Манить мене старенька хата.
Усе ріднесеньке манить.
Розлога верба, піч, канапа,
Що попід ганочком стоїть.
Я б скуштувала меду, й солі,
Калач свіженький на столі.
Старенька бабця у подолі
Несе до столу огірки.
За мить вже будем вечеряти.
Розмова тиха за столом.
Як день пройшов? Чого чувати?
Гарно посидіти разом.
Прибрали стіл, підмели хату,
Згасили світло. І разом
Всі посілади на канапу
Поговорити перед сном.
Замучені, але щасливі.
Та й зроблені, але живі.
Вони разом – у них є сила.
А я?.. Сама на чужині.

“Війна,” - говориш ти. Війна,
Та вічна ненажерна тьма.
Взяла і матір, і дитя,
Й солдата юного життя.
І кров, і бруд, і море сліз,
І серце зрізане навскіс.
Нема ні мрії, ні буття,
Ніхто не вірить у життя.
Там кров і сльози, гріх і плач,
Січе усіх старий палач.
Смерть вгості ходить кожен день,
Співати траурних пісень.

А в нас – і дружба, і весна,
І мирне небо. Допізна
Гуляють люди: сміх, пісні.
Усі щасливі й молоді.
Мене ти просиш подивитись,
Яке то щастя в мирі жити.
Кохання, ніжні почуття,
Без крові – ось воно життя.

Та, друже мій, під небом цим
Тихцем хтось краде. Молодим
Грошей все мало. І вночі
Мордують, крадуть, живучи.
Під мирним небом, в мирний час
Гвалтують для забави в нас.
Де ж та любов, де совість, страх?
Заснули. Сплять...Приспаний жах
І морок душі охопив.
Сліпі. Не бачать. Сон зморив.
Байдужість гірше від пітьми –
Такі ось жарти в сатани.

Недобре, друже,що війна,
То крики, кров. Але вона
Збира разом людські серця.
Країна бореться – жива!!!
Там горе є, але й любов!
Загинеш і воскреснеш знов
У дітях, внуках, у красі,
Що прийде в край твій по війні.

В вас брат за брата помирає,
Ось що любов’ю називають.

-Якби, Ваша ласка була, Куме, нині,
Чи б не розказали, як там на гостині
У сусідки Стефки як біла ворона
Ви все викрикали «Самооборона!»?
Боронили хату свою із садками,
Бо ж сусідські кури ходять табунами.
Боронь Боже син Ваш Юрко в чомусь винний.
Брешуть, що вкрав гроші з бабиної скрині.
І на жінку Вашу наклепи хтось зводить,
Що побила чужим індичатам ноги…
Самообронялись, Куме, з дві години,
Доки дід Микола не налив чарчини.
Дід Микола мовив: «Куме наш Іване,
Колись наші славні козаки-гетьмани
Обронялись саблею, бувало мечами,
Брали турків вилами, тиснули плечами.
Щоби вкоротити довгую промову –
Не спасла нікого ще п’яная мова».
Баба Стефка слово вставила куценьке:
«Вчивсь Іван балакати у пана Луценка».

Я за книжками... На дворі
Так пахне свіжою весною.
Збудились трави і ліси,
Буг-батько манить за собою.

Я ж за конспектами... Птахи
Крадуть увагу щебетанням.
Кричать, сміються дітлахи.
Струмок заворожив дзюрчанням.

Мій розум за книжками...Серце
Й душа помчали крізь вікно
До верб, дітей. Красі такій
Не протистОяв ще ніхто.

Поклич мене у сон свій, замани.
Приворожи ласкавими словами.
Візьми за руку – більш не відпусти,
Застав мене замовкнути устами.

Куди б не йшла – ходи за мною Ти,
Щоб не робила, будь тоді зі мною.
Я віддаю свою свободу. Полони
Мене, і сам заполонися мною.

Змішай своє буття з буттям моїм,
Зроби із нас єдине спільне ціле.
Кохай мене, цілуй мене, кричи
Про те кохання, що воно вже спіле.

Кружляє граціозно у повітрі
Із вітром в заворожуючім танці:
То вище підлетить, то спуститься додолу,
То в когось юного заблудиться між пальців.

І знову вальсом закружляє золотавим
На заздрість всім навколо разом з вітром.
І кожен раз нова прем’єра буде
У новому незнаному ще місті.

Але не кожен танець цей помітить,
Думки, турботи, сум комусь завадить...
Проте лишається найартистичнішим у світі
На цей момент – листок осінній золотавий.

Ти загубив ЇЇ колись,
Проспав, пропив, віддав за плату.
Ти не зберіг ЇЇ. Не встиг?
Ти думав в Тебе забагато?

Часи мінялись і мінялись люди,
Мінявся Ти, втрачаючи ЇЇ...
Маленька дівчинка Тебе якось спитала:
«Чому у Тебе очі злі?»


І Ти згадав, як півстоліття тому
Ти був щасливий. Мрії, сонце, сміх...
Ти дарував добро і щастя людям.
Чому ж ЇЇ Ти зберегти не зміг?

Лихі, недобрі люди оточили.
Обман і жадність, злість - перемогли.
І Доброта тихенько, непомітно
Із Твого серця зникла назавжди.

Та ні, не зникла, просто міцно спала.
ЇЇ Ти злістю чорною приспав.
Згадай, яке то щастя ЇЇ мати.
Збуди ЇЇ і більш не відпускай....