Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.386 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.710
Переглядів сторінки автора: 41345
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.04.28 16:30
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
У СМЕРТІ ОЧІ ШИ́РОКО РОЗКРИТІ
У СМЕРТІ ОЧІ ШИ́РОКО РОЗКРИТІ

У смерті очі ши́роко розкриті –
Заплющує їх скі́нчене життя.
Та крізь повіки, слі́зьми перемиті,
Провалля спльовує буття і каяття.
Там, за межею, де німують звуки,
Лишається лиш пам’яті сувій,
І час кладе свої холодні руки
На перехрестя нездійсне́нних мрій.
Що ми несли́? Лиш шепіт воску в храмі
Та босий крок по лезу гострих трав...
Ми стали просто світлими тіня́ми
Того, хто нас колись недокохав.
Там люди – іскри ватри, а тіла – зотлінні.
Дих ви́дихнеться вщент і молох все зітре.
Враз розіллємося в безмовному зорі́нні,
Яке навіки згасне й космос обійме.

А може смерть – лиш дзеркало для духу,
Де відбивається небесний душолад,
Де в пустці кожній – гомін роду руху,
Луна пологів, блиск в Господній сад?
І ми не плоть уже, а чистого потоку
Безмежжя й пульс, що зіткані з заграв,
Аби явити заповідь, що ре́чена пророку,
Яку за метушнею люд не помічав?
Не треба слів – вони повітря важчі,
Щоб знятись вгору, де ширя́ ефір.
Ми – тонка нитка у безмежній прядці,
Що вишиває нетутешній взір.
І в цій неви́черпній жахаючій безодні,
Де сонця Бога спа́лять злісні втіхи,
Нарешті обрані зійдуть як самородні –
Поза межу епох і доль – у вічні віхи.

Там розчиняється остання крихта болю,
Стихія заковтне і погляд, і ім’я.
Станем і порохом, і вітром, і водою –
Там, де немає більше значень сенсів «Я».
І тільки пустки тремт. Лиш коло непорочне,
Де істина себе п’є зі своїх долонь...
Зануримося в спокій спо́вна – в остаточне,
Як у любов пірнає батьківський вогонь.
Ми – те зерно, що в неозорім полі
Чекає на свою одну святу весну.
Не буде більше примусів й сваволі –
Лиш прокидання від земного сну.
Ми почнемо́ся знов. Чи променем, чи цвітом,
Чи подихом й світанням, житом, що вже жнуть,
Чи сміхом діточок, лунатиме що світом,
Де смерть – вихід до входу – у таємну суть.

Павло Гай-Нижник
28 квітня 2026 р.