ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 Княжна козацького степу: Шепіт над безоднею (продовження 1)
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Його рука, звична до холодної сталі, раптом шукала її тепла.
– Там моя доля, Розандо. Я чую, як коні б’ють копитами в стайнях, вони знають раніше за нас. Батько каже – треба йти. Сучава кличе, а Сучава – це ти. Твій дім, твої сни. Я хочу принести тобі спокій на вістрі своєї шаблі.
– Спокій не живе на шаблях, мій соколе. Він живе тут, у цьому маленькому саду, де ми вперше мовчали разом. Ти обіцяв мені державу, а я хочу тільки твого подиху поруч, коли згасають свічки. Навіщо нам корони, якщо вони холодні, як каміння в Пруті?
Тиміш нарешті повернувся. У сутінках його очі здавалися темними безоднями, де тонули всі його страхи.
– Козак не обирає тиші, Розандо. Ми вінчалися під гуркіт гармат, і гармати будуть нашою колисковою. Але знай: куди б я не йшов, я несу твій запах перлів і яблук у своїх ладувальних сумках. Ти – моя єдина фортеця, яку я ніколи не здам.
–Тоді йди, – вона поклала голову йому на груди, слухаючи, як серце б’ється ритмом майбутнього походу. – Але повернися. Не гетьманом, не героєм – просто повернися тим юнаком, що вкрав мій погляд у Яссах. Бо без тебе Чигирин стане для мене пусткою, а перли – камінням на дні ріки.
Він мовчки поцілував її в чоло, і цей жест був міцнішим за будь-яку клятву. Над Суботовим зійшла перша зоря – холодна, далека і неминуча.
***
Гетьманич уже стояв у стременах, і кінь під ним гриз вудила, відчуваючи запах далекої облоги й гарячої крові. Розанда тримала його за коліно, обтягнуте грубою шкірою, намагаючись запам’ятати тепло, що витікало крізь пальці.
Тиміш сягнув рукою під жупан, до самого серця, і витягнув маленьку ладанку на простому шкіряному шнурку. Там не було святих мощей чи дорогоцінного каміння – там лежала жменя сухого полину з-під Суботова і маленька срібна сережка, яку він зняв зі свого вуха.
– Візьми, Розандо, – його голос перекривав іржання сотень коней. – Полин не дасть тобі забути смак цієї землі, що стала твоєю, а срібло... воно пам’ятає мій подих. Коли тобі стане страшно в нічній тиші Чигирина, просто стисни це в долоні. Це – мій голос, застиглий у металі. Поки це в тебе – я живий, навіть якщо гармати розірвуть небо.
Вона прийняла дарунок, і срібло здалося їй гарячим, мов вугілля. Вона не плакала – княжни плачуть лише тоді, коли сонце згасає. Вона просто зав’язала вузол на своїй шиї, поруч із перлами, і цей простий шнурок здався їй міцнішим за всі золоті ланцюги світу.
– Іди, мій соколе, – прошепотіла вона, відступаючи в тінь брами. – Я берегтиму твій полин, поки він не проросте в моїх долонях.
Він рвонув поводдя, і курява сховала його постать, лишивши Розанді тільки гіркий присмак степу на губах і маленьку срібну цятку, що зігрівала її груди в холоді немилосердної розлуки.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-03-16 23:37:53
Переглядів сторінки твору 302
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2026-03-17 21:30:45 ]
Дякую за те, що Ви начебто зі своїми героями. І це робить твір проникливим і переконливим.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2026-03-18 10:14:05 ]
Дякую сердечно за відгук. Мені до душі обоє із "Княжої Пари" -- і Розанда, і Тиміш...