Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
11:16
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло ГайНижник (1971) /
Вірші
КРИХКІСТЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИХКІСТЬ
КРИХКІСТЬ
Вона кружляє в мантії з блакиті,
Колиска душ, розі́п’ята в вітра́х.
В її очах – озе́ра, сонцем вмиті,
І сивина розлуки на гора́х.
Два янголи тримають вічну варту,
В них крил по два – і Чорне є, і Біле.
Один несе любові повну кварту,
А інший – лють, що все живе поглине.
Степ спалахнув кривавими квітка́ми,
Залізом небо крає гостра кривда.
Руїна си́ротами стогне, плаче удова́ми,
І в попіл білий лихо скида́ німба.
Але крізь гар, повз спалені коріння,
Знов воскреса́ життєвий колосок.
Бо ж мир душі – це праведне насіння,
Що проростає в зоряний пісок.
Війна і мир – не битви, а ваги́
Тривалої й крихкої рівноваги.
У ній брехня – як совісті борги,
Серця рубці без го́їння чепра́ги.
Правда – найтонша нитка в венах скла,
Що жмутом стягнута над прірвою часу́.
І дму́ху варто їй, щоб скалка розсікла
Примарну цю у яві райдужну красу.
Брехня одягнута у золотаві ша́ти,
Дурманить ґлузд солодким фіміамом
І огортає згубним чадом хати,
Де співчуття рясло. Отруює хара́мом.
А Правда – боса, в чистім полотні,
На гільйотину йде без докорів й вагань.
Її слова і думи – лілії у зме́ртвленому тлі,
Що провіщають світло з темряви блукань.
Занепад починається без звуку,
Як тріщинка мізе́рна в чаші з кришталю́.
Згинуть епохи в порцеляну смутку,
Поступ стираючи доще́нту, без жалю́.
Старого смерть – різдва поживне ложе,
Відродження пологи, пліднення субстрат
І перевтілення єства, що переможе,
Де кожен сам собі пророк і жертва й кат.
Паду́ть титани, здрі́бняться коло́си
У манівцях від блуду самолюбства.
На попелищі плачуть щирі роси:
Святі й тирани – хтива доля людства.
Сльози Землі – не сіль її. І не жива вода,
А зцілення нектар, грааль із покрово́ю.
Закля́ття й Заповіт, що як помре біда,
Весна повернеться до но́вого розво́ю.
Любов і зло як полюси єдиної напруги,
Що крутить жо́рна часу і буття.
Ми – лише краплі, що малюють дуги
На дзеркалі німого забиття.
Всевишній спить. На полотні безодні
Пульсує в Бозі Всесвіт – вибуху ядро,
А ми в дитячій крихітній долоні, го́дні,
На пальчиках тримаємо добро.
Павло Гай-Нижник
18 травня 2026 р.
Вона кружляє в мантії з блакиті,
Колиска душ, розі́п’ята в вітра́х.
В її очах – озе́ра, сонцем вмиті,
І сивина розлуки на гора́х.
Два янголи тримають вічну варту,
В них крил по два – і Чорне є, і Біле.
Один несе любові повну кварту,
А інший – лють, що все живе поглине.
Степ спалахнув кривавими квітка́ми,
Залізом небо крає гостра кривда.
Руїна си́ротами стогне, плаче удова́ми,
І в попіл білий лихо скида́ німба.
Але крізь гар, повз спалені коріння,
Знов воскреса́ життєвий колосок.
Бо ж мир душі – це праведне насіння,
Що проростає в зоряний пісок.
Війна і мир – не битви, а ваги́
Тривалої й крихкої рівноваги.
У ній брехня – як совісті борги,
Серця рубці без го́їння чепра́ги.
Правда – найтонша нитка в венах скла,
Що жмутом стягнута над прірвою часу́.
І дму́ху варто їй, щоб скалка розсікла
Примарну цю у яві райдужну красу.
Брехня одягнута у золотаві ша́ти,
Дурманить ґлузд солодким фіміамом
І огортає згубним чадом хати,
Де співчуття рясло. Отруює хара́мом.
А Правда – боса, в чистім полотні,
На гільйотину йде без докорів й вагань.
Її слова і думи – лілії у зме́ртвленому тлі,
Що провіщають світло з темряви блукань.
Занепад починається без звуку,
Як тріщинка мізе́рна в чаші з кришталю́.
Згинуть епохи в порцеляну смутку,
Поступ стираючи доще́нту, без жалю́.
Старого смерть – різдва поживне ложе,
Відродження пологи, пліднення субстрат
І перевтілення єства, що переможе,
Де кожен сам собі пророк і жертва й кат.
Паду́ть титани, здрі́бняться коло́си
У манівцях від блуду самолюбства.
На попелищі плачуть щирі роси:
Святі й тирани – хтива доля людства.
Сльози Землі – не сіль її. І не жива вода,
А зцілення нектар, грааль із покрово́ю.
Закля́ття й Заповіт, що як помре біда,
Весна повернеться до но́вого розво́ю.
Любов і зло як полюси єдиної напруги,
Що крутить жо́рна часу і буття.
Ми – лише краплі, що малюють дуги
На дзеркалі німого забиття.
Всевишній спить. На полотні безодні
Пульсує в Бозі Всесвіт – вибуху ядро,
А ми в дитячій крихітній долоні, го́дні,
На пальчиках тримаємо добро.
Павло Гай-Нижник
18 травня 2026 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
