чекали,
Розпорошені, розбиті, боронитись стали.
Сам Небаба, наче вихор носився по полю,
Спокушаючи, напевно козацькую долю.
Про відступ, навіть не думав, поранений в руку,
Не звернув на те уваги, бо душевна мука,
Що так запросто попався, що військо пропало,
Йому думати про рани зовсім не давала.
Бився, доки хтось з литвинів налетів на нього,
І полетів славний лицар коневі під ноги.
Бились козаки завзято та не відступали.
Кілька тисяч там козацтва навіки пропало.
Майже вся лягла старшина на полі кривавім.
Але не змогла змінити результат виправи.
Кілька сот, мабуть козаків у полон попало.
Двадцять знамен переможні литвини забрали.
Правда, повністю козацтво знищить не зуміли.
Десять тисяч з того поля з боєм відступили.
Три полковники зуміли порядок навести
І до табору козацьке те військо відвести.
В таборі не залишались. Чого там робити?
Мусили аж на Чернігів спершу відступити.
Щоби місто захищати (Небаби ж немає),
Подобайла на полковники в місто обирають.
Зоставсь місто боронити, більшість відступила

До Києва. Й тут литвинська присунула сила.
І страхали, й умовляли брами відчинити.
Та не змогли Подобайла виманити звідти.
Так, не солоно сорбавши й на Київ подались.
А козаки з Подобайлом у тилу зостались.
Київ вони захопили, недовго раділи.
Бо козаки їм дороги в Литву перекрили.
І, хоча під Берестечком ляхи взяли гору,
Та у Києві литвини зрозуміли скоро,
Що тут всидіти не зможуть. Бурлить Україна.
Тож поставити не зможуть її на коліна.
Ляхи теж то зрозуміли, взялись домовлятись,
Щоб навіки в Україні часом не зостатись.
Я не знаю, чи б литвини пробитись зуміли,
Але Хмель велів козакам, аби пропустили.
Не було у нього сили литвинів тримати,
Полягло під Берестечком козаків багато.
Озираючись, литвини Київ залишили,
В свої ліси і болота чимдуж поспішили.