Ах мила молодість моя.
Куди женеш ти, безупинно?
Як стрімка, сильна течія,
Посеред гір, летиш нестримно.

Постій, та зачекай хоч трохи!
Хоча б сповільни свій потік.
Бо встигнути за ним, я вже не в змозі.
Коротшим все стає мій вік.

І пролітають швидко скелі,
Ліси, річки, сади, поля.
У вирі давньої пустелі,
Що іменується життя.

Та не лети ти так вже швидко!
Ти хоч на хвильку зупинись,
Щоб зрозумів я, як це бридко,
Не цінувати молодість колись.

Щоб зміг відчути я твій дотик.
І близький серцю теплий сміх,
Який затамувавши подих,
Я б слухав наче райський спів.

Щоб я згадав твоє дихання,
Бадьоре, радісне, живе.
В останній свій момент прощання.
Нехай же молодість цвіте!

О Львів, мій милий Львів!
Без тебе жити я б не зміг.
Без тої магії життя,
Що навіть є серед сміття.
Без твоїх затишних кав’ярень
Без давніх стін, де кожен камінь
Ввібрав у себе глибину,
Опору, міць, старовину.
Без твоїх вуличок вузеньких,
Без твоїх лавочок низеньких,
Без пляшки пива для душі,
Без музикантів на землі.
І без дощу, який звучить.
Це моє місто шепотить
Свою прекрасну вічну тугу.

Кто альтруистом стать намерен?
В эпоху бурных перемен
Творя без всякой задней цели
Уверено, но без затей.
Взамен не ожидая лести
Почестей разных, похвалы
А просто слыша голос песни
Из глубины своей души.
Отважно биться за идею
И презирая перемену
Невзгоды, трудности пройти.
Тот путь свой горный уже начал
И первые шаги ступил
К вершине мудрости, познаний
Которые, Творец вершил.

Ах, это слово – красота
Та, что от женщины исходит
Бывает разной, хоть всегда
Мужчин на подвиги приводит

Вот есть кокетливость смешная
И смена масок, разный грим,
И привлекательности дым
Огонь горячей южной страсти
Эмоциональной до напасти
И томный взгляд из-под ресниц.
Как будто пение всех птиц,
Есть тонкий голос над землей,
Который, двигая горой
Себя ничуть не утруждает
Мужчинами повелевает.

Но есть и красота другая
Духовная и внеземная
Любви она приносит свет
Прекрасный утренний рассвет
После унылой, долгой спячки
Во тьме грехов и прочей качки.
Она не носит масок, грима
Она прекрасна и невинна
Как солнце, зори, и луна
Свой свет она дает сполна
Всем тем, кто сердцем слышать может
Ту песню дивную, любви.

Искусство гениев людских
В великих истинах простых
Без мысли той недостижимо
А вместе с ней несокрушимо
Ту мысль зовем мы все мечтой
Как рыцарь храбрый, удалой
Она надежду в нас вселяет
Уныние и тьму сгоняет
И вдохновляет на дорогу
Которой ми приходим к Богу.

Чого шукаєш у житті?
Мій вірний учень, залюбки
Я дам тобі таку пораду,
Щоб подолати всяку ваду
Та страх у сердці і в душі
Ти смерть пізнай, на самоті
Тоді здобудеш ти відвагу
І справжнього життя наснагу
Відчути зможеш ось цю мить
Немов гірський орел летить
У височінь свою крилату
Так ти думками полетиш

І кожен день, якби останій
Ти проживатимеш сповна
Та піднімати дух свій давній
Із пекла страху і гріха.

Порой, мне трудно быть самим собою,
И слыша сердца зов немой
Парить беззвучно над водою
Как будто ангел золотой

Гулять по свету и смеяться
И в истинах реки купаться
Ловить снежинки знаний разных
Да в каждом миге видеть праздник

Иль быть ребенком полним жизни
Открытым для всего, что извне
Приносит, добрые плоды
Духовной силы, красоты

И изнутри смотреть на мир
Как будто на великий, тайный пир
Где вместо пищи и питья
Разносят мудрость бытия

Для того, щоб відкрити суть
Думок усіх таємних,
Та істинних, натхненних.
Звільни свій розум від сміття
Для свого ж кращого буття

Бо повна чаша - розум твій
Знаннями не своїми,
Переконаннями чужими,
Людськими думами важкими.

Щоб вчитись мудрості і правді,
Забути мусиш їх назавжди.
Опорожнити свою чашу
І заварити нову кашу.

Колись давно, в галактиці одній
Була людина чарівна
Жила вона собі, у світі мрій
Всім сердцем так вона жила

І було добре їй тоді
Коли всі мрії неземні
Надією росли і розвивались
А сумніви липкі, ховались

Та раптом раз, в один момент
Всі мрії покотились під цемент
Людина занепала духом
Печаль росла в ній з кожним звуком

Але людина не сдалась
Жаллю вона не піддалась
Жалітись на життя не варто
Воно мине, хоч жити треба гарно

Рости людина стала стрімко
Хоч все одно їй було гірко
І важко було їй місцями
Мудрість розвивати місяцями

От так росла вона собі
Аж поки Бога не пізнала у душі
Та мудрість світлу, неземну
І душу чисту, чарівну.

