ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Вірші
/
РОЗІРВАНЕ НАМИСТО. Спалахи (2016-2017рр.)
Я б порізала осінь
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я б порізала осінь
Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
У калюжах осінніх (їх безліч) не знайдете й ложки води –
Скаламучене небо вляглося купками набухлих хмарин,
Бо на дверях у перекинуте небо розбита колодка.
Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, –
Це не краща пора для осушення душ.
На балконах не вгледиш шнурків ні з таранькою, ані з білизною,
А прогнози з учора на завтра хіба що приблизні.
Небо зараз, як очі дворняги Сірка.
Туманів ріка
І струмки молока стікають по нерівній бруківці,
Напуваючи змучені ноги.
Каблуками цок-цок – ходять долі, доволі прозорі, та все ж
Так волого, що й межі добробуту їхнього змиті.
А прикриті принишклими купами листя обабіч доріг,
Підглядають за зміною днів і ночей
Керамічні манірно-лукаві гноми.
Є в цю осінь й такі, що досі були незнайомими.
За одним пересічним дивом простеж:
Осінь вперше знайомить з листям пожовклим сумних слимаків –
Виповзають групуючись, творять химерні фігури.
Їм позаздрити можуть найуміліші з парашутистів, де-юре
Залишаючись дітьми землі,
А де-факто – небес.
Слимаки в формі сонечка...
І хто зна, що їх вабить, можливо цілуються,
Поцілунком знімають накликаний осінню стрес.
Перехожі обходять їх боком чи міряють кроком
Між цими фігурами відстані
І всміхаються розуміюче.
Сонні душі бредуть по дорогах, що зведені на манівці,
А кінці їхні ген аж за обрієм зв'язані завжди вузлами подвійними.
Одинарним не варто, для кінців тих доріг, що надійними
Не були і не будуть ніколи,
Найдоречнішим є, мабуть, вузол подвійної вісімки.
Він чарує в альбомах аерознімків,
Хоч і звужує всі видноколи.
Коли в'яжеш його, – говорила старенька бабуся,
Що в душі альпіністкою зі знаних часів залишалася, –
Коли в'яжеш його, не потрібні навіть фіксуючі.
І пульсуючим стукотом серця збентежена,
Дивачка бабуся відводила очі вологі вбік,
Бо коханих вершин не підкорювала
Вже не день і не рік.
Знаєш, я б цю осінь, як свіжу халву, величезним шматком куштувала,
Не впустила б ні крихти, облизавши ретельно всі пальці,
А найбільші шматки, наче золота злитки, невеселим би роздавала.
Я б розмножила осінь яскраву на сірій зіжмаканій кальці,
Хай хоч так, бо блукальців багато і кожному хочеться щастя.
Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, –
Це не краща пора для осушення душ.
Та як маєш сміливості крихту, то правила певні поруш! –
Усміхнулась хитрунка бабуся.
10.11.2016
Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж!
У калюжах осінніх (їх безліч) не знайдете й ложки води –
Скаламучене небо вляглося купками набухлих хмарин,
Бо на дверях у перекинуте небо розбита колодка.
Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, –
Це не краща пора для осушення душ.
На балконах не вгледиш шнурків ні з таранькою, ані з білизною,
А прогнози з учора на завтра хіба що приблизні.
Небо зараз, як очі дворняги Сірка.
Туманів ріка
І струмки молока стікають по нерівній бруківці,
Напуваючи змучені ноги.
Каблуками цок-цок – ходять долі, доволі прозорі, та все ж
Так волого, що й межі добробуту їхнього змиті.
А прикриті принишклими купами листя обабіч доріг,
Підглядають за зміною днів і ночей
Керамічні манірно-лукаві гноми.
Є в цю осінь й такі, що досі були незнайомими.
За одним пересічним дивом простеж:
Осінь вперше знайомить з листям пожовклим сумних слимаків –
Виповзають групуючись, творять химерні фігури.
Їм позаздрити можуть найуміліші з парашутистів, де-юре
Залишаючись дітьми землі,
А де-факто – небес.
Слимаки в формі сонечка...
І хто зна, що їх вабить, можливо цілуються,
Поцілунком знімають накликаний осінню стрес.
Перехожі обходять їх боком чи міряють кроком
Між цими фігурами відстані
І всміхаються розуміюче.
Сонні душі бредуть по дорогах, що зведені на манівці,
А кінці їхні ген аж за обрієм зв'язані завжди вузлами подвійними.
Одинарним не варто, для кінців тих доріг, що надійними
Не були і не будуть ніколи,
Найдоречнішим є, мабуть, вузол подвійної вісімки.
Він чарує в альбомах аерознімків,
Хоч і звужує всі видноколи.
Коли в'яжеш його, – говорила старенька бабуся,
Що в душі альпіністкою зі знаних часів залишалася, –
Коли в'яжеш його, не потрібні навіть фіксуючі.
І пульсуючим стукотом серця збентежена,
Дивачка бабуся відводила очі вологі вбік,
Бо коханих вершин не підкорювала
Вже не день і не рік.
Знаєш, я б цю осінь, як свіжу халву, величезним шматком куштувала,
Не впустила б ні крихти, облизавши ретельно всі пальці,
А найбільші шматки, наче золота злитки, невеселим би роздавала.
Я б розмножила осінь яскраву на сірій зіжмаканій кальці,
Хай хоч так, бо блукальців багато і кожному хочеться щастя.
Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, –
Це не краща пора для осушення душ.
Та як маєш сміливості крихту, то правила певні поруш! –
Усміхнулась хитрунка бабуся.
10.11.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію