Автори /
Гриць Янківська (2012)
|
Рубрики
/ БІГ ВАСИЛІСКА. Спалахи (2016-2017рр.)
Огляди
Опис: "Спалахи" – цикл поезій 2016-2017рр. Зі збірки "Біг василіска".
Ілюстрація – картина Тетяни Молодої
Ілюстрація – картина Тетяни Молодої
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Музика зими
•
Соколиним позирком
•
Білим маревом вкрита дорога
•
Височінь
•
Мій світе
•
Я зірвала увесь виноград
•
А я тебе взуваю у кришталь
•
Що нам боятися вітру
•
І віск покрапав на папір
•
Спалахи
•
Крізь жовтолистий осип
•
Осіння ритміка
•
Чари-погляди
•
Цілована, мальована, маніжна
•
Серед білих веж
•
Я спадала додолу
•
Паперовий літавець
•
Плачу цьогоріч
•
Наготою душі
•
Не сумне літо
•
В тиші тиш
•
Як трепетно у тиші громіздкій
•
На одній галузі
•
Віриш, чи ні, та у нас тут
•
Весняному
•
Лебедина туга
•
Від музики брижі
•
Небо вляглося
•
Не сумна весна
•
Так сонячно
•
Радуйся
•
Кришталем
•
Прикривши посмішкою лихо
•
У горіхову ніч
•
Скрапує ніжність в роси
•
Ось перелічую
•
Засяяла
•
Не хочу сьогодні суму
•
Білішає
•
І мрії чужі
•
Крихтами хліба
•
Заздрість пройме
•
Збивала краплини
•
Останній лист непізнаному другу
•
Колисанки лунають
•
Я б порізала осінь
•
Маленьке дитя
•
Дрібненький слід
•
Виключно незряча
•
Ох, не ховай лиш очей своїх
•
Актриса
•
Колись я прокинусь вві сні
•
Кізкоріг
•
Біг василіска
•
Маленькому принцу
•
Вічний оберіг
Бачиш, зима квітує блідо,
Та аромат різкіший на морозі
Та аромат різкіший на морозі
Ти тільки поглянь, крилатий мій,
Безмежжя взялось окрайцями.
Безмежжя взялось окрайцями.
Білим маревом вкрита дорога –
Це не сніг, – це моя душа.
Це не сніг, – це моя душа.
Ти – височінь.
Тобі болить
Тобі болить
Мій світе, безгранично чарівливий,
Це ти мене, чи я тебе творила?
Це ти мене, чи я тебе творила?
І допоки я тут дочитуюсь вашої правди –
Замітає погаслим листям дороги мої однобокі.
Замітає погаслим листям дороги мої однобокі.
А я тебе взуваю у кришталь,
Осінній день, не квапся по бруківці!
Осінній день, не квапся по бруківці!
Що нам боятися вітру, чи проливних дощів?
Трощені, вже й перетрощені, перенасичені душі.
Трощені, вже й перетрощені, перенасичені душі.
І віск покрапав на папір.
І вітер розірвав фіранку.
І вітер розірвав фіранку.
Спалахи... Іскри... Спалахи...
Хочеш, мене зігрій
Хочеш, мене зігрій
Осиротілосте моя, о осене!
Осоння душ засмагою орошене,
Осоння душ засмагою орошене,
Досить холодних поглядів! Помахів скутих рук
Промахи досить впевнені. Подумки і навпаки
Промахи досить впевнені. Подумки і навпаки
Очі дівчини-чарівниці...
Чи позбирано, як зірниці,
Чи позбирано, як зірниці,
Цілована, мальована, маніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Серце моє, серденько, ти охолодилося.
Так завзято билося. Та чи ще буде́ш?
Так завзято билося. Та чи ще буде́ш?
Я спадала додолу вологою томного, бляклого літа,
Проникала промінням крізь шиби у ваші суворі доми,
Проникала промінням крізь шиби у ваші суворі доми,
Бам-бам-бам...
Добре бути нам
Добре бути нам
– Плачу цьогоріч.
– Плачеш? Дурна, чого ж?
– Плачеш? Дурна, чого ж?
І нехай то не я воскресатиму тут під світанки,
І нехай не мене чаруватимуть співи пташат –
І нехай не мене чаруватимуть співи пташат –
Пахло бузком й покосом.
Вибились з сил гризоти.
Вибились з сил гризоти.
В тиші тиш – шелестіння любові.
