“Війна,” - говориш ти. Війна,
Та вічна ненажерна тьма.
Взяла і матір, і дитя,
Й солдата юного життя.
І кров, і бруд, і море сліз,
І серце зрізане навскіс.
Нема ні мрії, ні буття,
Ніхто не вірить у життя.
Там кров і сльози, гріх і плач,
Січе усіх старий палач.
Смерть вгості ходить кожен день,
Співати траурних пісень.

А в нас – і дружба, і весна,
І мирне небо. Допізна
Гуляють люди: сміх, пісні.
Усі щасливі й молоді.
Мене ти просиш подивитись,
Яке то щастя в мирі жити.
Кохання, ніжні почуття,
Без крові – ось воно життя.

Та, друже мій, під небом цим
Тихцем хтось краде. Молодим
Грошей все мало. І вночі
Мордують, крадуть, живучи.
Під мирним небом, в мирний час
Гвалтують для забави в нас.
Де ж та любов, де совість, страх?
Заснули. Сплять...Приспаний жах
І морок душі охопив.
Сліпі. Не бачать. Сон зморив.
Байдужість гірше від пітьми –
Такі ось жарти в сатани.

Недобре, друже,що війна,
То крики, кров. Але вона
Збира разом людські серця.
Країна бореться – жива!!!
Там горе є, але й любов!
Загинеш і воскреснеш знов
У дітях, внуках, у красі,
Що прийде в край твій по війні.

В вас брат за брата помирає,
Ось що любов’ю називають.