Чи то покарання чи то є спасіння
Коли ти знаходиш хороше насіння
Але вже немає куди посадити
І чим закопати, і з чого полити

Ти ніби це бачиш все перед собою
Виблискує гарно кришталем й водою
Чисте і світле, чуже то кохання
А в тебе пустеля, а в тобі мовчання

Ти хочеш із того колодцю напитись
Вдивляєшся в нього щоб не потопитись
Бо досвід тобі по дружньому каже
Чуже море темне, де друже там враже

І не розумієш чи крапля цілюща
Чи крапля що втравить тебе наче плющ,що
І ніби безпечний але і токсичний
Якщо прожуєш то випадок класичний

Отруєння, важкого дихання, втрати
Що страшно торкатись і страшно вдавати
Що ось це кохання ось точно хороше
А те що було то може негоже

Було же по справжньому і було красиво
А потім вмирала як липнева злива
Розлилась сльозами на асфальті сірім
І випарувалась в прямому ефірі

Тепер мені хочеться краплі збирати
Але всі снаряддя - диряві лопати
І ґрунт вже сухий як пісок Калахарі
Я хочу любити. Не спати в кошмарі.

Страшна тінь
А це лиш твоє відображення
Хоч і лінь
Концентруй своє врівноваження
Подивись
Загляни у пітьму, глибОко
Доторкнись
Нутра і росплющ третє око,
Відвʼяжи
Минулого навʼязливих привидів
Осягни
Що для тебе багато є привидів
Існувати
З собою віч-на-віч сміливо
Проживати
Не тікати від себе гидливо.
Просто бути
Без обмежень. Очікуваннь. Балів
Просто чути
Бажаннь тихеньких сигналів
Обнулитись
Бо тінь пропадає опівдні
Попуститись
Ідеальні завжди божевільні.

Після того як стався захід
Ти хотів повернути сонце
Ти жалівся на мироздання
Ти стомився від того чекання

Після того як стався захід
Ніч стучалась в твоє віконце
Тиха темрява як страждання
Без надії і сподівання

Ти кричав, безнадійно молився
Ніч згущалась на темному ґанку
І здавалось що вже ніколи
Не побачиш ти світла навколо

Але раптом тихо пролився
Перший промінь нового світанку
І усе заливалось світлом
Фарбувалося і розквітло

Усвідомило сердце хоробре
Все стається само собою
Час, рукописи, і світанки
Десь вечері, а десь сніданки

Сталось вчасно. І сталось добре
Попрощалася радість з болем
І прийшла вдячність тихій ночі
За розплющенні світлу очі

Бажання стікає водою
Гірськими потоками рік
Мені так гаряче з тобою
Що б ти собі там не прорік

Інстинкти очолюють тіло
І запахи в танці злиття
Я сильно тебе захотіла
Відчула жагу до життя

Піддатись тобі, щоб зцілитись
Бо тягнеш як чорна діра
Розчавитись би, розчинитись
Взірватися як наднова

Метафора- то лиш підказка
Бо любимо вдвох поміж строк
Твоя перемога- поразка
Я варта твоїх помилок

Загадки є там де питання
У мене немає таких
Я маю тварине бажання
Яке мені дало під дих

Ти жерло палкого вулкану
Ти магма, ти лава в вогні
Реальний, чи просто омана
Що мучить мене уві сні

Та зараз це все не важливо
Є ти. Я. І ця густа мить
Буремніша за морську зливу
Приречена нас оп‘янить.

Вкушай мене довго, повільно
Прокатно, глибоко надпий
Кохай цей момент божевільно
Агент провокатор блудний.

Фастфуд залазить у вуха
Дивиться в очі з екранів
Усюди мертвії душі,
І зовсім не як з романів.
Хочется жити
⠀
Або ж здалось лиш
⠀
Що
Люди це просто self- бренди,
Не впевненна що це люди
Бо це вже не особисте,
Все буде як скаже таргет!

