
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Вірші
/
БІГОМ ВАСИЛІСКА. Едельвейси. Де дві дороги сходяться в одну (2016-2020рр.)
Де дві дороги сходяться в одну
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Де дві дороги сходяться в одну
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері.
Вистежують народжених одне для одного,
Щоб задобрити у собі божка голодного,
Й якби могли, то зачинили б за собою двері.
Де й мудреці не мають доброї поради,
Під місяцем, що медом заливає небо-стелю –
Призначені побачення коханців у глибинах саду,
Коли п’янить вже навіть запах винограду.
Де щільно з руж посплітані тунелі,
Що й сонце вранішнє їх не проб’є
І не прошиє променем яскравим
Густого плетива одвічних таємниць
Розмов приватних з присмаком терновим,
Аж терпне тіло, та не терпне мить.
Спинися мите! Дай же впитись щастям,
Допоки милий серцю ще є тут!
Там тіні двох зливаються в одну,
Куштуючи із чаші насолоди
Таку глибинну й незбагненну таїну
В цілунку жадібнім, і погляди зчепились
Безповоротно, аж втрачаєш глузд.
Небесна твердь готова впасти в ноги
Тій, що красою світиться без остороги.
Марс і Венера опускають очі ниць,
Малюючи направду священну дивовижу,
Немов одне лице сотворене із двох облич.
Там плечі тонкістю кленового листка
Тремтять від вітру а чи від знемоги,
Й жага, немов прочанин, що дороги
І бездоріжжя сотні літ топтав,
Блукав, шукав і врешті віднайшов
Найсокровеннішу, омріяну святиню,
Й помер утішений в підніжку власних мар.
Там пальці переплетені вінками
Так тісно й солодко – нікому не віддам!
Там хтось поник, а хтось здається дужим,
Що часто це вважають за байдужість,
Насправді ж – дух завмер, щоб не сполохать
Отого дива, що одне на двох.
Одні на двох шорсткі та спраглі губи,
То пломенисті в пристраснім вогні,
А то вже зовсім зблідли від отрути
Безмірних пестощів, що падають долів,
Але підносять ввись жагучі грішні душі.
Коханню й потопити, й окрилити до снаги.
Воно, мов паводок, являється стихійно.
Тримай міцніше, пригортай надійно!
Стискай в обіймах ласки-боротьби!
Це згодом вже покути і грізьби,
А поки що – люби!
Люби!
Люби!
10.11.2016
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері.
Вистежують народжених одне для одного,
Щоб задобрити у собі божка голодного,
Й якби могли, то зачинили б за собою двері.
Де й мудреці не мають доброї поради,
Під місяцем, що медом заливає небо-стелю –
Призначені побачення коханців у глибинах саду,
Коли п’янить вже навіть запах винограду.
Де щільно з руж посплітані тунелі,
Що й сонце вранішнє їх не проб’є
І не прошиє променем яскравим
Густого плетива одвічних таємниць
Розмов приватних з присмаком терновим,
Аж терпне тіло, та не терпне мить.
Спинися мите! Дай же впитись щастям,
Допоки милий серцю ще є тут!
Там тіні двох зливаються в одну,
Куштуючи із чаші насолоди
Таку глибинну й незбагненну таїну
В цілунку жадібнім, і погляди зчепились
Безповоротно, аж втрачаєш глузд.
Небесна твердь готова впасти в ноги
Тій, що красою світиться без остороги.
Марс і Венера опускають очі ниць,
Малюючи направду священну дивовижу,
Немов одне лице сотворене із двох облич.
Там плечі тонкістю кленового листка
Тремтять від вітру а чи від знемоги,
Й жага, немов прочанин, що дороги
І бездоріжжя сотні літ топтав,
Блукав, шукав і врешті віднайшов
Найсокровеннішу, омріяну святиню,
Й помер утішений в підніжку власних мар.
Там пальці переплетені вінками
Так тісно й солодко – нікому не віддам!
Там хтось поник, а хтось здається дужим,
Що часто це вважають за байдужість,
Насправді ж – дух завмер, щоб не сполохать
Отого дива, що одне на двох.
Одні на двох шорсткі та спраглі губи,
То пломенисті в пристраснім вогні,
А то вже зовсім зблідли від отрути
Безмірних пестощів, що падають долів,
Але підносять ввись жагучі грішні душі.
Коханню й потопити, й окрилити до снаги.
Воно, мов паводок, являється стихійно.
Тримай міцніше, пригортай надійно!
Стискай в обіймах ласки-боротьби!
Це згодом вже покути і грізьби,
А поки що – люби!
Люби!
Люби!
10.11.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію