Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Зоя Бідило (1952)

Інфо
* Народний рейтинг 4.811 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 4.811 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Переглядів сторінки автора: 15477
Дата реєстрації: 2023-02-18 09:46:04
У кого навчаюсь: Волт Вітмен, Райнер Марія Рільке, Федеріко Гарсіа Лорка, Евген Маланюк, Ю.В.Шевельов
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.03.20 21:35
Автор у цю хвилину присутній

Найновіший твір
111
За брамою, відчиненою в мурі,
Земля чорніє, ні дерев, ні трав,
На дерев'яних лавах вечорами
Якісь старі знемовлені сидять.
Кругом будинки, поряд магазини,
По вулиці гасає дітвора, і поїзди
Гуркочуть повз могили. Округа злидарів.

Неначе латки на фасадах сірих,
Звисає з вікон рам'я, мокре від дощу.
Затерті написи на каменях могильних,
Які лежать тут більше двох віків,
Немає друзів, нікому забути,
Це нічиї мерці. Коли виходить сонце,
Бо сонце світить іноді у літні дні,
Щось мусять відчувати древні кості у глибині.

Ні листя, ні птахів. Земля і камінь.
Чи пекло ось таке? Це біль без забуття,
І злидні й гамір, і холод без надії.
Смерть не дарує тихі сни, життя так само
Клопочеться серед могил, немов повія,
Яка у нерухому ніч ладнає своє діло.

Коли тінь падає з нахмуреного неба
І дим заводів осідає сірим пилом,
Із шинку долітають голоси,
А потім поїзд пронесеться мимо,
І побреде відлуння довге, ніби бронзи гул.

Це ще не Судний день, мерці безвісні.
Утіштеся, засніть; засніть, якщо можливо.
Бо навіть Бог, здається, вас забув.