З‘являєшся в стрічці.
⠀
Там і залишишся..
⠀
В цифрових анналах історії
Цього паскудного дня
Віддати б його крематорію
Відмітка спливає твоя
⠀
Твоя фотокарточка

В тусовці брендових людей
⠀
В кращих традиціях стрічки
Ніби німе кіно
Скролиш в потоці річки
А ти відчуваш дно...
⠀
Стрічка закінчилась

Такі ось stories.

Світ як старе кіно
с тисячами відтворень
Що б не було- вже все було
Нового вже не створим.
Свіжі обличчя, актори,
Нові декорації, камери
А всі сценарії старі-
Війни і полігамії.

Щось в мені таке
Велике самотнє ідентичне
Прокинулось, склалося
В складне - метафоричне

Блювалось сніданками
Плакалось, лилося водами-грозами
Знайшло іпостась
Складалося буквами- прозами

Щось в мені таке
Що наче вже мало померти
Прокинулось раптом
Голодне і хоче запити-зажерти

Рушійний вогонь чи то холод
Відчути поки неможливо
Я більше не можу
Але трансформація требує сили


Щось в мені таке…

Пробач що не зуміла пробудити
Зцілити твої травми
Торкнутись вище діафрагми
Та не тобі мене судити

Мене ти теж лишив ні з чим
Пробач, так, маю нерухомість
Але за цю ціну натомість
Ти був найближчим- став вовчим.

В тобі чи дірка чи колодязь
Бездонний темний і холодний
Ти як хижак завжди голодний
Що поживився мною, «князь»?

Ти з мене соки, душу випив
Любов‘ю куштував в прикуску
І віру кинув на закуску
Але ні крапельки не ситий

Моїй душі нема покою
Але хоча б у мене є душа
А от твоя чи варта хоч гроша
Чи в тебе нуль за тою пустотою


Ти все як можеш -компенсуєш
Ти бігаєш, стрибаєш- вправний
Твоє оточення скандує «славний»
Дівчата, гроші- але чом нудьгуєш?

«Я счастлив Яна» це я чула
Ти так це голосно кричав
То що ти щастям визначав?
Ресурс той- їжу? Все збагнула.

Я так плекала вірність лебедину.
Я бачила лише твої зелені очі
І пам‘ятала світлі наші ночі
Пробач хижак, в тобі я бачила людину

Що робиться всередині я не розкажу
І по світлинам в інстаграм не зафіксую
Як мені боляче і як я рефлексую
Лиш краєм ока в погляді підкажу

Була весна, я мило посміхалась
Була я юна, молода, весела,
і в голові ще не було оселі
І ось зима - тепер мені вже надцять

Тепер Прийшла Війна- життя перекрутилось
Десь виживало, десь здавалось перед смертю
Але мені завжди здавалось сердцем
Що разом завжди бути нам судилось

Цього не сталось, як не сталось миру
Цей рік перевернув все з ніг на гору
ЗТи щастям був для мене ,а став горем
Віткнувши в почуття мої сокиру.

Все відбулось- тобі за все я вдячна
За всі роки, за те що так любила
За те що доля разом нас звела
За те що і вона нас погубила.

Немає більше нас. Є я -є ти
І в кожного і з нас своя дорога
Хоч і на сердці в мене є тривога
Та віру в себе я зуміла зберігти.

Нехай тобі щастить. Я справді так бажаю
Всередині щоб було добре й повно
І щоб кохав когось ти невимовно
А я тебе колись з теплом згадаю.

Все буде просто. Так як я хотіла
Ось потяг. Краєвиди. Я.
Чужа земля дощем змокріла
Дорога. Радість і туга

Сумні історії за чаєм
Веселі дурощі з вином
Щось уціліло, щось ламало
Щось переписано цілком

Робота. Взлети і падіння
Нові міста, старі думки
Світанкове дурне бродіння
Знайомства. Ігри в хованки

Читання в залі. Сльози в спальні
Обід. Цигарка. Вечір. Сон
Хтось став цинічний і нахальний
А хтось за руку в унісон.

Фрустрація. Молитва. Кава
Знов ранок, потяг і мости
Чи буде складно? Чи цікаво?
Тепер собі пишу листи.

Пишу про те чого не стало
Про зиму цю. Про себе всю.
Я гола. Я нова. Я встала
Чи так хотіла, Янусю?

