Їм не подобався мій смак. Яка я на смак.
Не ягоди годжи, не суперфуд
Я звичайнісінька. Лю-ди-на.
Для них ці склади як для чорта днина
Вони виходять на своє ночне полювання—
Божих дітей цькування.
Вони не знайомі
З емпатією.
Апатією лиш нагодовані до несхочу.
Мене не хочете? Так я же і вас не хочу .
Моє існування виколює ваші очі, як
дзвінкі соски виколюють парубочі.
І хмари мені наливали доща на скроні,
Чи крапельниці в долоні….
Не пам’ятаю. Агонія.
Як ліки паліативу, чіплялась за наночасточки негативу,
щоб відчувати.
Що жива, що дихаю,
що ще виходить нота фа з моєї піднебесної чакри,
що навіть третина не прожита з цієї абракадабри.
Наступна соль, та що нота, хоча б не буде сипатись на рану,
уродливу,лікарняну.
Вам не подобається мій смак?
Я схожа на мак.
Квітуча, але наркотик, що створює незалежність від реальності.
Завуальована краса страшної дуальності.
Складаюсь з трамадолу , страху і болю.
Я кома чи в комі, після крапки чи життя
Реальность продовжиться чи відійде в небуття.