ПРИЧАСТЯ ВОЛІ
(Пам’яті Романа Шухевича)

Звитяжна смерть –
не крапка, а причастя.

Планета заніміла, впавши в перекля́к,
І людяність оскаженіла з вад й гріхів,
Земля здигнулася і навіть Бог закляк
Від жертви Армії нескорених життів.

Епічна битва це за право власних жнив:
Хто прагне майбуття́ – не жде чужих підмог
Щоб вирвати свій Край із пекла. Щоб Рід жив –
Він сам стає вогнем у полум’ї тривог.

Герої не зникають в темряві могил –
Вони стають дощем для випалених нив.
І кожен їхній чин – насіння гарту й сил,
З яких повстане визволення зрив.

Коли ж іржавий час ламає крихку плоть,
Лиш викресаний дух не дасть її згноби́ти.
Ця оповідь про того, кому дав Господь
Священний привілей – Вітчизну боронити.

Держава – це не блиск у ро́зкоші палат,
Хто мислить про народ – не прагне нагород,
А зло́жить душу й тіло на вівтар стократ
І сам іде на хрест – задля зорі́ свобод.

Вітчизні долю він прирік – в ім’я́ її святинь,
Щоб Україна тішилася в гомоні століть.
І став легендою наступних поколінь
Та честю нації в години лихоліть.

Загин – не тремт, зкінчи́ть слава борню,
Коли в шляху своїм тримав серця броню.
Страшніш лишити страх у спадок для синів
І гнути ниций карк під чоботом катів.

Бо ж Воля – це не дар і не млостиві сни,
Вона кується працею й крізь полум’я війни.
І смерть за Батьківщину – вихід за межу,
Де вічність запромінить темряву чужу.

Він ліг у цю ріллю, щоб колосом зійти,
Ступив у засвіти як велет надмети,
Щоб смолоскипом світло дати в світ,
Яке нащадків з терн веде в політ.

Він не лишив труни́ для пла́чу і кадил,
А прісно увійшов у пам’ять змахом крил,
Щоб кожен, хто іде у цей звитяжний бій,
Здіймав держави стяг, хай й з попелу надій.

І голос Командира зве крізь товщу літ
Немов пророча притча, предків заповіт:
«Я той останній крок зчинив, щоб майорів
В очах живих квіт синьо-жовтих прапорів!

Б’ємось до згину ми не з гніву до чужих,
А з вічної любові й ласки до свої́х.
Хто прагне волі свято – не чекає свят,
Він волею стає сам – плугом для зернят.

Спускаючи ж набою вирок на курок,
Я за прийдешній день оголосив свій рок.
Мій бій уже затих, але ваш горизонт –
Неспинна боротьба і невмирущий фронт.

Мій порох – земле рідна, подих – плин вітрів,
Я кров’ю розтікаюсь в кожному бійці.
Вам – сіяти добро й кувати міць щитів,
Тримаючи меча у праведній руці!»

Павло Гай-Нижник
19 жовтня 2026 р.