Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.20
16:18
Густий туман укутав перехрестя,
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
2026.10.20
14:05
Підійде понеділок, і для битви
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
2026.10.20
13:54
Струмки зі сліз і дзвоники із ружі,
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
2026.10.20
10:36
Не зліть Україну,
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
2026.10.20
06:53
Уночі, задумою обнятий,
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
2026.10.20
03:39
Майбутнє нібито належить молодим, але вирішують долі світу чомусь-то старі маразматики.
Взимку страшні не так морози, як відморозки.
Диктатора від серійного вбивці відрізняють лише масштаби злодіянь.
Питання влади в Україні для декого набагато ва
2026.10.20
00:14
могли би стрітися класично
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
2026.10.19
13:58
Я в море заходжу, у розум кипучий
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
2026.10.19
13:54
З дев'ятого поверху зрію нову
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
2026.10.19
13:25
Палісандрами прикрашений,
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
2026.10.19
06:54
В темінь вгорнувшись поволі,
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
2026.10.18
20:08
Йшла громадянська уже другий рік.
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
2026.10.18
16:41
Такий посивилій юнак передчасно,
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло ГайНижник (1971) /
Вірші
ПРИЧАСТЯ ВОЛІ (Пам’яті Романа Шухевича)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРИЧАСТЯ ВОЛІ (Пам’яті Романа Шухевича)
ПРИЧАСТЯ ВОЛІ
(Пам’яті Романа Шухевича)
Звитяжна смерть –
не крапка, а причастя.
Планета заніміла, впавши в перекля́к,
І людяність оскаженіла з вад й гріхів,
Земля здигнулася і навіть Бог закляк
Від жертви Армії нескорених життів.
Епічна битва це за право власних жнив:
Хто прагне майбуття́ – не жде чужих підмог
Щоб вирвати свій Край із пекла. Щоб Рід жив –
Він сам стає вогнем у полум’ї тривог.
Герої не зникають в темряві могил –
Вони стають дощем для випалених нив.
І кожен їхній чин – насіння гарту й сил,
З яких повстане визволення зрив.
Коли ж іржавий час ламає крихку плоть,
Лиш викресаний дух не дасть її згноби́ти.
Ця оповідь про того, кому дав Господь
Священний привілей – Вітчизну боронити.
Держава – це не блиск у ро́зкоші палат,
Хто мислить про народ – не прагне нагород,
А зло́жить душу й тіло на вівтар стократ
І сам іде на хрест – задля зорі́ свобод.
Вітчизні долю він прирік – в ім’я́ її святинь,
Щоб Україна тішилася в гомоні століть.
І став легендою наступних поколінь
Та честю нації в години лихоліть.
Загин – не тремт, зкінчи́ть слава борню,
Коли в шляху своїм тримав серця броню.
Страшніш лишити страх у спадок для синів
І гнути ниций карк під чоботом катів.
Бо ж Воля – це не дар і не млостиві сни,
Вона кується працею й крізь полум’я війни.
І смерть за Батьківщину – вихід за межу,
Де вічність запромінить темряву чужу.
Він ліг у цю ріллю, щоб колосом зійти,
Ступив у засвіти як велет надмети,
Щоб смолоскипом світло дати в світ,
Яке нащадків з терн веде в політ.
Він не лишив труни́ для пла́чу і кадил,
А прісно увійшов у пам’ять змахом крил,
Щоб кожен, хто іде у цей звитяжний бій,
Здіймав держави стяг, хай й з попелу надій.
І голос Командира зве крізь товщу літ
Немов пророча притча, предків заповіт:
«Я той останній крок зчинив, щоб майорів
В очах живих квіт синьо-жовтих прапорів!
Б’ємось до згину ми не з гніву до чужих,
А з вічної любові й ласки до свої́х.
Хто прагне волі свято – не чекає свят,
Він волею стає сам – плугом для зернят.
Спускаючи ж набою вирок на курок,
Я за прийдешній день оголосив свій рок.
Мій бій уже затих, але ваш горизонт –
Неспинна боротьба і невмирущий фронт.
Мій порох – земле рідна, подих – плин вітрів,
Я кров’ю розтікаюсь в кожному бійці.
Вам – сіяти добро й кувати міць щитів,
Тримаючи меча у праведній руці!»
Павло Гай-Нижник
19 жовтня 2026 р.
(Пам’яті Романа Шухевича)
Звитяжна смерть –
не крапка, а причастя.
Планета заніміла, впавши в перекля́к,
І людяність оскаженіла з вад й гріхів,
Земля здигнулася і навіть Бог закляк
Від жертви Армії нескорених життів.
Епічна битва це за право власних жнив:
Хто прагне майбуття́ – не жде чужих підмог
Щоб вирвати свій Край із пекла. Щоб Рід жив –
Він сам стає вогнем у полум’ї тривог.
Герої не зникають в темряві могил –
Вони стають дощем для випалених нив.
І кожен їхній чин – насіння гарту й сил,
З яких повстане визволення зрив.
Коли ж іржавий час ламає крихку плоть,
Лиш викресаний дух не дасть її згноби́ти.
Ця оповідь про того, кому дав Господь
Священний привілей – Вітчизну боронити.
Держава – це не блиск у ро́зкоші палат,
Хто мислить про народ – не прагне нагород,
А зло́жить душу й тіло на вівтар стократ
І сам іде на хрест – задля зорі́ свобод.
Вітчизні долю він прирік – в ім’я́ її святинь,
Щоб Україна тішилася в гомоні століть.
І став легендою наступних поколінь
Та честю нації в години лихоліть.
Загин – не тремт, зкінчи́ть слава борню,
Коли в шляху своїм тримав серця броню.
Страшніш лишити страх у спадок для синів
І гнути ниций карк під чоботом катів.
Бо ж Воля – це не дар і не млостиві сни,
Вона кується працею й крізь полум’я війни.
І смерть за Батьківщину – вихід за межу,
Де вічність запромінить темряву чужу.
Він ліг у цю ріллю, щоб колосом зійти,
Ступив у засвіти як велет надмети,
Щоб смолоскипом світло дати в світ,
Яке нащадків з терн веде в політ.
Він не лишив труни́ для пла́чу і кадил,
А прісно увійшов у пам’ять змахом крил,
Щоб кожен, хто іде у цей звитяжний бій,
Здіймав держави стяг, хай й з попелу надій.
І голос Командира зве крізь товщу літ
Немов пророча притча, предків заповіт:
«Я той останній крок зчинив, щоб майорів
В очах живих квіт синьо-жовтих прапорів!
Б’ємось до згину ми не з гніву до чужих,
А з вічної любові й ласки до свої́х.
Хто прагне волі свято – не чекає свят,
Він волею стає сам – плугом для зернят.
Спускаючи ж набою вирок на курок,
Я за прийдешній день оголосив свій рок.
Мій бій уже затих, але ваш горизонт –
Неспинна боротьба і невмирущий фронт.
Мій порох – земле рідна, подих – плин вітрів,
Я кров’ю розтікаюсь в кожному бійці.
Вам – сіяти добро й кувати міць щитів,
Тримаючи меча у праведній руці!»
Павло Гай-Нижник
19 жовтня 2026 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
