Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олег Дорош (1988)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Переглядів сторінки автора: 8915
Дата реєстрації: 2019-11-03 00:04:56
Школа та стилі: літературна школа Михалка Скаліцкі
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.06.10 21:33
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Поет, прозаїк, публіцист, блогер, організатор літературно-музичних вечорів, квартирників. Організатор Миколаївського поетичного слему. Працював кореспондентом на місцевому телеканалі. З 2016 року — редактор інтернет-видання “СВІДОК.info. Друкується з 2000 року в періодичних виданнях та інтернет-порталах. Переможець конкурсу молодих літераторів краю «Південне сузір’я» (2009), лауреат «Золотої арфи» (2010), лауреат Миколаївського поетичного фестивалю «Монітор» (2011), переможець конкурсу «Бумажное дерево» (2011). Лауреат (ІІ місце) Всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (2014).
Учасник літературної сцени фестивалів: фестиваль «Трипільське коло» (2012) (проект «Високосна поезія»), «Мистецький фестиваль «Ї» м. Тернопіль (2016), фестиваль «Файне місто» (2016) у складі «Літературної збірної Тернополя», фестиваль «Спаський трамвай» (2014-2017).
Учасник літературних угруповань: «Микола» (Миколаївський літературний андеграунд), один із засновників та лідерів мистецького об’єднання «Теплий настрій», учасник всеукраїнської формації “КУБ” (Ю. Матевощук, М. Мохнацька, О. Горчинський, О. Дорош)
Член Національної спілки письменників України з 2014 р.

Найновіший твір
Чай ранковий “Трипільський”
трипільське сонце
повагом сходить у моєму залізному, чорному від чайного нальоту, кухлі
приємно заповнює ароматом перегнилого листя келію нашу в три дерев'яних накати
на стрілецькі галети мащу солодкий квітковий мед у стіках, ним і смакую
перед ворожим штурмом, який почнеться як завше по сіряку, на світанку,
ніби за розкладом на кінець моєї зміни
хлопці поки дрімають у закутках, бачучи в снах
голих дівчат, що манять до себе в обійми, гукаючи кожного по імені
а я випускаю у повітря хижого, сірого, мов сокола, мавіка:
він випурхує з укриття ревучи, між покарлючені гілки дерев, розрізаючи моторами
затишшя передсвітанкового рожевого неба
він бачить
як з туманних, обдертих, кострубатих посадок випірнають теплові сигнатури коробочок,
вагітні руснявими безтямними організмами
"почалося", - кричу я у "міт" черговому, дуже оперативному,
"прокидайтеся", - кричу у чат ефпівішникам,
що теж подрімали в жовтневих обвітрених бліндажах
"до завтра"- махають тоненькими рученятами дівчата у снах моїх пацанів
і ніяк не хочуть відпускати
русаки вибігають з коробочок, намагаючись добігти до зеленки полями
і я споряджаю свого сокола ребристими ефками та колючими вогами
упевнено його направляю у бій
терзати та розкладати на клаптики безликі тіла,
шмаття яких розкидує на стебелля здичавілих амброзій й полину
жужики-камікадзи жалять і розтинають ворожі коробочки,
перетворюючи їх у безформну металеву масу
макабра на темних долинах править бал
з густих яремних вен вибалок і байраків
іде горлом чорна смердюча русаковська кров
стодвадцятка нашпиговує животи стелевими зернами
жоден з них не дійде до нашої піхоти і зітреться у ранкову імлу, як примара
ми відбиваємося
і я поступаюся робочим місцем пілота
і мов беззахисний пес у лежанку, заглиблююсь у свій продірявлений, обшматаний спальник

а тим часом сонце трипільське груди розправляє все ширше
наді мною напівсонним, над пацанами, що розливають окріп по кухлях, над нашою келією
переповненою запахами гнилого листя