Життя продовжується попри все.
йому наплювати
Хтось просто до дівки іншої йде,
а хтось воювати.
У когось розбилася чашка з окропом, у когось сердце,
стається все ніби це ненароком,
але таки б‘ється
Чи можна сказати йому що воно
погане, жорстоке
Чи можна поглянути раз на то щастя
, хоча б одним оком
Чи жертва сьогодні, чи вділо костюм сурового ката
А може помер хтось, а може завмер,
а може за ґрати
Але ж то не завжди таке то життя,
буває й солодко
Буває зі смаком пломбіру буття,
весела походка
Буває що сонце сідає лише
для тебе і мене
Буває бажання несе попри все,
а більше й не треба.
Чи в цьому контрасті є гротекстний сюр
Чи в цьому загвоздка
Щоб було то важко то дуже легко
А потім громоздко
У цьому житті тільки правду несуть
Слова Соломона
Усе проходяще, у цьому і суть
І спокій, і втома.

Не проси нічого, не рівняй ні з чим
Хай пливе той човен в свій загін
Хай ростуть вітрила, впадуть якоря
Не проси нічого, ти - своя земля

Чи ти небом звешся, горизонт змика
Чи ти вітром в‘єшся , грози вісника
Не рівняй кохана, з човнем не рівняй
Облиши цю справу, волю собі дай

Ти прекрасна в тому що ти- є
Твоє небо гарне, бо воно- твоє
Просто та стихія в інших кольорах
Не літають човни в грозових хмарах


І не ходять човни по сухій землі.
По собі кохана, просто не суди
Кожному деревцю буде свій листок
І малій краплинці - буде свій струмок


Хоч і сумно мила, що все склалось так
Але ти не човен, ти великий птах.
Не судити море , як воно горить
Відпусти той човен, щоб самій летіть.

Все чого ти торкався спотворене
Чи благословене
Я не знаю,не відчуваю
Почуття мої як поле незоране.
Откровене
Ріп‘яхами поросло у відчаю

Я тепер не належу тобі
І собі теж не належу
Не знаю як це
Як завершитись цій війні
Якщо поле бою
залишилось без обох гравців

Що лишилось у мене це Пальці моїх рук,
На кінцях твої дотики
поцілунки
Боже, як позбавитись цих мук
Важкий наркотик
Співзалежні стосунки

Мені шкода що не будемо разом
І не прокинемось рано вранці
Ти дуже рано, а я пізніше
Ти на бассейн а я може на танці

Що не поїдемо у Карпати
Що захід сонця не зустрінемо разом
Не заведемо другу собаку
І цю що є не поцілуєм одразу

Що не зроблю тобі бутерброда
А ти не купиш мені самоката
Що вже для тебе уся моя врода
Не має сенсу , не має трактату

Що не напишу для тебе вірша
І тобі вголос не зачитаю
Що як бувало ставало гірше
Ти вже не втішеш мене тим чаєм

Що гаряче кохатись не будемо
І з головою під ковдру пірнати
І один одного не розбудимо
Щоб обніматись і реготати.

Що постаріємо ми окремо
І що ховати мене не будеш
Що все шо було пройшло даремно
Що ти не любиш мене, не любиш.

Чи ще побачу твоє волосся?
Чи забуватиму я твій запах?
І на початку мені здалося
Що я шукатиму тебе у всіх мапах.

Що майже рими мене покинули
Що більше слів я не проспіваю
І як один до одного линули
В думках вже більше не забуваю

Що посміхатись навряд чи буду
І не повірю в якесь кохання
Можливо довге, можливо чисте
Бо то ж здається було в останнє

Що більше небо не буде синім
Бо сірі фарби тепер мої слуги
І вже під деревом тим осіннім
Не поцілує ніхто мене в губи

Що день пройде, тиждень, рік, століття
І ти як лист змарнієш, зачахнеш
В моїх очах все ще буде блакиття
Все пам’ятатиму як ти пахнеш…

І я повірила в це реально
Я заплітала з туги колосся
Але життя тривало безжально
Усе оце лиш мені здалося.