ТРИ МАРАВИДІННЯ

МАРАВИДІННЯ ТРЕТЄ
Чугайстер
(Поповодь Лісу/Землі • про Духа і Опришка)

Шумлять старезні па́щі в верховинах,
Згасає ватра згарищем між зір.
Опришок там у кам’яних долинах
Молитву шепче під покровом гір.

Він стільки зим ховався від погоні,
Що й наодинці правив коляду,
Та раптом бір розкрив щільні долоні
І заманив дейнеку у біду.

Там, де смерек гуща́к як жмут розкосий
Й зжирає темрява світанок ще малим,
Постав із нетрів велетень стобосий –
Той дух, що предки звали лісовим.

«Викинь хреста, – шепоче дух із висі, –
Втопи його нараз у пе́рвісній воді.
Довіку в мо́му чаді розчинися –
Тут зблу́дяться гріхи всі молоді…»

Злякався легінь, впавши до нестями,
Чуга́йстера ураз прийняв як оберіг...
І глухомань розве́рзлась чаклунами,
Хор мавки завели́, водя́ник грав у ріг.

Зійшла тоді у татя вся карпатська хаща,
Кумирів розпізнав і духів..., іншу дивину.
Його ж душа – і вірна, і пропаща –
Занурилась в слов’янську таїну.

Упала бартка миттю в вікові мохи́,
Розсипавсь порох і свинець на дріб...
Замішує земля у тісто потрохи́
На кров в’язку́ – і так пече свій хліб.

Павло Гай-Нижник
5 жовтня 2026 р.