Шумом, шурхотом крил, мій янголе,
Шумом, шурхотом крил, мій янголе,
Як трепетно у тиші громіздкій
Цієї ночі помислоп'янкої
Цієї ночі помислоп'янкої
Отак на одній галузі сиділи з тобою вдвох.
І ти мені пісню співав, і слухав цю пісню Бог.
І ти мені пісню співав, і слухав цю пісню Бог.
Віриш, чи ні, та у нас тут такі світанки!
Бачив колись, як у паренім молоці
Бачив колись, як у паренім молоці
Подув так звично, з заходу. Привіт!
Ввесь світ розбурхав? Як воно, без мене?
Ввесь світ розбурхав? Як воно, без мене?
Це лебедина туга
Понад захланним морем.
Понад захланним морем.
Заспівайте мені, музиченьки, про дорогу у світ далеку,
Сумовитої, тихої пісні скорботно мені заспівайте,
Сумовитої, тихої пісні скорботно мені заспівайте,
Небо вляглося в маленькі мої долоні.
Небо сповите пеленкою з молитов.
Небо сповите пеленкою з молитов.
Крок, два, –
Вчора була зима.
Вчора була зима.
Так сонячно, немов пролито мед.
Думки прозорі, мов безгрішні діти.
Думки прозорі, мов безгрішні діти.
Ти – серця мого надія.
Я – серця твого покров.
Я – серця твого покров.
Кришталем, дзвоном його невагомим
З першим снігом розталим у душі ввійшли спогорда,
З першим снігом розталим у душі ввійшли спогорда,
Прикривши посмішкою лихо,
Фарбуєш губи у червоний.
Фарбуєш губи у червоний.
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
Коли вітри колисанки свистіли
Ні, не буває так!
Серце з грудей – додолу.
Серце з грудей – додолу.
Ось перелічую сонця зернята,
Сію в серця. Чи зійде із них слово?
Сію в серця. Чи зійде із них слово?
Засяяла!
Дивись, як високо і як недосяжно!
Дивись, як високо і як недосяжно!
Не хочу сьогодні суму, не хочу, пробач!
Я така незакохана і така відверто нічийна!
Я така незакохана і така відверто нічийна!
Я малюю ногою, мов пензлем, за слідом слід,
Заплітаю у косу світло нічних ліхтарів.
Заплітаю у косу світло нічних ліхтарів.
І мрії чужі твоїх доторкаються вій.
І вії твої завертаються ввись від мрій.
І вії твої завертаються ввись від мрій.
Крихтами хліба, небесною манною
Землю вкриває сніг.
Землю вкриває сніг.
Заздрість пройме до чужого таланту,
Ревність пробудить в тобі голоси.
Ревність пробудить в тобі голоси.
Збивала краплини сльози і роси
Заточеним кінчиком слова-коси.
Заточеним кінчиком слова-коси.
В зимову ніч бринів лиш сніг-скрипаль
У такт словам моїм в листі останнім.
У такт словам моїм в листі останнім.
Колисанки лунають з-під стелі, з роззявлених шпар,
Проростають під вікнами, стіни окутують хмелем
Проростають під вікнами, стіни окутують хмелем
Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
Я – маленьке дитя, позавчора дощами народжене.
Серце в п’ятах дрімає, воно ще тремтливе, несходжене.
Серце в п’ятах дрімає, воно ще тремтливе, несходжене.
Дрібненький слід відбитком золотим –
лю-
лю-
Маленька планета однієї маленької людини.
З її серцевини струменить блакитна лава.
З її серцевини струменить блакитна лава.
Ох, не ховай лиш очей своїх,
Срібно-ясних, сяйливих!
Срібно-ясних, сяйливих!
Про неї поети складають солодкі вірші,
Пахучість букетів пилком осідає на віях,
Пахучість букетів пилком осідає на віях,
Колись я прокинусь вві сні,
Бо дні розминуться з ночами,
Бо дні розминуться з ночами,
До життя нове причастя –
Це січневий кізкоріг.
Це січневий кізкоріг.
Скрашую тишу цим незбагненним дивовижжям.
Стишую голос. Ш! Мовчу умисно.
Стишую голос. Ш! Мовчу умисно.
Впізнаєш? – Це слона проковтнула змія.
Намалюю, хоча й не вмітиму.
Намалюю, хоча й не вмітиму.
Моя мама – гроно допомог,
Дужі, спомагаючі вітрила!
Дужі, спомагаючі вітрила!
Огляди