Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.386 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.710
Переглядів сторінки автора: 43942
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.09.26 09:55
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
МИ
МИ

Зостанься світлом у мої́м саду,
Де осінь колихають піснею дощі, –
Навіть босо́ніж у твій світ піду,
Мов за весною, в свя́точнім плащі.

Твоя природа – стягнута струна,
Що душу розбентежує і рве
У вихорі чуттів, очей, де глибина,
Яку ніхто не ніжив й не збагне.

О, так, ми – зо́рі, що лягли у ковилу́,
Ми – два крила, що небо обійня́ли,
І барви ми, що вніч зквітни́ли млу
Пелю́стками цілунків, що кружляли.

Твоя любов – мій найсвятіший храм,
Де думи – молитви́ з дитячих снів.
І ми – щасливі – між комедій й драм,
Віншу́ємо життя без злуди зайвих слів.

Нехай репі́же буть, а скрізь ширяє вій,
І куля із землі тріщить від зла й облу́ди –
Довіра й щирість збережуть сувій,
Де Бог на двох запише – будуть люди.

Тож най летять у безвість ретязі́,
А час карбує зморшки нам під очі –
Я все віддам за усмішку в сльозі,
Яка зася́ює пітьму́ посе́ред ночі.

Ми не лукавили, йшли чесно в майбуття,
Крізь суховії й гро́ми, чрез вітри́ й тумани.
Ти в нім – бенте́га й спокій, мрія й забуття
І ві́дчай із надією… Ми – зцілення, і рани...

О, так – всі вільні подорожніх обирати,
Або ж серця́ обох роздерти об граніт,
Та над усе – навчитися кохати і плека́ти
Когось того́, хто твій тримає світ.

Павло Гай-Нижник
25 вересня 2026 р.