Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.

По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Без жалю, у мовчанні ідеш.

Причаїлось життя у чеканні,
У поснулих обрубках гілок.
Що з твоєю душею? Питання
Загубилося між сторінок.

Як посмів ти красуню чарівну,
Дрогоцінную душу свою,
Відпустити блукать безпричинно,
Полягла щоб в далекім краю.

Коли стіни - непевна розрада.
Із пітьмою змагання слабе.
Та чи є в світі більшою зрада,
Аніж зрада самого себе?

17-18 березня 2026 року.

Переклад віршу Миколи Заболоцького
"Облетают последние маки"

Вірш першоджерело:

Облетают последние маки,
Журавли улетают, трубя,
И природа в болезненном мраке
Не похожа сама на себя.

По пустынной и голой аллее
Шелестя облетевшей листвой,
Отчего ты, себя не жалея,
С непокрытой бредешь головой?

Жизнь растений теперь затаилась
В этих странных обрубках ветвей,
Ну, а что же с тобой приключилось,
Что с душой приключилось твоей?

Как посмел ты красавицу эту,
Драгоценную душу твою,
Отпустить, чтоб скиталась по свету,
Чтоб погибла в далеком краю?

Пусть непрочны домашние стены,
Пусть дорога уводит во тьму,
-Нет на свете печальней измены,
Чем измена себе самому.

1952