Давним давно, в далекому Китаї,
Великий імператор панував.
В палаці давньому, із сталі,
Велично він на троні возсідав.
Великою країною міг правити уміло.
І справи гідно вершив,
З гідністю та честю.
Проте одного дня
Хвороба зачепила владаря.
Так він зненацька занеміг.
Правити уже не міг.
І щоб знайти собі заміну
Шукати нову став людину.
Щоб гідний був він і достойний
Мудрий, чесний, також скромний.
Ніхто таким не був довкола.
Лишень один мудрець умовам всім відповідав.
Проте не тут він жив а десь на півночі, в горах.
Де свою істину пізнав.
Покликав цар своїх послів.
Знайти мудреця він їм велів.
І вмовити зайняти трон,
Щоб мудрості задати тон.

Довго йшли вони туди,
Де гори давнії були.
Поки не знайшли вони домівку,
Он того мудреця хатинку.
Пуста вона була і чиста.
І все там було так незвично.
А поруч вгледіли вони
Його, посеред ріки.
На камені ловив він рибу.
Закликали вони його сміливо
- “Що вам потрібно”
мудрець їх запитав
На що їх старший відказав
- “О мудрий містик і мудрець
прийми в дарунок цей вінець.
Наш сам великий імператор
Тобі свій трон передає ”
“Передає свій трон мені?!
Він що не має голови!”
Містик щиро реготав
Послів все більше він стидав
Накінець оволодів собою
І похитав він головою
“Скажіть шановні ви мої посли
Що у палаці, на основному вівтарі
Лежить велика черепаха
Яка давно вже не жива
Хоча броня її багата
Коштовностями вкладена вона.
І правда, що сам великий імператор
Один раз в день вклонитись їй спішить
І тільки потім решту справ вершить?” .
-“Це правда все” посли йому одповіли.
“Тож гляньте зараз вже і тут
на цю брудну і мокру черепаху
Що у болоті тут зрання
Вона купається пів дня.
Чи б згодилась ця черепаха
В палаці тому чучелом лежати”
“Мабуть що ні” на це посли одповіли.
“Отож бо й я не згідний бути там.
Вертайтесь і скажіть царю
Не місце нам живим на вівтарю”

Я ще кохаю тебе дуже
Хоч й не кохаєш ти мене
Кохання це не позабуду
Аж поки в тілі дух живе

Воно живить моє життя
Дає воно мені натхнення,
Надію світлу й пізнання
Духовну міць у сьогоденні

Кохання це мене змінило
Воно мене не зупинило
А дало поштовх пізнавати
І істину в собі шукати

Мінятись, кращим все ставати
Віршами мудрість прославляти
Творити нове й бути щирим
Ще бути добрим, також сильним

А ще дало мені терпіння
Зносити біль – це також вміння
Щоб щастя своє відшукати
Це все потрібно розвивати

Отож, кохаю я тебе ще дуже
Хоч й не кохаєш ти мене
Кохання це не позабуду
Аж поки в тілі дух живе

Дерево давнє на дорозі стояло
Дерево це усіх дивувало
Різним було воно для різних людей
Хтось бачив стовбур, хтось - звуки пісень
Хтось бачив гроші й товстий гаманець
Іншим виднівся чарівний вінець
Прекрасну дівчину там бачив юнак
Зброю і лати розгледів вояк
Мудрість всесвітню пізнав там мудрець
Вбивця жорстокий, зустрів свій кінець
А дерево просто на дорозі стояло
Дерево це усіх дивувало.

Якось одного дня
Коли весна свій цвіт розкрила
Йшли по дорозі два мужи
І говорили про світила
Один раввіном був високим
І в собі мудрість ніс людську
Інший ремісником був синьооким
І щоб підтримати родину
У будь-яку важку годину
Варив він мило.

Миловар спитав раввіна:
-“Скажи мені, для чого наша віра?
Якщо живемо ми у злиднях і біді
Та цілий світ погруз у суєті,
Не помагає нам велика наша Тора
Піднятися з болота в гору
Чи справді істина вона?
Релігія ось ця”.

Раввін змовчав на це питання
Та мовчки далі став іти
І бачать тут: дитя в канаві
Лежить і бавиться в багні
Раввін сказав:
-“Поглянь на цю дитину”
Ти кажеш мило відмиває бруд
А мудрість відмиває блуд?.
Він весь брудний як чорт із табакерки
І добре там йому, неначе їсть цукерки
Що толку в всьому милі на землі
Коли дитина залишається в багні?”
-“Ну, мило лишень тоді дасть допомогу
Коли, помитись ми відчуємо змогу”.
- “Правий ти тут, немає слів.
І з вірою, все те що ти мені наплів
Я відповідь таку тобі скажу:
Щоб осягнути істину святу
Піднятися з болота вгору,
Як вчить велика наша Тора
Нам віру, наче мило, треба мати
І кожен день її в руках тримати
Для того щоб відмити з сердця бруд
Як мудрість відмиває блуд.”