Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.386 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.710
Переглядів сторінки автора: 41804
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.05.18 17:16
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
КРИХКІСТЬ
КРИХКІСТЬ

Вона кружляє в мантії з блакиті,
Колиска душ, розі́п’ята в вітра́х.
В її очах – озе́ра, сонцем вмиті,
І сивина розлуки на гора́х.
Два янголи тримають вічну варту,
В них крил по два – і Чорне є, і Біле.
Один несе любові повну кварту,
А інший – лють, що все живе поглине.

Степ спалахнув кривавими квітка́ми,
Залізом небо крає гостра кривда.
Руїна си́ротами стогне, плаче удова́ми,
І в попіл білий лихо скида́ німба.
Але крізь гар, повз спалені коріння,
Знов воскреса́ життєвий колосок.
Бо ж мир душі – це праведне насіння,
Що проростає в зоряний пісок.

Війна і мир – не битви, а ваги́
Тривалої й крихкої рівноваги.
У ній брехня – як совісті борги,
Серця рубці без го́їння чепра́ги.
Правда – найтонша нитка в венах скла,
Що жмутом стягнута над прірвою часу́.
І дму́ху варто їй, щоб скалка розсікла
Примарну цю у яві райдужну красу.

Брехня одягнута у золотаві ша́ти,
Дурманить ґлузд солодким фіміамом
І огортає згубним чадом хати,
Де співчуття рясло. Отруює хара́мом.
А Правда – боса, в чистім полотні,
На гільйотину йде без докорів й вагань.
Її слова і думи – лілії у зме́ртвленому тлі,
Що провіщають світло з темряви блукань.

Занепад починається без звуку,
Як тріщинка мізе́рна в чаші з кришталю́.
Згинуть епохи в порцеляну смутку,
Поступ стираючи доще́нту, без жалю́.
Старого смерть – різдва поживне ложе,
Відродження пологи, пліднення субстрат
І перевтілення єства, що переможе,
Де кожен сам собі пророк і жертва й кат.

Паду́ть титани, здрі́бняться коло́си
У манівцях від блуду самолюбства.
На попелищі плачуть щирі роси:
Святі й тирани – хтива доля людства.
Сльози Землі – не сіль її. І не жива вода,
А зцілення нектар, грааль із покрово́ю.
Закля́ття й Заповіт, що як помре біда,
Весна повернеться до но́вого розво́ю.

Любов і зло як полюси єдиної напруги,
Що крутить жо́рна часу і буття.
Ми – лише краплі, що малюють дуги
На дзеркалі німого забиття.
Всевишній спить. На полотні безодні
Пульсує в Бозі Всесвіт – вибуху ядро,
А ми в дитячій крихітній долоні, го́дні,
На пальчиках тримаємо добро.

Павло Гай-Нижник
18 травня 2026 р.